Молодь потребує діалогу

«Молодь – дебіли, бо голосують за популістів». Ага, все правильно. Втім, назріває питання. Хто ж цю молодь виховував? Хто говорив з нею зрозумілою їй мовою? Хто хоч якось намагався втовкмачувати у свіжі, молоді, не зашорені голови важливі істини незанудним тоном? Ага, мало таких. Тоді на який результат ми сподівалися? Чого ми чекали від хлопчиків та дівчаток, пациків та тьолочек, студентів вузів та птушників, які сидять не в фейсбуці, а в інстаграмі? Ага, не в російському вконтактє, користувачів якого легко звинувачувати. А в інстаграмі, який вже давно перестав бути всього лиш соцмережею для фоточек їжі, попи і красивої рожі. Інстаграм тепер – це майданчик для спілкування, любовних смсок, обміну інформацією, бізнесу, дебатів й політичної агітації зокрема. І лонгріди там можна зустріти подекуди частіше, ніж на сторінках топових політичних аналітиків та журналістів. Ага, звичайно для посту там треба обрати фотку, бажано накласти пару фільтрів, додати десяток хештегів, гіфок і смайликів. Але суть від цього не змінюється. Молодь частіше відкриває інстаграм, в якому зараз на запит “порошенко” тобі вилазить купа хештегів “порошенкоубийца”, “порошенкомудак”, “порошенковурну” і ще купа лайки, яку мені просто соромно тут писати, бо ж бабуся моя то читатиме. Для них лозунг “Геть від Москви!” нічого не значить, бо ж навіть викладачі-філологи найкращого вишу країни мало розказують нам про Хвильового. Зате для них зрозумілими є хештеги “слуганароду”, “Зекраїна”, і найголовніше – “ЗробимоЦеРазом”. Вони, звиклі до фраз типу: “ти нічого не шариш”, “ти нічого не вирішуєш”, “слухай дорослих мовчки” – псіханули. Ага, і ВИРІШИЛИ НАРЕШТІ ЗРОБИТИ ЩОСЬ, ТА ЩЕ Й РАЗОМ! Вони потай від батьків, які, як завжди, сподівалися на інертність і аполітичність своїх дітей, пішли на вибори. І проголосували. Ага, за Зе, котрий добре попрацював з ними в інстаграмі. Але вони виконали свій громадянській обов’язок. А тепер у нас є лише 19 днів, аби перестати ігнорувати дійсність і поговорити з молоддю. І нам це вдасться, якщо ми захочемо. Бо в 2013 році було не тільки достобіса холодно й страшно, а й достобіса круто, бо ми говорили. Ми були разом. Разом варили куліш, різали лимони, тягали бруківку на Грушевського і вірили в майбутнє цієї країни. Залишилося згадати це і згуртуватися знов.