1-а ШПАЛЬТА

Tweet

Вкажіть emaill: Доброго дня! Зверніть увагу на цю статтю: http://www.day.kiev.ua/303818 Вкажіть символи на зображенні: Закрити X

Текст повідомлення редактору: Доброго дня! Зверніть увагу на цю статтю: http://www.day.kiev.ua/303818 Вкажіть Ваше ім'я: Вкажіть Ваш email: Вкажіть символи на зображенні: Закрити X

Дві години до пробудження

Дивитися цей фільм у спеку здається недоречним, бо люди на екрані самі страждають спочатку через неї, а згодом ще й через густий гіркий смог від численних лісових пожеж неподалік від Куала-Лумпуру, де все і діється.

А втім, мало-помалу «Не можу спати сам» затягує у свій нешвидкий ритм і, зрештою, у стан кінематографічної зачарованості, який не зрівняти з жодним іншим станом і який робить зовнішні обставини на кшталт спеки неважливими.

Фільм, знятий одним із найталановитіших режисерів сучасності Цай Мін Ляном, я вже бачив цей і рецензував, та, довідавшись про його в прокат у Києві, пішов знову. Переглядаючи не надто якісну відеокопію, я раптом виявив ще один не помічений мною раніше пласт оповіді.

Молодого китайця-волоцюгу Сяо після жорстокого побиття підбирає бангладеський гастарбайтер Раван. Він надає Сяо притулок і... закохується у нього. А той крутить роман із дівчиною на ім’я Чі, котра працює на господиню місцевого кафе та ще й допомагає їй доглядати невиліковно хворого чоловіка. Господиня ж, у свою чергу, намагається впадати за звабливим китайцем. Усі ті пристрасті в нетрищах розпеченого міста показані скупо, небагатослівно. Позаяк драматизм почуттів тут приховано у найвишуканіший візуальний спосіб, від екрану відірватися неможливо.

Але зараз йдеться не про стиль.

У фіналі Раван, Сяо, Чі, заснувши на великому старому матраці, пливуть на цьому плоті кохання по темних водах раптового і всезагального потопу. Перед тим, однак, бачимо обличчя паралізованого, чий нерухомий погляд спрямований у стелю. Крізь шпару, з горища на нього дивиться Сяо. Котрий потім укладається спати на матраці. А обабіч від нього спокійненько вмощуються бангладесець і дівчина. І розливається темна блискуча вода.

Лиш тепер я звернув увагу, що і паралітика, і Сяо грає один і той самий актор, Лі Кан Шен.

Тоді той неквапний потоп любові, який охоплює всіх і в центрі якого — один і той самий чоловік, здається насправді сном прикутого до ліжка героя, котрий наснив собі все те.

Не просто сон — видіння на екрані. Тобто кіно. Людина, переповнена почуттями, але не спроможна їх показати, зафільмувала його для себе у своїй уяві, з собою у головній ролі, і показала його собі. Саме тому у фіналі всі щасливо возз’єднуються на м’якому триспальному ковчезі.

Кіно, як і кохання, — найгарніший з-поміж усіх можливих снів.

Інші матеріали цієї шпальти:

• Сім’я як барометр соціуму
• «Сирі» теми
• ЩОДЕННИК
• ЦЕЙ ДЕНЬ В IСТОРIЇ

Коментарі читачів: