1-а ШПАЛЬТА

Tweet

Вкажіть emaill: Доброго дня! Зверніть увагу на цю статтю: http://www.day.kiev.ua/273983 Вкажіть символи на зображенні: Закрити X

Текст повідомлення редактору: Доброго дня! Зверніть увагу на цю статтю: http://www.day.kiev.ua/273983 Вкажіть Ваше ім'я: Вкажіть Ваш email: Вкажіть символи на зображенні: Закрити X

«Биківнянський архіпелаг»

На даний момент по всій Україні виявлено вісімнадцять місць поховань жертв масових політичних репресій 1937—1940 рр.

ФОТО РУСЛАНА КАНЮКИ / «День» СБУ ВСТАНОВИЛА ПРІЗВИЩА 14191 ОСОБИ, ЯКИМ БУЛИ ВИНЕСЕНІ ВИРОКИ В КИЄВІ Й ЯКІ ПОХОВАНІ В БИКОВНІ, ПРОТЕ ТОЧНА КІЛЬКІСТЬ ЖЕРТВ НЕВІДОМА

Служба безпеки України провела чергові громадські слухання, де представила розсекречені документи про «Биківнянський архіпелаг», який було створено радянською владою для системного й цілеспрямованого знищення учасників визвольного руху та неугодних комуністичній владі. Цей український аналог архіпелагу ГУЛАГ охоплював 18 місць по всій Україні, які створювалися за зразком місця масового поховання у Биківнянському лісі, що під Києвом. Зазвичай, усі ці місця кремлівська влада ретельно приховувала й маскувала, імена жертв засекречувала, а виконавців, аби приховати масштаби репресій, часто знищувала «в наступній партії». На сьогоднішній день СБУ встановила прізвища 14 191 особи, яким було винесено вироки в Києві та яких поховано в Биківні. Дати точну відповідь на запитання, скільки всього жертв поховано в Биківнянському лісі, на даний момент практично неможливо.

Перший доповідач громадських слухань «Трагедія Биківні: як це було», співробітник Галузевого державного архіву СБУ, доктор історичних наук, професор Василь Даниленко повідомив, що ще 1936 року в Биківні проводилися розстріли жертв політичних репресій. Але офіційно датою позначення місця «людомогильника» вважається 20 березня 1937 року, коли президія Київської міської ради прийняла рішення про відвід та відмежування чотирьох гектарів земельної ділянки Биківнянського лісу «для спецпотреб НКВС УРСР». Усю відведену територію огородили високим парканом, обнесли колючим дротом, до неї влаштували дорогу та збудували будиночок для охорони. «Ми стверджуємо, що вибір місця під масові поховання в Биківні — не випадковість, а передбачена та спланована дія», — наголосив Василь Даниленко.

Під суворою охороною сюди вночі почали пізніше завозити тіла розстріляних за рішенням суддів та позасудових органів. Останні мали назву «трійки» і «двійки» — це особливі виїзні наради при НКВС УРСР та СРСР. Вироки виконували в підвалах приміщення Київського обласного управління НКВД, де зараз Український інститут національної пам’яті, — на вулиці Липській, 16. Після телеграми Єжова від 4 липня 1937 року в СРСР, в тому числі й в Україні, розпочався масовий терор 1937—1938 рр., під час якого було знищено десятки тисяч людей. За одну ніч розстрілювали 100—150 чоловік, для яких Биківня стала останнім притулком, де їх закопували в заздалегідь вириті ями, по кілька десятків у кожній. Перед радянсько-німецькою війною на початку 1941 року заарештованих знищували безпосередньо біля виритих у лісі ям і саме на цей рік припадає чергова хвиля масового терору.

Як уже зазначалося, «Биківнянський архіпелаг» розкинувся по всій Україні. На сьогодні виявлено 18 аналогів Биківні — місць захоронень жертв масових політичних репресій 1937—1940 рр. Зокрема: місце, де згодом збудовано Центральний універмаг в Хмельницькому, парк культури і відпочинку у Вінниці, 9-й кілометр Запорізького шосе, центральне міське кладовище в Сумах, 2-й християнський цвинтар в Одесі.

«Ці місця ретельно приховували: там заводили режимні об’єкти КГБ, розгортали будівельні майданчики, на глибині 2,5 метра поховання заливали бетоном або ж місцевість розрівнювали бульдозерами і висаджували дерева. В Харкові таке місце охоронялося і значилося як поховання німецьких дезертирів та хворих на інфекційні хвороби (тиф, холера, сифіліс), щоб люди боялися навіть наближатися туди», — розповів Василь Даниленко.

Таємницю Биківнянської трагедії було розкрито після німецько-фашистської окупації Києва, коли німці провели розкопки в присутності представників преси. Після цього в пресі з’явилися перші статті про більшовицький терор проти власного населення. Зі звільненням Києва тема Биківні знову стала закритою, а 1944 року радянська влада створила державну комісію, яка постановила, що біля селища Биківня поховано в’язнів Дарницького табору військовополонених. Згодом про Биківнянську трагедію заговорили під час хрущовської відлиги, коли завдяки зусиллям української інтелігенції 1962 року було створено комісію для розслідування поховань біля Биківні, але відлига невдовзі закінчилася й вирішити поставлену мету не вдалося. 1971 року створюють другу державну комісію для розслідування справи Биківнянського лісу, але вона теж постановила, що в Биківнянському «людомогильнику» поховано жертв німецько-фашистських загарбників.

Зміни у справі Биківні настали за часів перебудови Горбачова, хоча третя державна комісія 1987 року мала такі ж самі результати, що й друга, але створена 1988 року четверта державна комісія зробила вже зовсім інший висновок — у 19, 20 кварталах Дарницького лісу лежать останки жертв комуністичного режиму. Але на переконання другого доповідача, старшого наукового співробітника Інституту історії України НАН України, кандидата історичних наук Олега Бажана: «Для встановлення справжніх масштабів репресій необхідно, крім документів Галузевого державного архіву СБУ, розсекретити й оприлюднити також матеріали роботи кількох урядових комісій та слідчої групи прокуратури УРСР, які займалися розслідуванням Биківнянської трагедії в 70—80-ті роки минулого століття».

Із проголошенням незалежності України трагедії у Биківнянському лісі почали приділяти набагато більше уваги, особливо це стосувалося громадськості Києва. 1995 року загальними зусиллями влади і громадськості по Броварському проспекту було встановлено пам’ятник Репресованому політв’язню. 22 травня 2001 року Кабінет Міністрів України (прем’єр-міністр Віктор Ющенко) прийняв постанову «Про створення Державного історико-меморіального заповідника «Биківнянські могили», а 17 травня 2006 року указом Президента України Віктора Ющенка заповіднику надано статус національного. Також за сприяння київської громадськості розпочалося щорічне вшанування жертв комуністичних репресій, а 21 травня 2007 року вийшов указ Президента, в якому зазначено встановити в країні День пам’яті жертв політичних репресій, який відзначається щороку у третю неділю травня (цього року це 17 травня) на території заповідника «Биківнянські могили». Як підкреслив голова Київського обласного товариства «Меморіал» Роман Круцик: «Необхідно зробити наступний важливий крок — належно впорядкувати Меморіальний заповідник «Биківнянські могили», якому потрібна постійна державна підтримка».

Таким чином, зусилля Галузевого державного архіву СБУ з розсекречення та оприлюднення документів Биківнянської трагедії стали ще одним кроком до відкриття невідомих сторінок української історії, що свідчать про мужність українського народу та жах тоталітарного режиму.

Інші матеріали цієї шпальти:

• Важке повернення
• Як у Швейцарії оцінюють візит Ющенка
• Краще, ніж очікували!
• ЩОДЕННИК
• ЦЕЙ ДЕНЬ В IСТОРIЇ

Коментарі читачів:

16.05.2009 14:48
Угу нацисты из УПА и РОА, находясь в лагерях, наделали заточек и примочек, и таак напугали ими советскую армию и спецслужбы, что совершили революцию. Конечно куча мала полудурков это сила, это вам не Берлин брать и не атомную бомбу делать понимаете ли. Вы сами то верите в то, что пишете? Я конечно Россиянин, живу в Питере и могу чего-то не понимать, каких то деталей истории вашего края, но то что вы пытаетесь написать свою историю ссылаясь на просто комичные эпизоды и делаете наиглупейшие выводы выставляет вашу же страну в наиглупейшем свете. Извините за резкость. Если я не правильно что-то понял, просьба активным ответить мне на antocha76@mail.ru
Антон без прозвища

16.05.2009 19:08
Антону без прозвища.Вы,действительно,ничего не поняли.И желания что-либо понять тоже ,пока,не чувствуется.Ведь,тот кто действительно что-то узнать желает,никогда не выставит себя во всеуслышанье таким "всезнайкой"...По-настоящему ведь спрашивающий,всегда чувствует именно НЕДОСТАТОЧНОСТЬ СВОЕГО ЗНАНИЯ И НЕ БОИТСЯ ЭТО ПОКАЗАТЬ ОКРУЖАЮЩИМ.Вы же совершенно этого не чувствуете и не показываете.Наоборот,чувствуете,понимаете и показываете всюду легковестность своих суждений- весьма и весьма ведь недалеких и неглубоких,к слову сказать.Поэтому,на что(на какие такие суждения )Вам ответить?Пока ведь неначто...Впрочем,есть одно живое выражение в Вашем комментарии- это "извинение за резкость"...Значит,все-таки,есть надежда,что в дальнейшем Вы захотите действительно что-то значительное узнать,хотя бы из СВОЕЙ Истории!Пока же этого,повторюсь, вовсе нет... Счастья Вам,Антоша в жизни!И постарайтесь в ней(этой жизни)не утратить теперь хоть это свое имя- ведь с с фамилией своей и даже прозвищем Вы уже расстались(без сожаления?)
Сергей Глущенко