ДЕНЬ УКРАЇНИ

Tweet

Вкажіть emaill: Доброго дня! Зверніть увагу на цю статтю: http://www.day.kiev.ua/289997 Вкажіть символи на зображенні: Закрити X

Текст повідомлення редактору: Доброго дня! Зверніть увагу на цю статтю: http://www.day.kiev.ua/289997 Вкажіть Ваше ім'я: Вкажіть Ваш email: Вкажіть символи на зображенні: Закрити X

Воєнні будні

У дзеркалі грузинського театру

ФОТО НАДАНЕ ТЕАТРОМ

«Пригальмовані» карантинною бурею на два місяці, гастролі тбіліського «Вільного театру», присвячені 15-річчю заснування Посольства Грузії в Україні, та за підтримки Посольства, все ж відбулися напередодні новорічних веселощів. На тлі політичної вистави, яка входить у нас у свою пікову фазу, вони пройшли доволі скромно. Друковані й електронні ЗМІ не рясніли світлинами зоряних, медійних облич. Не було безлічі телекамер на прес-конференції. Проте обидва гастрольні дні зала Молодого театру була повна.

«Вільний театр», як і його художнього керівника Автанділа Варсімашвілі, пов’язує з Києвом давня дружня і мистецька прихильність. Режисер ставив у Києві виставу в тоді ще Молодіжному театрі в далекі вісімдесяті, яку так і не побачив світ. А з роботою його нинішнього театру — «Комедіанти» — київські глядачі познайомилися кілька років тому на сцені Театру на Подолі.

З часу своєї появи — 2001 року, «Вільний театр» відрізняється гострою політико-соціальною спрямованістю, за що публіка охрестила його «національним шоком».

Система координат грузинського театру взагалі й «Вільного», зокрема, грунтується не лише на гострій політичній ситуації, яка не сьогодні виникла в цій країні. У неї вплетені давні й славетні театральні традиції грузинського театру — органіка, психологізм, музичність, пластична культура.

Київському глядачеві театр представив дві вистави, різні за змістом і стилістикою, і дуже схожі за підходом до вирішення наболілих сьогоднішніх проблем.

«Брати», де Автанділ Варсімашвілі виступив не лише в ролі постановника, але й автора п’єси, написані за мотивами фільму Луккіно Вісконті «Рокко та його брати». Історія чотирьох братів повна у виставі реалій сьогоднішньої Грузії, де люди, втомлені від війни, зірвані з насиджених місць, намагаються зберегти вічні родинні цінності. Через біль, через кров, через знегоди.

Вистава стримано-вражаюча. Скупа сценографія не відволікає ні від сюжету, ні від емоційно точної гри акторів. І хоча сам Автанділ називає виставу «чоловічою», не применшуючи гри чудового «братського» ансамблю — Ніко Гомелаурі, Буби Гогорішвілі, Аполлона Кублашвілі та Кахи Мікіашвілі, не можна не відзначити філігрань жіночих робіт.

Друга вистава для знавців театру мала характер бомби, що взірвалася. Річ у тому, що це «Кавказьке крейдяне коло» Бертольда Брехта, яке назавжди ввійшло в історію не лише грузинського, але і світового театру, завдяки знаменитій постановці Роберта Стуруа. Варсімашвілі за часів, без перебільшень, «фанфарної» ходи «Кола» на сцені театру Руставелі, не лише працював там, будучи учнем батоно Стуруа, але й вів саме цю виставу. Всього — 175 разів. Тому, аби зважитися на постановку Брехта, потрібні були й зухвалість, і мужність.

Не «накладатиму» одне «Коло» на інше. Заняття неблагородне й невдячне. У «Вільному театрі» це знову про війну. Про те, як вона розбещує, руйнує і викристалізовує як найкращі, так і найгірші людські якості. Безумовний успіх — сценографія Міріана Швелідзе — проста і багатошарова, що не відволікає, а занурює у тривожний світ героїв. Кожна з акторських робіт заслуговує на окрему розмову й безліч похвал, але, нехай дарують колеги артиста, роль юродивого судді Аздака — Ніко Гомелаурі, — вирішена так психологічно точно і яскраво, що не можна не схилити низько голову перед його талантом.

Добрі взаємини українського і грузинського театрів, сподіваємося, матимуть продовження. Автанділ Варсімашвілі збирається ставити виставу в Молодому театрі, а Станіслав Моїсеєв — у «Вільному».

Інші матеріали цієї шпальти:

• Iлько КУЧЕРIВ: Українці мають навчитися самі фінансувати свою демократію
• Пам’яті Вчителя
• МIЙ РIК — МIЙ «День»-2009
• Коротко / УКРАЇНА

Коментарі читачів: