Елмар БРОК, Ясь ГАВРОНСЬКІ, Чарльз ТАННОК, Проект Синдикат для «Дня»
ФОТО МИХАЙЛА МАРКІВА
ШЛЯХИ ГЕРОЇВ ПОМАРАНЧЕВОЇ РЕВОЛЮЦІЇ ПОВНІСТЮ РОЗІЙШЛИСЯ, ЧИ ЩЕ ІСНУЄ ШАНС НА ПРИМИРЕННЯ МІЖ ДВОМА ПОЛІТИКАМИ?
У політиці немає більш сумного видовища, аніж лідер, який у відчаї чіпляючись за владу, приносить тим самим розорення своїй країні. Своїми недавніми діями Президент України Віктор Ющенко, схоже, забезпечив собі місце в довгому списку правителів, які пожертвували майбутнім своєї країни лише для продовження свого невмілого керівництва.
Останні кроки Ющенка і в політиці, і в економіці говорять про те, що його інстинкт самозбереження не знає меж. У минулому щирий прихильник вільного ринку і чоловік, який у 90 х рр. вивів Україну з гіперінфляції, Ющенко за останні тижні наклав вето (у деяких випадках на доволі хитких підставах, а в деяких — і зовсім без всяких підстав) на приватизацію декількох важливих об’єктів. Наприклад, він заблокував продаж регіональних енергетичних компаній, бо за його словами їх приватизація загрожує «національній безпеці» України, хоча безпеці України загрожує якраз корумповане і некомпетентне державне керівництво даними компаніями, яке робить Україну вразливою перед енергетичними відключеннями.
Єдиним мотивом Ющенка, схоже, є бажання завдати шкоди своєму прем’єр-міністрові Юлії Тимошенко, яку він вважає найбільшою загрозою своєму переобранню 2010 р. Щоб ще сильніше похитнути становище кабінету Тимошенко, Центробанк України під керівництвом президентського ставленика переслідує політику, яка провокує високий рівень інфляції. Говорять, що коли Володимира Стельмаха, голову банку, спитали про це, він сказав Тимошенко, що його політика знищить її уряд раніше, ніж зламає хребет економіці.
У політиці Ющенко також грає з вогнем, втративши підтримку більшості членів створеної ним партії «Наша Україна». З часів своєї перемоги 2004 року рейтинг популярності Ющенка впав до 8%. У результаті, роль партії звелася до статусу молодшого партнера в коаліційному уряді Тимошенко.
Замість того, щоб спробувати відновити свою підтримку, проводячи реформи і політику приватизації, обіцяні ним під час помаранчевої революції, Ющенко планує взяти небагато членів «Нашої України», яких він ще контролює, і створити стратегічний альянс із Партією регіонів — тією самою партією, яка була проти переходу України до демократії та відкритого суспільства. Щоб остаточно домовитися про укладення даної угоди, Партії регіонів доведеться відмовитися від свого лідера Віктора Януковича (який не обирається), як від кандидата на посаду Президента і визнати Ющенка своїм єдиним лідером.
Ющенко може звинувачувати лише самого себе за свої політичні ускладнення. Прийнята ним у 2006 р. ухвала повернути Януковича із забуття і дати йому пост прем’єр-міністра була кроком, від наслідків якого він досі не може оговтатися. Лише коли Янукович спробував використати Верховну Раду, щоб позбавити Президента його повноважень, Ющенко нарешті зібрав свою волю до боротьби, розпустивши уряд Януковича і призначивши минулого року спеціальні вибори. Проте, на тих виборах перемогла Тимошенко, що перетворила своє повернення до влади на безперечне лідерство в опитуваннях про майбутні президентські вибори.
Раніше ніщо не говорило про те, що Ющенко стане душити українську економіку і політичну систему. Після того як 2005 р. він прийшов до влади на величезній хвилі народної підтримки, він почав непогано. Економіка зростала, і разом із Тимошенко він почав зменшувати чорну діру корупції в Україні. До того ж, здавалося, що він — щирий прихильник примирення між російськомовним сходом і україномовним заходом України. Протягом усього свого президентства він дотримувався принципу чесності виборів, а також свободи і плюралізму преси.
Але хронічні вагання і невдалі політичні ухвали Ющенка постійно підривають його фундаментальні демократичні задатки. На жаль, схоже на те, що зараз він має намір здійснити ще один серйозний політичний прорахунок, підтримуючи радикальну конституційну реформу, метою якої є створення чисто президентської системи. Ця пропозиція не має ніяких шансів на успіх в українській Верховній Раді. Ющенко хотів обійти парламент за допомогою національного референдуму, але Конституційний Cуд України виніс ухвалу про те, що лише парламент має право визначати, як повинна проводитися конституційна реформа.
Хоча Ющенко, мабуть, неспроможний врятувати себе політично, Європа спроможна допомогти і йому, і демократії в Україні. Тимошенко готова запропонувати Ющенку компроміс, і європейські лідери повинні переконати Ющенка прийняти його. Метою її варіанту конституційної реформи є зробити Україну виключно парламентською республікою, зберігши Президента в ролі глави держави та головнокомандувача збройними силами. Ющенко ще може забезпечити собі почесне місце в історії, якщо замість того, щоб шкодити й перешкоджати Тимошенко за кожної можливості, він підтримає її антикорупційні почини та конституційну реформу, яка спрямована на наближення політичної системи України до парламентської демократії Європи, а також на полегшення європейської інтеграції України.
Враховуючи, що в Ющенка немає практично ніяких шансів перемогти на наступних президентських виборах, Тимошенко зробила йому щедру пропозицію. Якщо дана пропозиція буде ним прийнята, вона обіцяє Україні, яка бажає вступити до ЄС і обговорює за зараз з ЄС Угоду про вільну торгівлю, стабільний, ефективний і демократичний уряд, який їй так необхідний. Європейські лідери, які допомогли завершити помаранчеву революцію мирно й демократично, повинні знову допомогти Україні уникнути політичного глухого кута.
Елмар БРОК — представник Німеччини в Європарламенті, член партії Християнських демократів, Ясь ГАВРОНСЬКІ — представник Італії в Європарламенті, член партії Forza Italia, Чарльз ТАННОК — представник Великої Британії в Європарламенті, член партії Консерваторів.
версія для друку
