Щороку в центрі Києва, на Михайлівській площі, повторюється одне й те саме: по один бік міліцейського кордону збираються молоді люди на акцію, яку вони називають «Марш свободи», а по другий — молодь, розлючена самим фактом зібрання. Минулої суботи, 3 травня, усе повторилося.
Загалом, у «Маршу» склалася репутація такої собі «конопляної ходи». Однак, якщо бодай побіжно ознайомитися з вимогами організаторів, то стане зрозуміло, що йдеться насамперед про поліпшення ситуації з правами людини та здоров’ям нації: влаштувати парламентські слухання щодо державної політики у галузі обігу алкоголю, тютюну та інших наркотиків, заборонити алкогольну та тютюнову рекламу, зупинити наркокорупцію в МВС, запровадити посаду омбусмана для столиці та обласних центрів. Щодо власне самої маріхуани є вимога не легалізації, а декриміналізації: переформулювати норму статті 309, ч. 1 Кримінального кодексу таким чином, аби виключити можливість переслідування за зберігання невеликих обсягів для особистого вжитку. Сьогодні будь-яка людина, що має бодай недопалок з коноплею, може бути позбавлена волі, хоча доведено, що від споживачів маріхуани немає жодної загрози для оточення, а сама конопля не викликає звикання. Але тисячі українців, спійманих з горезвісними «одноразовими дозами», сидять у в’язницях разом зі справжніми злочинцями, і вибратися з такого середовища фізично та психічно здоровим, та ще й не «підсадженим» на справжню опійну отруту, шансів обмаль. Інакше кажучи, організатори «Маршу» якраз і намагаються запобігти поширенню наркозалежності у всіх її формах — від куріння до алкоголізму і героїнової голки.
Цього року противниками «Маршу» виступила маргінальна політична сила, в назві якої теж фігурує слово «свобода», яке в устах тих добродіїв насправді є лайкою, що підтверджують їхні листівки з такою, зокрема, тезою: «Мораль та Закон народу — вищі за «свободу особистості». Народом ця партія, котра не може похвалитися надто великим рейтингом, вочевидь, вважає себе. Але з такими гаслами вони явно помилилися з країною перебування — в наших сусідів- росіян саме політика зневаги до прав особистості якраз у пошані. В будь-якому разі, ця політична група ніколи не звертала на «Марші» особливої уваги. Та цього року партійний лідер зібрався у мери, і, вочевидь, за мізерної підтримки населення кожний інформаційний привід — на вагу золота.
Усе відбулося за передбачуваним сценарієм. Борці проти «свободи особистості» окупували Михайлівську площу. Прихильники «Маршу» у помітно меншій кількості зібралися на розі навпроти, що найцікавіше — просто під стінами міського управління МВС. Гамір, скандування, перекрикування одне одного, провокації, спокій та інтелігентність учасників «Маршу», хамство і тупа агресія борців із «космополітизмом». Все як завжди. Найцікавіші були, однак, два моменти: лелеки та міліція.
Лелеки з’явилися десь на двадцятій хвилині мітингу. Покружляли над Михайлівською, підлетіли ближче до «маршевої» ділянки, знизилися і, перш ніж податися в бік Дніпра, кілька хвилин ширяли просто над нами — два великі, царствені птахи.
Що ж до міліції, то вона цього дня робила те, за що платимо їй податки: охороняла громадський спокій. Щойно виникла небезпека прямого нападу на «Марш», як прихильники останнього були взяті у щільне кільце правоохоронців і змогли без проблем довести мітинг до кінця. Що тішить — усередині міліцейського каре не раз звучали випади щодо наркокорупції в МВС, проте люди у формі жодним чином не намагалися цю критику припинити. Зрештою, завершилося все більш ніж мирно: зливою.
Організатори «Маршу» очевидно прокололися по багатьох пунктах: варто було продумати альтернативні маршрути та місця збору, врахувати можливість негоди, не тільки встановити апаратуру, а й запросити музикантів тощо. Та запланована акція відбулася і знову довела: Київ — столиця по-справжньому європейської держави. Місто вільних — без лапок — людей.
Фоторепортаж
Відео
