1-а шпальта

Tweet

Вкажіть emaill: Доброго дня! Зверніть увагу на цю статтю: http://www.day.kiev.ua/294269 Вкажіть символи на зображенні: Закрити X

Текст повідомлення редактору: Доброго дня! Зверніть увагу на цю статтю: http://www.day.kiev.ua/294269 Вкажіть Ваше ім'я: Вкажіть Ваш email: Вкажіть символи на зображенні: Закрити X

У Львові пишаються Чорноволом, у Донецьку — Бубкою

Євген КОПАТЬКО: «Ми повинні усвідомлювати, якими ми є насправді...»

Три компанії, Research & Branding Group (Київ), ДІАЦ (Донецьк) і УФ «Громадська думка» (Львів), вирішили визначити точки розриву і поєднання між двома українськими містами Львовом та Донецьком. З 9 по 15 березня 2010 року методом особистого інтерв’ю було проведене дослідження громадської думки «Україна — схід-захід: єдність у різноманітті».

За великим рахунком, результати опитування вийшли очікуваними. Проте, за цілої низки відмінностей (часто діаметральних), жителі Донецька та Львова продемонстрували доброзичливе ставлення один до одного. І це, мабуть, найголовніше. Це той ресурс, що обов’язково потрібно використовувати українським політикам.

Почнемо з того, як львів’яни і донеччани оцінюють процеси, що відбуваються в країні після виборів президента. Велика частина жителів Донецька (46%) і Львова (45%) одностайні в думці, що на сьогодні ситуація в Україні істотно не змінилася. При цьому практично кожен п’ятий житель Донецька (21%) вважає, що нині ситуація в країні змінюється на краще, тоді як серед львів’ян такої думки дотримується лише кожен двадцятий (5%). Ситуацію в країні як таку, що в цілому погіршується, характеризують 40% львів’ян і 23% донеччан.

Перемога В. Януковича на виборах президента України у жителів Донецька викликає переважно задоволення (55%) і радість (14%), тоді як львів’яни у зв’язку з цим відчувають, швидше, розчарування (32%) і відчуття невизначеності (25%).

Велика частина донеччан (44%) схильні вважати, що результати президентських виборів згуртують українське суспільство, тоді як серед львів’ян приблизно така ж сама кількість (41%) тих, хто впевнені, що результати виборів ніяк не вплинуть на згуртованість українського суспільства.

Як і варто було чекати, електоральні симпатії жителів Донецька та Львова на виборах до місцевих органів влади істотно відрізняються: якщо в Донецьку домінує Партія регіонів (70%), то у Львові представлені націоналісти різних мастей.

У разі проведення виборів до міської ради Львова виборчий бар’єр здолали б сім політичних сил, серед яких лідерами є БЮТ (21%) та ВО «Свобода» (17%).

— Політичний плюралізм у Львові виявився набагато більшим, ніж у Донецьку, — коментує політолог Анатолій Матвієнко. — А на Донбасі перемога Віктора Януковича сприяла більшому цементуванню.

Згідно з дослідженням, основні відмінності між жителями Львова та Донецька — це, в першу чергу, ставлення до історії, до сучасних політичних фігур та до зовнішньополітичного вибору.

До того ж, коли говорять про зовнішньополітичні орієнтири, то тут, швидше, йдеться про ставлення до Росії. Донеччани сприймають Росію переважно як братську країну (57%) і дружню державу (28%), а львів’яни — як сусіда (39%) і стратегічного партнера (21%).

Цікавий момент, якщо в Донецьку чітко визначилися, хто є найбільшим союзником України (88% за Росію), то 40% львів’ян або важко відповісти на це запитання, або вважають, що таких немає (25% опитаних бачать союзником України ЄС, 17% — Польщу і 16% — Росію).

Мабуть, цікавими можна назвати ставлення львів’ян і донеччан до радянського минулого та періоду незалежності України. У радянському минулому велика частина донеччан (50%) бачать більше хорошого, а приблизно така ж сама кількість львів’ян (51%) вважають, що в цей час було різне — і хороше, і погане. Період незалежності України неоднозначно оцінюють 58% донеччан і 48% львів’ян. При цьому близько третини респондентів у Львові (30%) оцінюють цей період позитивно.

У дослідженні фігурувало дуже цікаве, так зване відкрите запитання: кого респонденти вважають гордістю свого міста? У Донецьку перемогли представники спорту, бізнесу та діячі мистецтва. Найвищий бал (33%) отримав легендарний спортсмен, меценат Сергій Бубка, Рінат Ахметов — 25%, гімнастка Лілія Подкопаєва — 12%, стільки ж отримав Віктор Янукович, балетний танцюрист Вадим Писарєв — 8%, оперний співак Анатолій Солов’яненко — 5%, чинний мер Донецька Олександр Лук’янченко — 4%, немає таких — 12%, важко відповісти — 20%.

У Львові В’ячеслав Чорновіл набрав 15%, Іван Франко — 6%, Іван Вакарчук — 5%, стільки ж співачка Руслана Лижичко, Данило Галицький — 4%.

Примітно, що в Донецьку лідерами стали люди, які нині живі, а у Львові більше ті, хто вже пішов із життя.

І, нарешті, дуже важливе питання віри. Вийшла дуже контрастна картина. Якщо 76% донеччан вірять у свої власні сили і 54% — у Бога, то у Львові, навпаки, 76% вірять у Бога і 46% — у свої сили.

Зі всього цього видно, що в нас, безумовно, є ментальні відмінності. Але при цьому і в Заходу, і в Сходу є добра воля до сприйняття одне одного. 88% жителів Львова в цілому позитивно ставляться до донеччан. Відсоток жителів Донецька, які позитивно налаштовані стосовно львів’ян, складає 79%. Негативно один до одного ставляться 7% львів’ян і 11% донеччан.

50% жителів Львова вважають, що донеччани терпимо ставляться до їхніх поглядів та цінностей. Серед жителів Донецька з аналогічним твердженням на адресу львів’ян згодні 42% респондентів.

Найхарактернішими якостями жителів Львова, на думку донеччан, є націоналізм (24%) і патріотизм (16%). Найхарактернішими якостями жителів Донецька, на думку львів’ян, є працездатність (16%) і «російськомовність» (9%).

— Ми не шукали точки розриву, — зауважив соціолог Євген Копатько. — Ми показуємо, що ми різні. І ми повинні усвідомлювати, якими ми є насправді. І шукати шляхи порозуміння, зближення, поваги до поглядів і, якщо хочете, поваги до історії один одного. Бо в кожного з міст є своя історія. У когось більше, у когось менше.

І ще одна обнадійлива позиція: 74% львів’ян та 51% донеччан вважають, що в жителів заходу та сходу України більше того, що поєднує, ніж того, що роз’єднує. До об’єднуючих чинників вони відносять родинні зв’язки (79% у Львові і 73% у Донецьку), єдину державу (65% і 58%). 64% львів’ян також віднесли до об’єднуючих чинників спільну економіку.

Разом із тим, серед чинників, що роз’єднують, жителі двох міст виділили різну мову спілкування (66% — Львів, 61% — Донецьк) і різні зовнішньополітичні орієнтири (65% і 55% відповідно).

«Мабуть, найголовніше, що немає антагонізму між львів’янами та донеччанами в особистому ставленні, — переконаний політолог Костянтин Матвієнко. — Це одне суспільство, а не різні народи або етнічні групи».

Інші матеріали цієї шпальти:

• Український рахунок «Вождю»,
• Життя в справжньому кольорі
• ЩОДЕННИК
• Цей день в історії

Коментарі читачів:

26.03.2010 03:52
Ця порівняльна праця про багате співзвучття між Львовом і Донецьком застановляє читача задумуватись хто є дійсно Міністер Освіти України Табачник. Він жеж вчений, професор і автор кажуть 50 книг, тож звідки у нього твердження, що Україна по якихось там нормах розділена на половину, особливо східні її частини. Хочеться пригадати міністрові, що найбільше пригадав всім областям України про її національну єдність автор "Націоналізм чи Русифікація" Іван Дзюба з донецької області. На Донеччині є україно-мовні письменники і недавно вийшла збірка поезій молодих поетів. Повертаючись до 19го століття, перший концерт в ім. Шевченка відбувся у Перемишлі в 1848р. а в час царської заборони видавати літературні твори українською мовою радо робили це у Львові. Опера "Запорожець за Дунаєм" довго заборонялась в Україні, але всеодно була виконана орігінальною мовою на Доннеччині під кінець 1860го року. Може пан міністер хоче сказати, що в східних областях говорять більше по російськи, але це тому, що народ там не мав вільного вибору відносно мови, а навіть, коли вдягали вишивки, то їх партійняки питались, що їх підбадьорило до національного строю, чи часами не націоналізм. Створювались також в Східних областях Украни народні хори, одначе коли в репертуарі бало багато українських народних пісень, ці хори партія ліцвідувала. Проти Української мови виступав Сам секретар Комуністичної Партії Радянського Союзу Леонід Брежнєв. Аджеш він сказав, П. Шелестові, секретарю Комуністичної Партії України, що українська вова "суржик" і безперспективна. Дивно, що проф. Табачник цього не знає. Дивлячись ретроспективно, українська мова заборонялась Валуємьким циркуляром, Емським указом, Розстріляним відродженням, а тепер Науковим трактатом Проф. Табачника. Що дійсно за політикою Табачника, чи його босів і бенефекторів у Москві криється? Всі показники в Україні не поділяють бажання Росії створити разом з нею спільну мілітарну систему, і тому існує у Кремлі плян "B" відтяти від України східні області, щоб було досить вдержати свою "могучість". Увійти в мідітармий союз з НАТО, наприклад їм ніяк не виходить. Хоч верхівка в Москві має все европейське, найдорожчі машини і як казав герой Гоголя навіть "Суп з самого Парижа", але всеодн в їх душах існує деспотизм від якого відвертаються европейські "джентлимени"
Роман Мац