День на дивані

Tweet

Вкажіть emaill: Доброго дня! Зверніть увагу на цю статтю: http://www.day.kiev.ua/153227 Вкажіть символи на зображенні: Закрити X

Текст повідомлення редактору: Доброго дня! Зверніть увагу на цю статтю: http://www.day.kiev.ua/153227 Вкажіть Ваше ім'я: Вкажіть Ваш email: Вкажіть символи на зображенні: Закрити X

Володимир КАЗАНЕВСЬКИЙ: «Якщо українські карикатури дивитися в листопаді — вони проти Януковича та Кучми. А якщо ті самі твори оцінити в лютому — вони вже проти нової влади»

ФОТО БОРИСА КОРПУСЕНКА / «День»

ДМИТРО СКАЖЕНИК (ГОЛОВНИЙ ПРИЗ)

ІГОР ЛУК’ЯНЧЕНКО (ГОЛОВНИЙ ПРИЗ)

ДМИТРО СКАЖЕНИК

Щойно закінчився конкурс карикатур«Корупція і право», організований благочинною організацією «Митець» за підтримки Міжнародного фонду «Відродження». Надійшло кілька десятків робіт,усі вони були цікаві.

Але, хоч це і дивно, після помаранчевої революції та наступними корупційними скандалами тільки в одній із карикатур відображена актуальність. Там булизображені Ющенко і Тимошенко на носіумовного «Титаніка» пiд назвою «Україна»,а перед океанським лайнером виник айсберг у вигляді доларового символа.

Автор — переможець конкурсу Дмитро Скаженик із Маріуполя. (Крім Скаженика, переможцями стали Ігор Лук’янченко і Олексій Кустовський). Щоправда, перемогу йому принесла інша річ.

Якщо донедавна українська карикатура була виключно філософською, оскільки влада забороняла конкретику, тотепер, коли начебто відсутні цензурнірамки, вона продовжує бути беззубою.Я як один із членів журі змушений констатувати це на прикладі цього всеукраїнського конкурсу. Хоч навіть у його назві була політична установка.

На цю й інші теми поговоримо з відомим карикатуристом (і головою конкурсного журі), частим гостем нашої газети — Володимиром Казаневським. Іза всієї поваги до метра не пом’якшуватимемо тону розмови, оскільки, можливо, українській карикатурі настав часзмінюватися?

— Запитання члена журі до члена журі. Скільки ми з тобою не судили (я — вже втретє, ти — незліченну кількість разів), усі конкурси карикатур були на тему: які українці погані. То «Преса і влада», то «Корупція і право» тощо. Захід фінансує заходи тільки на мотиви які ми «бяки»?

— Здебільшого, вони дають гроші на «боротьбу за демократію». Ті самі Штати.

— А якщо ви намалюєте, як нам не сподобалися їхні «демократичні» бомбардування Іраку?

— Американська демократія однобока. І на це вони, звісно, грошей не дали б.

— Але ж теми в будь-якому разі схожі і художникам доводиться творчо вправлятися.

— Тему корупції підказала Румунія. Там ця тема популярна. А тут і наші підоспіли. Ми передбачили сьогоднішні події.

— Відбулося потужне соціальне потрясіння — помаранчева революція. Вона — реакція на найвищий рівень місцевої корупції. Нова влада виявила гріхи старої. Але жодна з цих подій, по суті, прямо пов’язаних із корупцією (крім малюнка Скаженика), не відображена в надісланих роботах. Як таке може бути?

— І правильно. Корупція — загальнолюдське поняття.

— Зачекай. Ми ж із тобою говорили на минулому конкурсі, що в Україні тільки тому філософська карикатура, що влада кладе край фейлетонно-шаржовому напрямку. Тепер ніхто не тисне, а результат той самий.

— Якби я брав участь у конкурсі, я б теж нічого не намалював на цю тему. Спостерігаючи ситуацію протягом останніх півроку, я дійшов висновку, що ті, хто прийшов до влади, такі самі корупціонери, як і старі чиновники.

— Ти сам означив чудову злободенну українську тему: як учорашні революціонери стали реакціонерами. Чим це не подія для карикатури?

— Ти говориш про політичну карикатуру.

— А що «Корупція і право» — не політична тема?

— Загальнолюдська.

— У Туреччині карикатуристів запроторюють за ґрати за «наїзди» на конкретних політиків. А наші художники, до речі, там беруть призи за «загальні теми». Але чи не абсурдна заява: давайте пофілософствуємо на тему корупції?

— Я можу сказати, чому я не чіпаю політики. Усі ці особистості, які випливли на хвилі помаранчевої революції, здалися мені нецікавими, щоб витрачати на них час. Мене не хвилює, наскільки сильно посварилися між собою Тимошенко й Порошенко.

— Понад рік тому ти стверджував інше. Що існує тиск цензури, тому карикатуристи уникають політичних персонажів. А тепер ти стверджуєш, що тобі вони взагалі нецікаві? У принципі, будь-якого художника повинні цікавити сильні емоційні потрясіння. А розбірки «Тимошенко — Порошенко» — неймовірне емоційне напруження. Але ви ігноруєте їх.

— Вони — дрібні особистості.

— Які перебірливі великі українські карикатуристи! Ви, пам’ятаю, скаржилися, що при правлінні Кучми все було сіре. Усі бійки — під килимом. Тепер у політтеатрі аншлаг — однаково карикатуристів це не приваблює.

— У 2004 році ми випустили альбом про помаранчеву революцію. Там були карикатури, які стосувалися (не прямо) Януковича, Ющенка й Тимошенко. Я розіслав ці альбоми авторам по різних містах України. Також відіслав до США — з проханням влаштувати виставку й там. Жоден лист не дійшов! Отже, вже в лютому було щось не те з новою владою, якщо така цензура на пошті. Скільки я не посилав карикатур за часів Кучми — завжди доходили до адресата.

— Я не розумію, нащо їм вилучати карикатури, які були проти Януковича?

— У тому й річ, що якщо ці малюнки дивитися в листопаді — грудні, вони начебто проти Януковича та Кучми. А якщо ті самі твори оцінити в лютому — вони вже проти нової влади. Ось, наприклад, моя карикатура, як вовки їдять ковбасу у вигляді булави. Кожен із хижаків хоче «відгризти» свій шматок влади. На вовках, звісна річ, прізвищ не писали, але хлопці з органів побачили в них натяк на Ющенка, Тимошенко або Порошенка. А у вересні, коли я створив цей малюнок, — я мав на увазі абсолютно інших людей.

— Гаразд, поштою не дійшло, але виставки в тебе ніхто не відбирав. Продовжуйте справу, а ви все граєтеся з образами із байок.

— Вони працюють сильніше.

— Ті самі малюнки могли стосуватися і Монголії, і Франції, і Росії.

— І добре.

— Що ж доброго? Ми ж хвалилися безкровністю нашої революції. Цим вона відрізнялася від інших бунтів. І — жодного втілення.

— Корупція не має національних особливостей.

— Помиляєшся. Наприклад в Узбекистані, подейкують, даішники беруть винагороду за кожен кілометр асфальту. А в нас самих даішників мало не відмінили. Є різниця? Ви не наслідуєте Некрасова: «Поэтом можешь ты не быть, но гражданином быть обязан»?

— Ми наслідуємо Пруткова: дивись у корінь явища. А не зображай поверхнево. Ось у журналах «Перець», «Крокодил» це могло бути.

— Не чіпаймо «привидів комунізму». Для дрібних «розкрадачів державної власності» і «Перець» із «Крокодилом» були небезпечні. Табу на великих. А кому небезпечні наші карикатуристи? Карикатурист, вважаю, громадянином зобов’язаний бути більше за поета. Адже він — сатирик.

— Коли я змішав помаранчеву фарбу з синьою, я отримав брудний колір і зрозумів — ними малювати не можу.

— Ти відповідаєш знову ж не як громадянин, а як філософ. А чи не здається тобі, що карикатуристи такі самі реакціонери, як і ті колишні революціонери, яких ти ганьбиш за «консерватизм»? А ви в чому змінилися?

— Зараз одне видавництво випускає гральні політичні карти. Директору зателефонували та прозоро натякнули, що треба вилучити одну політичну карту — Ющенка.

— Але твоїй виставці ніхто не погрожував? А про злободенне, крім Скаженика, — нуль. А знаєш, чому Діма тепер отримує багато призів? Бо з’єднує ментальні штуки з філософськими парадоксами. У Росії він отримав приз за відро зі спиртом і часточкою лимона на бортику. Євроінтеграція по-російськи. Ми віддали йому головний приз за те, що під наперстком — завод. Наперсточники — «це наше все». В Англії б не зрозуміли. Отже, є оригінальні риси, які варто втілювати?

— Але наш конкурс не називався «Корупція і право в Україні».

— А хіба він називався «Корупція і право в США»? Ти ж сказав на самому початку, що за свої гроші вони б не хотіли викривати власні недоліки.

— Корупція була і в первісному суспільстві. Влада повинна впізнати сама себе.

— Їй робити нічого? Соціальний порок — конкретна річ. І корупція національно забарвлена. У Колумбії — це більше наркотики, в Голландії — проституція, нігерійська мафія — автори листів-«приманок». Якщо помаранчева революція — не копія французької буржуазної, отже, і помаранчева корупція в чомусь самобутня.

— Помаранчева революція потонула в корупції.

— Правильно. Бо в тому числі й карикатуристи не рятували її конкретно. А українські хабарники, дивлячись на ваші карикатури, скажуть, що це не вони.

— А що зображати, коли міністр МВС Луценко закликав підлеглих не брати хабарів?

— Тобі вирішувати. Але карикатура не повинна завжди бути без зубів. Тоді вона скидатиметься на беззубу собаку з анекдоту: вкусити не може, зате засмокче до смерті!

— Цей анекдот стосується ролі всього мистецтва.

— У карикатури є соціальна функція. Той же француз Дом’є, якого ти любиш. У нього були і вічні малюнки, й абсолютно конкретні шаржі на міністрів. Ви ж не оголошуєте конкурс «Філософська карикатура в Україні»?

— Американці тоді гранту не дадуть.

— Так і скажи, що не тільки правителі, а й художники-карикатуристи не змінилися. Раніше ти говорив: «Перестаньте на нас тиснути — і ми малюватимемо інакше», а тепер — «Можете не тиснути, однаково реальної критики не дочекаєтеся».

— Якби я навіть захотів зробити подібне, то я, наприклад, не вмію малювати шаржів. Тому не займаюся злободенністю.

— А чому обов’язково шаржі? Можна брати символи. Ту ж підкову з окличним знаком. Існує сила-силенна способів означити ставлення до того, що відбувається.

— Змішати блакитне з жовтим?

— Це ваша проблема: знайти виражальні засоби. Ти міг би намалювати саме українську корупцію? А не монгольську, російську чи французьку.

— Я вважаю за краще виражати загальні закономірності.

— Знаєш поняття в літературі — «загальні слова»? Це там — найбільш малоцінне. Їх можна використати для того, щоб швиденько окреслити думку. Але потім треба їх замінити на точні.

— Ти мене навів на одну цікаву думку. Справді, раніше у Франції та США карикатури мали більш філософський характер. У Штатах, у 30-х роках минулого століття й зародилася сучасна карикатура як жанр. І зараз у США такої карикатури немає. Тепер там фейлетонно-політична, шаржева, що стосується конкретних персоналій і тем. Це свідчить про те, що в Україні зараз зародкова стадія розвитку. Та, що була у США та Франції кілька десятків років тому. Але метаморфози відбуваються не миттєво. Філософська карикатура встановилася в нас у 1960-х, та сама — «без слів». Потрапила вона до нас через Польщу і стосувалася саме загальнолюдських проблем. Я погоджуюсь, що ми були притиснені й не могли висловлюватися інакше, крім езопової мови.

— То чи виростатимуть карикатуристи з «езопових штанців» (не відкидаючи, звісно, по-езопівськи глибинного проникнення в психологію)?

— Безперечно. Просто твоя думка передбачає розвиток карикатури в Україні. Але карикатура не може змінюватися швидше за суспільство. Тільки разом із ним.

Інші матеріали цієї шпальти:

Коментарі читачів: