ДЕНЬ УКРАЇНИ

Tweet

Вкажіть emaill: Доброго дня! Зверніть увагу на цю статтю: http://www.day.kiev.ua/193188 Вкажіть символи на зображенні: Закрити X

Текст повідомлення редактору: Доброго дня! Зверніть увагу на цю статтю: http://www.day.kiev.ua/193188 Вкажіть Ваше ім'я: Вкажіть Ваш email: Вкажіть символи на зображенні: Закрити X

Фішель без фальшу і перша струна передання

Найголовніше, найболісніше питання сучасного мистецтва затинається на неможливості здійснення жесту, що відтуляє людське обличчя: «ось людина без лукавості». Два полюси магнітного поля постмодерну: демонстративна какофонія, з одного боку, а з іншого — відлуння колишньої гармонії в полоні фальшу. Муляжі райських яблук наскрізь поточено шашелем сумнівів, фрустрації, майже фанатичної самотності...

Та одного разу художник надгризає натуральне стигле яблуко й бачить у ньому не недогризок, а структуру підрамника. Просту форму очікування майбутніх картин. Шукає опертя для майбутніх форм, не настільки неотесаних, не настільки гордівливих, не на продаж. Форму очікування справжньої форми. Очікування справжньої зустрічі (по той бік страху підмін, підробок, фальсифікацій).

На шляху до неї доводиться смугу за смугою краяти обрії картин старих майстрів. Пірнати під шари криги, вод, часів й підіймати з дна власної зорової свідомості затонулі образи. Шар за шаром «розкопувати» портрети Лукаса Кранаха Старшого, як розкопують археологічні шари скіфского кургану. Археологія обличчя (чужого — власного). Розкраювання образу «Я» лезом, загостреним класикою.

Звільнення від фальшу наших поз перед люстром (перед фото чи відео) приходить з несподіваного боку. Наш затиснений у собі Вавилон (ані проїхати, ані машину поставити) — зненацька відвідав усесвіт Ніко Піросмані. На його чорному небі є простір для зір звірів, планет людей, галактик бенкетів. Дивовижна стежина звертає від шарів археології до безпосередності незбагненної зустрічі з живим людським обличчям. Де (на якій траєкторії погляду та свідомості?) тбіліський художник гукнув свого київського товариша? Як наздогнав його й передав свій вогонь, що спалює сміття відчуженого й пожадливого ставлення до речей? Не знаю. Таємниця дару залишається таїною і для того, хто його отримав.

Павло Фішель відповідає на це ключове запитання приповісткою. Розладнану гітару найпростіше наладнати, якщо звернутися до іншого музики з проханням торкнутися першої струни: «Дай «мі»!». Перша струна іншого — найперший засіб наладнати забутий музичний інструмент спілкування. Найперші ліки від хронічної недуги та розладу в людині та в мистецтві. Протиотрута від майже нездоланної трутизни фальшу, що скаламутила кров ультрасучаної людини. У Парижі чи Нью-Йорку глядачі тоскно нарікають біля модних інсталяцій: «Ні складу, ні ладу». Ніде правди діти, найбільшою таємницею є тепер передача простого людського настрою іншій людині. Стан і заклик: «Наладнай...»

«Дай «мі»!», — звернулася людина до людини; me, мене, мені дай. І погляньте — все ж отримала саму себе! Унікальний настрій, цілком особиста відповідь обличчя — обличчю, Ніко — Пінхасу. Зустріч облич на новій землі під новим небом прочиняє простір світу, де можуть бути собою, без страху, на повний зріст і на повний голос грузин, єврей, слов’янин. Знову неповторні в своїй сутності й нарешті справді рідні. Бути без фальшу, бути разом, на початку біблійного «Буття»: «Берешит...»

P. S. Виставка працює в галереї мистецтв Культурно-мистецького центру НаУКМА

Інші матеріали цієї шпальти:

• У столиці знову бал — Віденський
• Скалозуби з Київради
• Київська фортеця — в облозі. Чиновників
• Коротко / УКРАЇНА

Коментарі читачів: