Телебачення

Tweet

Вкажіть emaill: Доброго дня! Зверніть увагу на цю статтю: http://www.day.kiev.ua/280952 Вкажіть символи на зображенні: Закрити X

Текст повідомлення редактору: Доброго дня! Зверніть увагу на цю статтю: http://www.day.kiev.ua/280952 Вкажіть Ваше ім'я: Вкажіть Ваш email: Вкажіть символи на зображенні: Закрити X

FM-деукраїнізація України: що далі?

Останнім часом українська преса чимало уваги приділяє проблемам українського телебачення, яке за багатьма своїми показниками далеко не завжди є українським. Водночас практично відсутній аналіз ситуації в Україні з FM-радіостанціями. А це дуже серйозна тема, адже поточна русифікація і повторна совєтизація українського суспільства, котру ми можемо спостерігати в останнє десятиліття, відбувалася і завдяки повній безконтрольності у цій сфері.

Можна пригадати, що в перші роки української незалежності, коли в нашій державі лише зароджувався FM-бізнес, українська частина продукції цих радіостанцій якщо не була достатньою, то набагато більшою, ніж сьогодні. Але з приходом до влади колишнього президента Леоніда Кучми і «взяття» стольного Києва командою «дніпропетровців», все чіткіше почала проявлятися проросійська орієнтація в FM-просторі. А коли в Росії до влади прийшов Путін, ця тенденція значно посилилася.

Побувавши не раз на Заході, можу впевнено сказати, що в більшості європейських країн просто була б неможлива ситуація, котра склалася сьогодні в українському FM-просторі. Адже якщо умовно розділити аудиторію за інтересами, то в Україні мали б бути присутні FM-радіостанції, які б транслювали переважно класичну музику, джаз, ретро, народну музику, рок, диско чи поп-музику. Проте за ситуації повної безконтрольності грошовитих хазяїв ефіру потреба боротися за свого слухача, надавши йому для прослуховування улюблений музичний сегмент, просто відпала. А ті радіостанції, котрі на своєму початку намагалися ще якось дотримуватися певних канонів поділу аудиторії за інтересами, усвідомили, що за українських реалій робити це не має жодного сенсу.

На нинішньому етапі FM-простір — майже суцільна російськомовна низькопробна попса, котру нав’язують з більшості радіостанцій українському слухачеві. Очевидно, що навіть при тій безконтрольності, в якій перебуває нині український FM-простір, від керівництва цих радіостанцій вимагають хоча б формально дотримуватися певного відсотку україномовної продукції. І FM-загал знайшов у цій ситуації досить оригінальний вихід. Аби його не звинувачували в повній відсутності української мови на підконтрольних хвилях, новини й дикторські монологи подаються українською мовою, а все інше — як заманеться. А заманеться дуже просто: англомовні пісні по черзі змішуються з низькопробною російською попсою. І хіба що декілька разів на увесь день до цього можуть додати одну чи дві україномовні пісні.

Треба знати, що нині значна кількість FM-радіостанцій належать власникам з Росії, тому зовсім не дивно, якою саме продукцією вони «годують» українського споживача. Не меншою проблемою є й те, що дуже значна частина FM-радіостанцій в Україні транслюють музику в стилі ретро. Спочатку така радіостанція була одна, а тепер їх вже три, чотири чи навіть більше. Хоча необхідно звернути увагу на той факт, що ця «ретро-музика» дуже специфічна. Можна сказати, що вона покликана з усіх сил навіювати українському радіослухачеві ностальгію за Радянським Союзом і стабільним та спокійним життям за часів радянської влади. Але майже повністю відсутня пісенна продукція іншими мовами, крім російської та англійської. Хоча в радянські часи навіть всесоюзна радіостанція «Маяк» декілька разів на день транслювала 25-хвилинні підбірки зарубіжної популярної естради. І не лише тодішніх соціалістичних країн Польщі, Угорщини чи Чехословаччини, а й Франції, Італії...

При тому такого нахабного засилля всього радянського, як нині на FM-радіостанціях, не дозволяли собі навіть у колишньому СРСР, а тепер, виявляється, в незалежній уже майже два десятиліття Україні — можна. І що цікаво, на пісні минулих часів українською мовою накладено повне табу. А були ж білоруська, грузинська, латвійська, молдавська популярна музика, які займали тоді вагомий сегмент ефіру всесоюзних радіостанцій. Взагалі, складається враження, що тоді української музики на всесоюзній хвилі було більше, ніж на начебто українських FM-станціях сьогодні. Схоже, що під виглядом ринкових вимог у сучасному FM-бізнесі й під виглядом намагання ділити все на «формат» і «неформат» з українського радіоефіру свідомо й навмисне витискається усе українське.

Власне, питання «неформату» має ще свою особливість. Адже під цим приводом дуже просто відмовляти в трансляції талановитим українським виконавцям, заміщуючи їх масово російськомовною бездарною попсою. Що, в свою чергу, призводить до парадоксальної ситуації: українських виконавців нині майже не можливо почути на «українських» радіостанціях, котрі давно вже вийшли з під контролю Української держави. Тобто в такому разі не просто звужуються можливості для українських виконавців і гуртів, а навмисне перекривається їм доступ до масового поширення їхньої музичної продукції.

Але той невеличкий відсоток звучання української мови на FM-радіостанціях є також дуже специфічним. Дуже часто ведучі програм, котрі в більшості випадків ніколи в побуті не спілкуються українською мовою, демонструють в радіоефірі іноді просто вражаючи зразки мовлення — типу «дякую вас», а числівники озвучують російською мовою, намагаючись їх підігнати під українське звучання. І часто, інтуїтивно шукаючи замінники відомих їм російських слів, просто продукують кальку в українській транскрипції російського слова — на разок «кушати» чи «говорять врачі». А враховуючи той факт, що слухачами FM-радіостанцій є мільйони українців, можна сказати, що подібні скороспечені диктори, котрі в більшості випадків не мають жодної дикторської професійної підготовки, є прекрасним прикладом русифікаторської роботи на українських теренах.

Також прикладом ставлення до української мови є порочна практика в прямому ефірі, коли ведучий веде розмову українською мовою, а після дзвінка російськомовного слухача відразу ж відповідає йому російською. Після чого — знову на ламану українську. Що опосередковано для слухацького загалу може бути прямим посиланням — ми нині змушені використовувати цю нав’язану нам українську мову, але максимально намагаємося спілкуватися з вами своєю рідною російською.

Ця проблема має для України дуже велике значення. Адже в дуже багатьох офісах доводилося спостерігати налаштовані на хвилі FM-радіостанцій приймачі, завдяки чому працівники увесь день перебувають в радянсько-російському інформаційному просторі. Але FM-радіопростір у будь-якій сучасній країні — це вже не просто радіо. Формат цих радіостанцій, а також їхне позиціонування в суспільстві, робить їх чи не найважливішим елементом оточуючого інформаційного середовища в суспільстві. Принаймні в його аудіосегменті.

Таким чином, за своїм впливом на суспільство FM-радіостанції впритул наближаються до найбільшого медійного впливача — телебачення. Оскільки FM-радіо з його музичним контентом плюс новини супроводжує людей практично скрізь — у транспорті, на роботі, під час відпочинку, — маючи деяку перевагу над телебаченням, чинить інформаційний вплив навіть на ті сегменти суспільства, котрі, загалом, тим чи іншим чином відмежовані від інформаційного впливу.

Проте, говорячи про специфіку FM-радіопростору, його русифікацію, повторну совєтизацію чи загальну інтелектуальну деградацію, треба пам’ятати, що це стосується не лише FM-радіостанцій, а загального медійного простору в Україні. Що і, власне, відбиває ті перетворення, які проходили в Україні останніми десятиліттями. Оскільки ні телебачення, ні друковані засоби масової інформації по суті не лежать в іншому просторі структурного розвитку. Однак FM-радіостанції мають над іншими медійними сегментами одну важливу перевагу: вони легше можуть бути перебудовані та спрямовані в конструктивному напрямку. Напрямку загальної українізації українського інформаційного простору. Оскільки не потребують не лише великих (порівняно з іншими засобами масової інформації) фінансових ресурсів для цих змін, а й більш прості структурно.

Відтак, цілком можливо починати українізацію і загальну нормалізацію інформаційного простору саме з FM-радіостанцій, що має сенс не лише в плані ефективності, а й може бути полігоном для проведення змін в ЗМІ та інформаційному просторі в цілому.

Щоб сказати, що саме потрібно робити для змін на FM-радіостанціях, необхідно згадати, що ж з ними відбулося в останні десятиліття, які саме процеси вплинули на FM-простір. Якщо взяти головний аспект, а саме — інформаційне наповнення, то можна чітко сказати, що його русифікація і примітивізація, аж до деградації, пов’язана з тими ж процесами, що відбулися зі власниками та головними діючими особами в цій сфері. Тобто з їхнім баченням не лише FM-діапазону інформаційного простору, а й світосприйняттям. Треба говорити про те замкнене коло, котре в цьому і в усьому інформаційному просторі утворилось і яке спирається на псевдоринкові механізми та аргументацію — «не наш формат», «не має попиту споживачів контенту», «відтак, немає спонсорської і рекламної підтримки» — й так по колу.

Проте наскільки аргументовані посилання на псевдоринкові механізми? Можна сказати, що настільки ж аргументовані, як свого часу радянська пропаганда, що коментувала відсутність червоної ікри в магазинах: її немає, оскільки вона не має попиту, ніхто не питає, от і все. Так само в українському інформаційному просторі: його власники і представники варяться у власному середовищі, сприймають свій віртуальний схиблений світ за реальність — і саме тому вони не лише її не відбивають, а й останнім часом втратили з нею зчеплення.

Очевидно, що сьогодні гостро постає питання, яким чином можна все ж припинити FM-русифікацію і нову совєтизацію України. Адже сьогодні вже виросли цілі покоління споживачів цієї продукції, котрі змирилися з тим, що в українському FM-просторі просто відсутня українська пісенна продукція. На мою думку, варто було б розпочати з того, що ввести для FM-радіостанцій жорсткі стандарти, за якими не менше 50—75% пісень мають транслюватися українською мовою. При тому, що диктори і ведучі рубрик мають вести свої передачі також українською мовою.

На мою думку, також доцільно було б запровадити в Українській державі стандарти, за якими в українському FM-просторі стимулювалося б відкриття радіостанцій, котрі б не дублювали одна одну й були розраховані на різні вікові, освітні й соціальні аудиторії. А політика в цьому напрямку мала б вестися таким чином, аби з часом у нас в Україні, як і в інших європейських країнах, FM-радіостанції отримали свою унікальну спеціалізацію та транслювали або класичну музику, або джаз, або ретро, народну музику, рок чи диско. Хоча щодо української народної музики, то її ніколи не почуєш на FM, але водночас сучасні обробки російських народних пісень доволі часто транслюють для українського слухача. Немов би намагаючись його з усіх сил переконати, що Україна — це Росія.

Можливо, при Державному комітеті телебачення та радіомовлення має бути створена «Мовна комісія», метою якої має бути відслідкування і оприлюднення огріхів і ляпів під час роботи FM-радіостанцій. На певний час (приблизно до року) має бути введений мораторій на санкції за викривлення і спотворення українських слів в ефірі. За цей час керівництво FM-радіостанцій має підтягнути знання української державної мови у своїх працівників (для цього можна відкрити відповідні курси при Київському університеті чи інших провідних ВНЗ країни), або ж замінити їх на людей, котрі дійсно досконало володіють українською мовою і не плутаються в реаліях української культури.

А вже після року, котрий буде наданий для виправлення ситуації в FM-просторі, вже можна буде почати говорити про введення системи штрафів за недотримання мовного режиму чи перекручення української мови. Аж до позбавлення ліцензії і закриття тих станцій, які не дотримуватимуться чи ігноруватимуть державну мовну політику в Україні. Хоча пріоритетною в цьому напрямку має бути робота, що націлена на допомогу FM-радіостанціям, а не на їхнє закриття чи штрафування.

Можна сказати, що подібне «лікування» потрібне не лише для FM-радіостанцій, а й для всього українського інформаційного простору. І воно мусить бути проведене швидко й рішуче. Головний рецепт — це зміна структури, заміна головних дієвих осіб — від власників до управлінців і креативщиків. Але, безперечно, у правовому й справді ринковому сенсі. Як це зробити? Потрібні спільні скоординовані зусилля держави і українського національного медіа-бізнесу. Тільки цей шлях може призвести до змін в інформаційному просторі загалом і в просторі FM-радіостанцій зокрема.

Інші матеріали цієї шпальти:

• Iз пляжу повинні піти всі,

Коментарі читачів:

02.10.2009 20:00
Можна і в іншому ракурсі поглянути на проблему: чи можуть,наприклад, в україномовних регіонах одержати частоту на ефірне мовлення комунальні редакції районного радіо, бо проводове відмирає і для телекому воно баласт, і він, одним словом, просто хоче здихатися колопоту з радіоточками і дротовою мережею? Скажімо, у нашому випадку тяганина триває скоро як рік, а з УДЦР на прохання вирахувати частоту ніякої відповіді до Нацради України з питань телебачення і радіомовлення й досі ніякої не надійшло. Ми б принаймні на район, а то й сусідні, транслювали винятково український продукт, але зась.Зате конкурсних пропозицій на отримання ліцензій на ефірне мовлення з використанням вільних радіочастот в Криму одразу й не злічити. В Одеській області також. Варто лиш зайти на сайт Нацради і переконатись. Це тільки загальне і вкрай обмежене позначення больових точок місцевого радіомовлення. Справді, держава від негативних процесів у медійній сфері фактично відсторонюється, хоч на засіданні РНБОУ з цього приводу її секретар Раїса Богатирьова й робила доповідь. Говорила гладко,начеб грізно і предметно, але зазвичай без найменших позитивних наслідків.
Олексій Полив'яний

02.10.2009 20:31
Справді, ситуація з українським продуктом на FM-станціях просто жахлива. І дуже дивно, що навіть після спеціального засідання РНБОУ нічого не міняється. Така беззубість президентської гілки влади викликає просто розпач. Бо якщо навіть такий проукраїнський президент ніяк не впливає на інформаційний простір,то чого нам чекати надалі?
Микола Паращак