ПОДРОБИЦI

Tweet

Вкажіть emaill: Доброго дня! Зверніть увагу на цю статтю: http://www.day.kiev.ua/262897 Вкажіть символи на зображенні: Закрити X

Текст повідомлення редактору: Доброго дня! Зверніть увагу на цю статтю: http://www.day.kiev.ua/262897 Вкажіть Ваше ім'я: Вкажіть Ваш email: Вкажіть символи на зображенні: Закрити X

Газова гангрена

Всяка революція лише тоді чогось варта, якщо вона вміє себе захищати. Так сказав «класик»? Ну, приблизно так. За смислом точно. Якщо те, як поводиться зараз помаранчева революція, і є її захист, то ця революція варта небагато. Я не відмовляюся від своїх слів, сказаних і відразу після Майдану, і трохи пізніше, і вже значно пізніше: Майдан — не підстава для заздрості російських лібералів. Ми тут казали: мовляв, чому українці можуть самі вирішувати свою долю, вибирати демократію замість тоталітаризму, а ми — ні? Чому вони роблять широкий крок уперед, а ми стрибаємо в минуле. Не вперед був цей крок. Це був крок назад, у минуле... російське. У принципі, все, що відбувається в Україні, відбувалося і в нас років 12—15 тому. У нас також був свій Майдан біля Білого дому, також були люди, які відкидали КДБ, тоталітарний лад, несвободу. Ці люди дуже багато й дуже довго говорили. Говорили, і говорили, і говорили... Поки не втомилася варта.

І прийшли інші люди, які зараз нами й керують. Народ наш отримав таке щеплення від демократії, що слова «демократ» і «ліберал» ще довго будуть у Росії лайливими словами. В Україні відбувається те ж саме. За шумною кампанією, гучними лозунгами та обіцянками всім усього й побільше не прийшло нічого. Крім безперервної черги виборів та перевиборів, створення й розпаду коаліцій. Я не знаю, через яку причину: чи то вони хотіли, але не могли, чи то й не хотіли нічого могти, а просто вибрали ось такий спосіб отримати владу.

В результаті Україна встановила справді вражаючий рекорд. Адже за всієї любові до Батьківщини, я завжди щиро вважав, що безглуздішої за своїм устроєм країни, ніж наша Росія, — немає. Виявилося, що є. Україна ще дурніша й безглуздіша. Газова війна цю безглуздість представила в абсолютно гротескній анекдотичності. Треба ухитритися вести справи так, щоб виглядати в конфлікті з Росією гірше, ніж Росія! Росія зараз — світовий ізгой. Негласний, але за фактом це так. У будь-якому конфлікті Росії з будь-ким всі в першу ж секунду, рефлекторно, стануть на сторону наших опонентів. І навіть розібравшись поступово в чому річ, все одно симпатизуватимуть не нам. Це більш ніж яскраво проілюструвала війна в Осетії, коли божевільний Саакашвілі викликав у світу набагато більше симпатії і довіри, ніж росіяни.

І зараз, навіть замерзаючи й відправляючись на заготівлю дров, навіть маючи можливість на місці з приладами фіксувати очевидне, Європа не може відкрито визнати: в цьому конкретному випадку винні все ж не росіяни. Або, принаймні, їхня провина менша, ніж провина України. Україна свінгує, фестивалить, запалює, жене — куражиться, коротше кажучи. Виявляючи чудеса кмітливості та винахідливості, щоб не вести переговори; щоб, провівши їх, не підписувати; щоб, підписуючи, дописувати щось вночі від руки; щоб уже перепідписане все одно не виконати.

Україна не може платити за газ. Їй нічим платити за газ. Навіть не важливо — «політичну» ціну за це вимагає Газпром чи ринкову. Україна краде газ. Краде давно й багато. У неї великі борги, які вона не те щоб не хоче, а просто не може виплатити. Яким би не був Газпром, якою б не була Росія та мотиви її поведінки, для України це — ганьба. Можливо, це буде якоюсь хитрою особистою перемогою Тимошенко або іншої людини і кланів, що за кимсь із них стоять, але для світлих революційних ідей — це ганебна поразка.

Так, в Україні, як і раніше, є свобода слова. Там є свобода виборів, ходів і мітингів. Це — обов’язкові умови демократії. Але не єдині. Демократію зміцнюють не лише слова, але й справи. Значення демократії не в безперервній дискусії про що завгодно, а в тому, щоб життя людей ставало кращим або було хоча б просто нормальним. Демократія — не мета, а засіб. Цього не зрозуміли в 90-ті роки російські демократи — і програли. Цього не розуміють сьогодні українські демократи (якщо їм узагалі є нині справа до осмислення таких філософських висот).

У Росії поразка демократії призвела до встановлення жорсткого правління, що зросло на грунті манії національної величі та імперської ностальгії. В Україні таких настроїв історично начебто немає. Там не мислять категоріями наддержави, і авторитарному правителю буде складніше затвердитися. Складніше, але це не означає, що такого не може бути. Наш досвід доводить, що громадяни охоче проміняють видиму стабільність та гарантовану ковбасу на будь-які свободи й права.

Дасть Бог, гіршого вдасться уникнути, але помаранчевій революції приходить кінець, на жаль. Це прикро через те, що хотілося отримати живий приклад того, що на колишній радянській території можлива побудова демократичного суспільства. Досі всі спроби це зробити завершувалися невдачею.

Інші матеріали цієї шпальти:

• Кому повірить Європа?
• Драма перетворюється на комедію
• Кому служить українська влада?

Коментарі читачів: