1-а ШПАЛЬТА

Tweet

Вкажіть emaill: Доброго дня! Зверніть увагу на цю статтю: http://www.day.kiev.ua/166698 Вкажіть символи на зображенні: Закрити X

Текст повідомлення редактору: Доброго дня! Зверніть увагу на цю статтю: http://www.day.kiev.ua/166698 Вкажіть Ваше ім'я: Вкажіть Ваш email: Вкажіть символи на зображенні: Закрити X

Джеймс ШЕРР: Все залежатиме від рішучості Заходу не віддавати Україну

В українських політичних та експертних колах, котрі займаються питаннями безпеки й оборони, добре знають старшого наукового співробітника Центру досліджень конфліктів оборонної академії Великої Британії Джеймса Шерра й уважно прислуховуються до його оцінок. Британський експерт чудово розбирається в усьому, що відбувається в Україні. Його коментарі характеризуються глибиною й проникливістю. В інтерв'ю «Дню» британський аналітик висловив сумнів у тому, що підписаний провідними політичними партіями України, спікером Верховної Ради й Президентом України Універсал національної єдності забезпечить досягнення закладених у ньому цілей. Експерт також поділився своїми поглядами стосовно того, як цей документ може вплинути на темпи інтеграції України в євроатлантичні структури, а також на відносини Києва й Москви.

— Чи сприятиме підписаний «Універсал...» об'єднанню українських еліт, а також сходу й заходу України?

— Відносно цього існує три застереження. По-перше, документи ніколи не забезпечують єдності. Щоб побачити, як мало єдності тут існує, слід прочитати положення «Універсалу». 80 відсотків із них є такими благородними й порожніми, що вони можуть об'єднати 80 відсотків людства. 20 відсотків, які є важливими, дуже майстерно виписані, щоб приховати роз'єднаність. По-друге, інша проблема полягає в тому, що, починаючи з січня 2005 року, тривалий розподіл України не «лікувався». Насправді він лише посилився через те, що життя більшості простих людей стало гіршим. Якби уряд, будь-то «сіньо-білий» чи «помаранчевий», демонстративно поліпшував би життя людей на краще й робив це по всій країні, тоді сьогоднішній розподіл — регіональний, геополітичний, мовний —важив би менше, ніж це має місце тепер. По-третє, також існує відчуття ностальгії в цьому пошуку єдності. Якість ліберальної демократії вимірюється якістю уряду й опозиції, а також нормативними положеннями й інститутами, які вирішують конфлікти інтересів у цивілізованій, відкритій і законній формі.

— Хто виграв від підписання цього документа, а хто програв?

— Партія регіонів виграла до того, як цей документ був підписаний. Регіонали виграли тоді, коли лідер Соціалістичної партії Олександр Мороз перейшов на їхню сторону. Питання зараз полягає в тому, як тепер оформити цю перемогу й запобігти тому, щоб вона не стала загрозою для решти країни. Масштаб потенційної загрози буде видно після повного формування уряду. Але на це може вплинути декілька факторів. По-перше, чи колишні члени цієї «помаранчевої» коаліції піклуються такою ж мірою про демократичні та європейські цінності, як вони роблять це відносно своїх ділових інтересів. По-друге, чи може опозиція чинити опір таким чином, заслуговуючи на повагу, й при цьому висловлювати бачення для країни, яке є привабливим, реалістичним і відповідальним. По-третє, я вважаю, що все залежатиме від рішучості Заходу не віддавати Україну, який, натомість, має розглядати нові можливості й грати принципову, підтримувальну роль.

— Як можуть ці події вплинути на відносини України з НАТО, ЄС і Росією?

— Надто рано говорити, як вони впливатимуть. Краще розглянути, як вони можуть. Мета НАТО ніколи не полягала в тому, щоб Україна була членом Альянсу. Мова завжди йшла про ефективну співпрацю й безпеку.

— Остання залежала від трансформації військових та оборонних структур України, щоб вони були добре навченими, добре фінансованими, демократично орієнтованими й демократично контрольованими. Починаючи з січня 2005 року, НАТО й Україна спільно та самовіддано вирішували ці питання.

Ця спільна праця тепер формує основу відносин між Україною й НАТО. Тому головне занепокоєння НАТО полягає в питанні: «Що станеться з такими відносинами?» Скоро це стане чітко зрозумілим. І не буде можливості дурити когось. До цього питання причетні надто велика кількість експертів. Що стосується членства в НАТО, дорога відкрита для країн, які поділяють цінності НАТО й відповідають стандартам Альянсу (які, між іншим, включають громадське розуміння й підтримку). НАТО не зачинятиме ці двері, а наполягатиме на праві України й українців робити інформований вибір щодо цього питання.

Членство в ЄС не стоятиме на порядку денному, навіть якщо б була відновлена чи відроджена «помаранчева» коаліція. На столі лишається інтеграція в специфічних, функціональних областях, які мають дуже важливе значення для України: торгівля, інвестиції й більш дружній візовий режим. Але інтеграція може лише працювати у відповідності до певних принципів. ЄС має один набір принципів, а ЄЕП — інший. Інтеграція в один блок і співпраця з іншим можлива. Питання полягає не тому, які декларації проголошуються, а в тому, яким буде практичний фокус нового уряду: чи він реалізовуватиме План дій Україна — ЄС, чи інтегруватиметься в Євразійський економічний простір?

Чи в Кремлі радітимуть з приводу останніх подій в Україні? Безсумнівно — так. Але їм не запаморочиться від успіху. Вони не довіряють В. Януковичу, бо знають, що бізнесові інтереси за його спиною є жорсткими. Для Москви новий уряд значною мірою буде більш передбачуваним за «помаранчевий», але сильнішим ніж уряд Кучми й таким, яким не буде так легко маніпулювати, як урядом Ющенка. Тому Москва продовжуватиме використовувати обхідні канали, щоб проникати, компрометувати й сіяти розкол. І вони культивуватимуть О. Мороза як незалежний фактор. Щодо В. Януковича й Рината Ахметова, то вони намагатимуться проводити жорстку прагматичну багатовекторну політику. Я сподіваюсь, що Захід розглядатиме таку політику швидше як виклик, ніж як образу.

Висловлений погляд належить автору й не обов'язково збігається з думками британського уряду.

Інші матеріали цієї шпальти:

• Тринадцятий
• Суддівська якість
• ВIЛ-загроза
• ЩОДЕННИК
• ЦЕЙ ДЕНЬ В IСТОРIЇ

Коментарі читачів: