ПОДРОБИЦI

Tweet

Вкажіть emaill: Доброго дня! Зверніть увагу на цю статтю: http://www.day.kiev.ua/292638 Вкажіть символи на зображенні: Закрити X

Текст повідомлення редактору: Доброго дня! Зверніть увагу на цю статтю: http://www.day.kiev.ua/292638 Вкажіть Ваше ім'я: Вкажіть Ваш email: Вкажіть символи на зображенні: Закрити X

Плоди перемоги та чинник часу

Скасування місцевих виборів як спосіб формування коаліції

МАЛЮНОК АНАТОЛІЯ КАЗАНСЬКОГО / З АРХІВУ «Дня»

Йтиметься, звісно, не про арифметичні результати президентських виборів. За великим рахунком, обговорювати їх уже не має сенсу. Вирішення головної проблеми — недопущення Юлії Тимошенко до президентської посади, як і слід було чекати, породило інші труднощі. Розуміли це стратеги Партії регіонів чи сподівалися, що крива вивезе й усі почнуть шикуватися в стрункі лави «біло-блакитних», уже не надто важливо. Усе це стало надбанням новітньої української історії. Протверезіння після бурхливої ейфорії настало якось раптово й вилилося в показні зборища біля судів і дрібні уколи в ході судового засідання у вигляді відмови в прямій трансляції засідань Вищого адміністративного суду. Надії, що Юлія Володимирівна піде в опозицію, програвши й змирившись з неминучим, розвіялися, мов літній уранішній туман. Веселощі закінчилися, настав час підрахунків і зведення балансів, точніше, кінців з кінцями.

Перший і вкрай неприємний факт: Юлія Тимошенко замість беззастережної капітуляції перейшла до партизанської війни на своїй території, тобто в парламенті. Чинник часу, настільки важливий на президентських виборах, стає вельми небезпечною зброєю в її руках. Парламентські інтриги, в яких вона чудовий майстер, і затягування невизначеного положення переможця виборів загрожує вельми небезпечними для Януковича наслідками. По-перше, він опиняється в становищі Віктора Ющенка й утягується в абсолютно безперспективну боротьбу з прем’єр-міністром, що зберігає в своїх руках головні важелі виконавчої влади. Тим самим затягується здобуття плодів перемоги у вигляді кадрових призначень на такі жадані для потрібних людей посади. Терпець останніх не безмежний, й з кожним днем у геометричній прогресії зростає небезпека, що він може урватися. Наслідки цілком зрозумілі. Новий президент виявляється таким же слабким, як і його попередник. Він не може впоратися із ситуацією.

По-друге, погіршення економічної ситуації й неможливість усе списати на попередній Кабінет почне по-руйнівному діяти не лише на попутників у вигляді комуністів та інших лівих, що приєдналися, а й на базовий електорат «біло-блакитних». І ще не зрозуміло, що небезпечніше в ближній і середньостроковій перспективі.

По-третє. Зовнішній чинник, який певною мірою сприяв Януковичу, на очах і з небезпечною швидкістю починає діяти в протилежному напрямку. Дрібне на перший погляд питання про спільний парад у Севастополі насправді є відвертим ляпасом новому президентові та прилюдною образою нашої країни. Шоковий стан регіоналів, які брали участь у ток-шоу Савіка Шустера, був наочним підтвердженням цього. Посилання на спільну боротьбу з фашизмом і те, що в Севастополі вже проводилися спільні паради, виглядали відвертим лепетом заскочених зненацька політиків, які не знали, як відповісти. А це ж лише початок. У Москві чудово розуміють розібраний стан української влади та нового президента й збільшуватимуть тиск, аби нарешті конвертувати свій демонстративний нейтралітет у період виборів у політичний дохід. Указ Медведєва про парад у Севастополі чітко дає зрозуміти Януковичу, за кого його збираються тримати в Першопрестольній. Це відповідь на антиросійські інтерв’ю в західній пресі, де він заявив, що не є маріонеткою Москви. Ось указ про парад, від проведення якого зі зрозумілих причин відмовитися буде просто неможливо, й демонструє його справжнє місце в московській табелі про ранги глав держав. Виявляється, справа не в нелюбові російських лідерів до Ющенка. До Януковича ставитимуться точнісінько так, як і до московського сатрапа в якому-небудь російському регіоні. Але й це не найважчий наслідок поведінки лідера сусідньої країни. Набагато серйознішими є внутрішні наслідки того, що Януковича оточують червоними прапорцями, не залишаючи виходу. Указ російського президента має й іншого адресата — Крим. Але про це нижче.

Участь регіоналів у скасуванні місцевих виборів виглядає нелогічною. З погляду здорового політичного глузду якраз треба було 30 травня вибори проводити, щоб повною мірою використати електоральну інерцію й на цій основі підсилити свої позиції в місцевих органах влади. Це створило б непоганий плацдарм, з якого можна було виступати й у вельми ймовірних дострокових парламентських виборах. Проте ця політична арифметика стикається зі складнішою алгеброю.

Розвалити наявну, нехай і формально, коаліцію для регіоналів — проблема, створити нову — ще більша проблема. Хоча є повідомлення, що є чорновий варіант угоди між фракцією НУ-НС і Партією регіонів, але до повноцінного підписання ще далеко. Не всі у фракції готові на це, хоча декого умовити врешті-решт і вдасться. У рукаві в регіоналів один козир — дострокові вибори. Для потенційних учасників нового парламентського союзу: комуністів, Блоку Литвина та НУ-НС такий розвиток подій украй небажаний. Можна залишитися за бортом парламенту. Пішовши на поступки їм, регіонали демонструють договороспроможність і бажання враховувати інтереси можливих партнерів. Проте й тут є вкрай небезпечні підводні камені, які можуть звести нанівець таку на перший погляд струнку конструкцію.

Залишимо осторонь юридичні проблеми, що випливають зі скасування виборів. Рішення кримського парламенту їх наочно продемонструвало. Можливі судові рішення, зокрема й Конституційного суду, можуть у будь-яку мить докорінно змінити ситуацію. Але річ не лише в них. Політичні наслідки набагато істотніші.

Знову фактор часу. Місцеві вибори скасовані, але їх не можна відкладати безкінечно. Перенесення їхнього проведення на 30 червня з формального погляду було б хорошим виходом зі становища, але тоді не варто було городити город. Пропозиція Миколи Томенка про весняну дату наступного року приховує в собі очевидну як правову, так і політичну пастку. І навряд чи буде прийнята. Залишається один варіант — вересень-жовтень поточного року. Ні вашим, ні нашим. При цьому дамоклів меч дострокових парламентських виборів продовжує висіти над непокірними й легко за бажання регіоналів і мовчазної участі інших зацікавлених фракцій з грюкотом опуститься на тих, хто не бажає поступитися принципами або амбіціями. Не важко буде провести рішення про подвійні вибори восени.

Але й тут не все так просто. Домашні розрахунки в лютому-березні можуть неабияк відрізнятися від цін на політичному базарі в другій половині року. Це рівняння містить надто багато невизначених коефіцієнтів, аби можливе рішення — відповідь буде отримано лише через сім-вісім місяців у найкращому разі — було хоч якоюсь мірою задовільним.

По-перше. Скасування виборів викликало гостре невдоволення регіональних політичних і громадських лідерів, які витратили до цього часу досить багато ресурсів, аби зайняти для своїх партій і організацій місця в радах областей, міст і районів. Не кажучи вже про тих, хто приготувався кинутися у вир боротьби за посаду міського голови. Передусім у великих індустріальних центрах південного сходу. Хтось уже заявив про свої плани, хтось розпочав інформаційну та рекламну кампанію, що не залишає сумнівів у їхніх намірах, витратили гроші й сили, й раптом у когось відібрали вельми непогані шанси на переможне завершення розпочатого. Одна річ залучати електорат критикою чинної міської влади, вказуючи на величезні замети снігу на тротуарах, неможливість проїхати дорогами в березні-квітні, й зовсім інша річ шукати нових аргументів восени. Тоді про сніг, слизькі дороги вже забудуть, літнє й вересневе тепло схиляє зовсім до іншого. Скасування виборів буквально підстрілило деяких кандидатів до місцевих парламентів і на посади мерів і навряд чи вони за це подякують регіоналам. Адже після паузи їм фактично доведеться починати все спочатку.

По-друге. До осені позиції Тігіпка та Яценюка, а можливо, й Гриценка, а на заході — й Тягнибока зміцніють з об’єктивних причин. Краще не стане, проблеми загостряться, а якщо уряд і буде сформований і навіть почне успішно діяти, що вельми проблематично, то через інерційність процесів у економіці результати не проявляться, а незадоволеність лише посилиться. Хоча Тігіпко у своїх інтерв’ю і висловлювався проти скасування виборів, але об’єктивно цей чинник діє на його користь. Дарований йому та іншим таким же time out буде використано для посилення партійних структур, і восени парламентські партії зустрінуться з дуже сильними й небезпечними противниками. Таке , що регіонали взяли на себе роль виховання й просування до місцевих органів влади та парламенту своїх конкурентів. Якщо про це не подумали, то даремно. Не довелося б лікті кусати й голову попелом посипати після відповідних підрахунків у ніч після виборів. Результати, наприклад, Тігіпка в південно-східних областях свідчать про наявність у нього та його партії великого електорального потенціалу, який з кожним днем лише зростатиме. Отже, цілком можливо, що потім доведеться вести переговори, й дуже нелегкі, вже зовсім з іншими партнерами. Сюди ж примикає проблема виборів у Києві. Висунувши свою кандидатуру на посаду мера столиці, Сергій Леонідович мав усі шанси в’їхати до будівлі на Хрещатику, як то кажуть, на білому коні. Хотіли допомогти нинішньому мерові? Схоже, що допомогли зазнати в майбутньому нищівної поразки.

По-третє. Тривожне становище для регіоналів склалося в Криму. Цифри тих, хто голосував за Януковича на півострові, вельми оманливі. Це було значною мірою протестне голосування, на місцевих і парламентських виборах становище буде абсолютно іншим, і «біло-блакитні» ризикують втратити свої позиції на сонячних берегах. Указ російського президента певною мірою був спрямований на підтримку й активізацію проросійських сил, які в умовах, що склалися, будуть конкурентами регіоналів. Зміна розстановки сил на півострові додасть проблем Януковичу й у Києві. Отже, втручання сусідів ніяк не покращує ситуацію для регіоналів. Знати б про таку підніжку, тричі подумали б, перш ніж вибори скасовувати.

По-четверте. Раптом багато почали говорити про повернення до мажоритарної або змішаної системи виборів. Особливо рвуть на собі тільники аутсайдери, намагаючись таким політичним популізмом викликати симпатії виборців. При цьому забувають, що саме вони в недавньому минулому з таким самим ентузіазмом рвали горло за скасування цієї системи, оскільки вона відкриває шлях політичній корупції. Марні старання. Ніхто вибори за партійними списками не скасує. Це нікому не треба. Більше того, ніхто серйозно виборче законодавство не мінятиме. Зрозуміло чому.

У «біло-червоних» ситуація не краща. Хоча вони формально за скасування й не голосували й на словах висловлюють неабияке обурення порушеннями Конституції, але у їхніх лавах немає одностайності. Багато хто побоювався ефекту бризантності від програшу в лютому. Їх менше хвилюють дихаючі в потилицю конкуренти нової хвилі, залишаються надії на свій базовий електорат. Проте в Блоку Юлії Тимошенко перспективи теж не дуже обнадійливі. Їм, як і регіоналам, треба щось докорінно змінювати. Але не зрозуміло, що саме й хто на це наважиться. Отриманий передих можна для цього використати, але щось підказує, що цього не станеться.

Конституцію порушувати не можна. Тим паче з принципу політичної доцільності. Тим паче що вона, ця доцільність, не є очевидною й навіть за найближчого розгляду виявляється своєю протилежністю. Dura lex, sed lex — суворий закон, але закон. За його порушення можна й поплатитися. Цього ніяк не хочуть розуміти наші політики.

Інші матеріали цієї шпальти:

• «Радянська» армія незалежної України
• Чернетка для президента

Коментарі читачів:

24.02.2010 08:32
"Залишимо осторонь юридичні проблеми, що випливають зі скасування виборів". А чому? У матеріалі "Кримінальна справа проти більшості Верховної Ради?" наведена, здається, достатня доказова база про злочин. Як, наприклад, ось ці порівняння: У Конституції України сказано: «Стаття 5. Україна є республікою… …Ніхто не може узурпувати державну владу». Це розтлумачено Конституційним Судом: «…Враховуючи викладене та керуючись статтями 147, 150 Конституції України, статтями 45, 51, 61, 63, 65, 93 Закону України "Про Конституційний Суд України", Конституційний Суд України ВИРІШИВ: 3. Положення частини четвертої статті 5 Конституції України "ніхто не може узурпувати державну владу" треба розуміти як заборону захоплення державної влади шляхом насилля або в інший неконституційний чи незаконний спосіб органами державної влади та органами місцевого самоврядування, їх посадовими особами, громадянами чи їх об'єднаннями». А у відповідній статті Кримінального Кодексу України із розділу «ЗЛОЧИНИ ПРОТИ ОСНОВ НАЦІОНАЛЬНОЇ БЕЗПЕКИ УКРАЇНИ» сказано: « Стаття 109. Дії, спрямовані на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або на захоплення державної влади 1. Дії, вчинені з метою насильницької зміни чи повалення конституційного ладу або захоплення державної влади, а також змова про вчинення таких дій, - караються позбавленням волі на строк від п'яти до десяти років. 2. Публічні заклики до насильницької зміни чи повалення конституційного ладу або до захоплення державної влади, а також розповсюдження матеріалів із закликами до вчинення таких дій, - караються обмеженням волі на строк до трьох років або позбавленням волі на той самий строк. 3. Дії, передбачені частиною другою цієї статті, вчинені особою, яка є представником влади, або повторно, або організованою групою, або з використанням засобів масової інформації, - караються обмеженням волі на строк до п'яти років або позбавленням волі на той самий строк». Нагадаю (щоб не було сумнівів), що Верховна Рада, це дійсно є орган державної влади згідно із Конституцією: «Стаття 75. Єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент - Верховна Рада України». Питання залишається тільки із ототожненням відповідного Рішення Верховної Ради з отим самим «іншим неконституційним чи незаконним способом». Тобто, чи можна взагалі вважати Рішення Верховної Ради, Уряду, Президента, Верховного Суду і власне самого Конституційного Суду (ЦЕ ОБОВ’ЯЗКОВО!!!) «ІНШИМИ СПОСОБАМИ»? Тоді на черзі дня залишиться питання ототожнення словосполучення із наведеного вище Рішення Конституційного Суду із відповідною статтею Кримінального Кодексу.
Виктор Маринич