Прес-клуб «Дня»

Tweet

Вкажіть emaill: Доброго дня! Зверніть увагу на цю статтю: http://www.day.kiev.ua/301529 Вкажіть символи на зображенні: Закрити X

Текст повідомлення редактору: Доброго дня! Зверніть увагу на цю статтю: http://www.day.kiev.ua/301529 Вкажіть Ваше ім'я: Вкажіть Ваш email: Вкажіть символи на зображенні: Закрити X

«Досі не рвуся у російський шоу-бізнес»

ДЖАМАЛА: Якщо дати більше іншої музики, вона теж стане форматом. Усе залежить від радіо та телебачення

ФОТО НАДАНЕ ПРЕС-СЛУЖБОЮ ДЖАМАЛИ

— Більшість образів підказувала вам Коляденко. Тепер щось кардинально зміниться?

— Джамала як співачка формується не з одягання підборів чи сукні, це — моя школа, мої батьки, мої традиції, навіть моя релігія. Це комплекс. Стиль — дуже важливо, але не первинно. Від того, як я завтра вийду, не зміниться моя музика. Раніше в мене був балет, тепер у мене є живі музиканти. Це й змінилося.

— Кажуть, однією з причин вашого з Оленою Коляденко конфлікту було те, що вона хотіла, аби ви співали лише російською?

— Те також... Вона дуже талановита людина, чудовий режисер, вона, безперечно, відчуває публіку. Завдяки Олені Коляденко у «Фабрики зірок» були великі рейтинги. Тож вона відчувала: якщо я зараз не дам публіці більш легковажну пісню російською мовою, то почну губитися. Англійська — це моя інтерпретація музики, це мова, яка більш розкриває мене вокально.

Олена Коляденко потрапила під великий вплив «Фабрики зірок» та Різдвяних зустрічей, а в мене за рік після участі в Юрмалі в ставленні до музики не змінилося нічого — я так само не рвуся до російського шоу-бізнесу з піснями на кшталт «Я буду вашею малышкой». Це не мета. Ми взяли штурмом «Нову хвилю». Вони самі не зрозуміли, як мене пустили туди — спочатку мені казали, що я «не формат» і тут не джазовий конкурс. [...] Кожен рік на «Хвилі» були виконавці, які займали перше місце, і я не зробила абсолютно нічого особливого. Я просто дала їм нову музику, яку вони не чули. Я почала революцію і тепер не можу зрадити тих, хто повірив у мене, як свого часу повірили в Біллі Холлідей, Дженіс Джоплін та інших. Нехай це й гучні імена, але саме на них я завжди орієнтувалась. [...]

— Ви нещодавно були в Америці. Які враження?

— Я в захопленні, особливо від Лос-Анджелеса. Усі ті нагороди Греммі, які я дивилася ще в дитинстві по телевізору, — вони звідти. Я жила по сусідству з Sony Music — музикальним лейблом, під яким мріє записатись кожний музикант. Співала в джаз-клубі, де в залі всі чорні, на сцені — усі чорні, я навіть на якусь хвилю подумала, що, може, треба піти. Але всі посміхалися, грала чудово музика, й люди швидко зрозуміли, що я «у темі».

Мені навіть удалося з ними заспівати. Було дуже страшно — мати таку нахабність приїхати в їхню країну і співати їхню музику їм же. Усі аплодували стоячи, і кожен з них потім підходив до мене. Контрабасист після виступу навіть спитав: «Ви що, з Нью-Йорка?». Я подумала: о, мене підвищили в званні.

— Чи помітна різниця між українською та закордонною публікою?

— Так, закордонна публіка відкритіша, а наша — добріша. Але чомусь наша аудиторія в дозованих нормах отримує лише один вид музики, слухаючи лише його і визначаючи його як формат, не знаючи нічого іншого.

А якщо дати Іншої музики в більшій пропорції, то вона теж стане форматом.. Усе залежить від подачі радіо та телебачення. Публіку не можна ділити. Закордонний слухач відкритіший — якщо йому сподобається, він аплодуватиме стоячи. На концерті в Гамбурзі мені аплодували після кожної пісні, а наші — сидять. Кажуть, так добре, що не хочеться руйнувати атмосферу. Та емоції різні...

— Що вас найбільше дратує в шоу-бізнесі?

— Цікаве поєднання двох слів — шоу і бізнес... У нас мало артистів, котрі перетворюють свою улюблену справу в таку, яка приносить гроші. Такі артисти, як Вакарчук, Бумбокс, які самі пишуть музику й тексти, самі збирають команду, вони — особистості. Вони перетворили своє хобі на роботу. Це найвище задоволення.

— Чи може політика перетинатися з мистецтвом?

Хіба що коли вибори. Завжди артисти служили оздобленням до політичних, спортивних подій. Це нормально.

— Ви виступали за Віктора Януковича на виборах. Це ваш вибір чи просто збіг?

— Гадаю, це була ідея менеджерів, які робили передвиборчі концерти. І мене це потішило, я сказала: «О, у них чудовий смак!».

— Чи відчуваєте ви себе українкою?

— Абсолютно. Коли повертаюся з-за кордону, мене завжди питають: «То ти досі тут?». Чому ж ви так не любите свою країну? — запитую. У нас багато чудових артистів. І зараз сприятливий період, коли український музикант може існувати і тут, і за кордоном, і взагалі стати світовим співаком.

Ми надто звикли сприймати співаків, що позиціонують себе як світових, достойнішими за наших. Менталітет. Потрібно підіймати авторитет України в очах самих українців.

Інші матеріали цієї шпальти:

• На захист «старих добрих» міфів
• У червні телеканалу «1+1» Дід Мороз приніс золото
• Телевізійна «недосяжність»
• «Сільське реаліті»
• Суспільство байдуже до «вашого ТБ»
• Розширення свободи слова чи зміна вивіски?
• Попит на примітивність — міф?
• «Фольклоризація», що протистоїть глобалізації

Коментарі читачів: