ПОШТА «Дня»

Tweet

Вкажіть emaill: Доброго дня! Зверніть увагу на цю статтю: http://www.day.kiev.ua/256629 Вкажіть символи на зображенні: Закрити X

Текст повідомлення редактору: Доброго дня! Зверніть увагу на цю статтю: http://www.day.kiev.ua/256629 Вкажіть Ваше ім'я: Вкажіть Ваш email: Вкажіть символи на зображенні: Закрити X

Чайові для міністра

Якщо вам доводилося користуватися пасажирським поїздом № 99/100 Київ—Ужгород, то ви неодмінно смакували чаєм виробництва провідників. Чай як чай: звичайний стандартний пакетик на склянку кип’ятку. Плюс — цукор. Але його точну ціну знають лише у бухгалтерії «Укрзалізниці», оскільки в одних випадках він буває розсипним, в інших — у спеціальних фірмових пакетиках. Є ще й третій компонент — кип’яток, і четвертий — обслуговування. Але останній, мабуть, входить у вартість квитка. Отже, у підсумку маємо ціну — дві гривні.

Не вдаватимуся до детальної калькуляції витрат, але відомо, що одна упаковка на 50 пакетиків коштує у кіосках Києва 16 гривень. Залишимо на совісті залізничних економістів усі арифметично-математичні підрахунки щодо дебету-кредиту. Проте навіть школяр молодших класів може зробити висновок: навар є. Але скільки і кому він іде — питання відкрите.

Скажете, що не варто бути дріб’язковим і звертати увагу на копійки? Але мова йде не про копійки, а про тисячі гривень в масштабах України. А це наші з вами гроші. І не для всіх вони дрібниця, враховуючи ціни на квитки. І це лише на чаї. Тепер про сервіс. Не знаю як для вас, але мої регулярні поїздки у поїздах за маршрутом Ужгород—Київ не викликають особливого задоволення та захвату, а тим більше — не додають апетиту під час чаювання. Навпаки, складається враження, що вагони у цих поїздах, серед них і купейні, як, до речі, й у багатьох інших, зняли із запасних колій минулого. Але забули причепити до них той паровоз, що «вперед летить». Тоді була б повна картина радянської залізниці 70—90-х років минулого століття. Бо чого варті лише туалети з поржавілими трубами, з яких уже злазить біла фарба, двері, які не зачиняються, вікна, забиті гвіздками, які неможливо відкрити влітку.

У той самий час по тій самій Львівській залізниці щодня курсує фірмовий потяг №91/92 Київ—Львів, де усе — від вагонів до сервісу — на європейському рівні. І такий самий чай коштує 1,5 гривні. Чим можна пояснити різницю у 50 копійок на одній і тій же залізниці в одному й тому ж державному відомстві?

Переїдемо на іншу залізницю — Південну. Тут у поле особливої уваги потрапив швидкісний експрес № 162/163 Київ—Харків. Щоправда, не стільки сам потяг, як ті вагомі «чайові», які він приносить у касу «Укрзалізниці» внаслідок відкритого і нахабного грабунку пасажирів. Звичайнісінький державний рекет серед білого дня. У який спосіб? А дуже просто. Приходите ви, наприклад, до каси у Києві й просите продати квиток на цей потяг із Полтави за кілька днів наперед. Відповідь касира — чітка і категорична: «Немає квитків із Полтави». Ви дивуєтеся, а вам тут же підказують: «Беріть із Харкова». Ви ще більше дивуєтеся, адже на той самий потяг із Харкова є вільні місця, а з Полтави — ні. Але іншого виходу у вас немає. Бо треба повертатися з Полтави саме у той день і тим потягом. Тому пристаєте на пропозицію касира й витрачаєте додаткові 30 гривень за місце у вагоні першого класу, оплачуючи таким чином шлях від Харкова до Полтави, яким ви не будете їхати.

Але не виключено, що на оплаченому вами місці у той же день може їхати інший пасажир із Харкова до Полтави. Причому теж небезкоштовно. Тобто за проїзд на тому самому місці й відрізку шляху буде сплачено двічі. Перший раз у Києві, а другий — у Харкові. Можливе таке? Звичайно. Мабуть, з такою метою і запускався цей проект, у якому беруть участь усі каси від Києва до Харкова і навпаки. Бо таку ж саму схему купівлі-продажу квитків пропонують і в Полтаві. Тобто це не ноу-хау київських касирів, систему запроваджено згори.

Інші матеріали цієї шпальти:

• Моменти істини
• Збережіть «Пейзажку»!

Коментарі читачів: