ТАЙМ-АУТ

Версія для друку  |

Надіслати по e-mail |  Вкажіть emaill: Доброго дня! Зверніть увагу на цю статтю: http://www.day.kiev.ua/278378 Вкажіть символи на зображенні: Закрити X

Написати редактору Текст повідомлення редактору: Доброго дня! Зверніть увагу на цю статтю: http://www.day.kiev.ua/278378 Вкажіть Ваше ім'я: Вкажіть Ваш email: Вкажіть символи на зображенні: Закрити X

Загартовані серця

Один день із життя «Козацької фортеці»

ВІДЧАЙДУШНІ КОЗАРЛЮГИ

ОСЬ ВОНИ ДЕ — СУЧАСНІ ХАРАКТЕРНИКИ

Відірвані від телевізорів, комп’ютерів та інших благ сучасної цивілізації, молоді козаки в дитячому вишкільному таборі «Козацька фортеця» найбільше сумують за своїми друзями. До побачення з ними — довгих 10 днів, насичених справжнім січовим вишколом. У рейтингу «найболючішої відсутності» також дарована літніми канікулами можливість не розлучатися з ліжком аж до півдня. І, звичайно ж, ласощі.

— Хочеться вже поїсти всякої, як кажуть, гидоти, «хімії» — чіпсів, цукерок, шоколадок, — скаржиться малеча в шароварах.

У «Козацькій фортеці» підйом о 7.00 ранку, зарядка (кажуть, «після неї не можна ходити»), здорове харчування й суто козацькі розваги — стрільба з луку та рушниці, катання на конях, походи, запливи на човнах-довбанках. Усе це — в мальовничій черкаській місцині, поблизу села Плескачівка, і за 15 кілометрів від історичного Холодного Яру.

СПАРТАНСЬКІ УМОВИ ІЗ СІЧОВИМ ПРИСМАКОМ

З малими козаками в «Фортеці» ніхто не панькається. «Вожаті» у козацьких строях — суворі, але справедливі. Хорунжих, курінних отаманів та решту таборової старшини молодь сприймає всерйоз. Їх чуби та командний тон навіюють потребу підкорятися. Адже вередливість «коштуватиме» недешево — декілька десятків відтискань або присідань.

Та попри спартанські умови з січовим присмаком, козацький спосіб життя хлопцям до вподоби.

— Цього року значно збільшилася кількість дітей — за шість заїздів їх було близько 600. Багато хто з них привозить на таборування своїх друзів, — розповідає отаман «Козацької фортеці», президент школи українського бойового мистецтва «Гопак» Володимир Шерстюк, і пояснює такий ефект: — Подібні табори дають можливість відчути козацький дух і випробувати його на практиці. Тут діти отримують цікаві знання, навики, які сприяють вивченню історії козацтва і в подальшому, коли вони вже роз’їжджаються по своїх домівках. Діти починають цікавитися цією історичною добою з власної ініціативи, вишуковують цікаву, маловідому інформацію. Таким чином і відбувається відродження козацтва.

У свої 10—12 років плескачівські козарлюги вже розмірковують про історичну місію козацтва і діляться враженнями від розповідей, які вони чують тут, у таборі — про своїх сильних, мужніх та мудрих предків.

— Коли я слухаю ці розповіді, то відчуваю, якою Україна була могутньою. Козаки у мене асоціюються зі свободою, бойовою майстерністю, вишколом, розумом, винахідливістю, — каже один із хлопців.

— Усіх — і наймолодших, і старшину — дуже цікавить малодосліджена тема козацького характерництва, — ділиться спостереженнями представник таборової старшини Андрій ПЛАХОТНЮК. — Характерниками називали тих людей, які мали надлюдські здібності, були освячені в таємні знання. Всі козацькі ватажки були характерниками. Десь люди з такими здібностями є і зараз. Характерництво передається з покоління в покоління, але кожен може розвинути це в собі сам. Передусім потрібно викинути з голови всі негативні думки, любити всіх вселенською любов’ю, — описує Андрій шлях до характерництва. — Взагалі тема козацтва дуже обширна. Сьогодні її намагаються звульгаризувати. Зокрема, знімають фільми, де козаки — тупі п’янюги. Але якби це було так, Січ не простояла б і дня.

18-річний Андрій розповідає про те, як він зацікавився козацтвом.

— Прокинувся одного ранку і зрозумів, що хочу якомога більше знати про козаків. Почав читати книжки, шукати інформацію. В рідній Умані знайшов своїх однодумців з подібним світоглядом, яких я відчуваю на духовному рівні. У нас спільна мета. Її можна висловити за допомогою афоризму: «В нас єдина мета — Україна — свята, нездоланна ніким і ніколи»! Вважаю, що це є завданням всього нашого покоління. Саме нам належить витягти Україну з того стану, в якому вона зараз перебуває.

КОЗАЦЬКІ КЛЕЙНОДИ — БУЛАВА Й... ЦУКЕРКИ

Так само як декілька століть тому на Січі, сьогодні в «Козацькій фортеці» кожен козак має те ім’я, на яке заслужив — своїми вчинками, звичками або навіть особливостями зовнішності чи характеру. Серед них трапляються як суто українські (наприклад, Вареник), так і доволі екзотичні — приміром, тут, у Плескачівці, ми зустріли козака на ім’я Гламур...

Ось перед нами сидять Монах, Білка та Бублик. Усі вони мріють принаймні на день потрапити у часи козацтва, на справжню Січ, скуштувати найбільш правдивий козацький куліш. Щоправда, хлопці визнають, що доросле козакування — річ не дитяча.

— До отаманства я ще не готовий, — серйозно замислившись, каже Білка. — До того ж, у мене вже є інші життєві плани. Хочу бути комп’ютерним дизайнером.

Серед киян, ужгородців, львів’ян, донеччан (за всю історію табору тут побувало 14 українських областей) у «Козацькій фортеці» виявився козак із Підмосков’я. В Україну він приїхав на гостини до бабусі, яка, судячи з усього, вирішила, що онукові не завадить півторатижневий вишкіл. Здається, в козацьких умовах хлопець почувається цілком органічно. Так само органічно він сприймає своє прізвисько — Москаль.

— У нас тут є й Гоблін, і Кабан. На що ж Москалю ображатися?.. — дивуються козаки з нашого запитання, чи не ображається закордонний гість на присвоєне йому ім’я.

Ми потрапили до «Козацької фортеці» в останній, дуже насичений день цьогорічного таборування, який увінчався пошуками козацьких клейнодів — у вигляді булави та надцінного в тутешніх умовах трофею — шоколадних цукерок. Звісно, пошуки цього скарбу супроводжувалися жорсткою боротьбою та випробуваннями на істинні козацькі якості — не лише прудкість, витривалість, влучність та силу, а й розум та кмітливість. А тим, хто отримав найбільше визнання, випала неабияка честь — вистрілити зі справжньої гармати і ознаменувати закриття «Козацької фортеці» урочистим спусканням прапорів — українського й таборового.

Прощальна десятиметрова ватра на тлі мальовничого плескачівського заходу зігрівала вогнем та козацькими піснями. І хоча й дитячими, але вже напрочуд загартованими серцями.

Інші матеріали цієї шпальти:

• НАУКА
• МОЗАЇКА

Коментарі читачів: