Автопробіг проходив у тому числі й у... повітрі
14 червня автопробіг «Дорога до Криму: проблеми та перспективи», в якому пощастило брати участь екіпажу «Дня» (водій Володимир Сонюк, штурман — автор цих рядків) було урочисто завершено.
Коли всі прибули назад до столиці України втомлені, але задоволені — ніяк не могли розлучитися. Всі стояли і прощалися. Приросли один до одного. Та й звикли вже до кочового способу життя: сніданок — і по залізних конячках. А тут — команда додому....
Стартував автопробіг, нагадаємо, 6 червня на День журналіста прямо з Центральної площі перед Верховною Радою (організатори — Всеукраїнський автомобільний клуб журналістів, Департамент ДАІ МВС, «Страхова група ТАС», «Нафтогаз України», «Роберт Бош ЛТД», «Хліб України», НАК «Ista», «Мелітопольський елеватор»).
Дівчата в чорних краватках та жовтих спідницях під барабанний бій проводжали браву журналістську автоколону. Є щось відчайдушно заводне в юних барабанщицях. Крім них, ясна річ, і публіка підтяглася. Ми поагітували за рідну газету, створили стихійний мітинг, щоб читали її, ненаглядну. Громадяни пообіцяли. Одна тітонька особливо завзято напирала з натовпу з криком: «Можна мені примірник?!» Звичайно, можна. Пішли народу назустріч, як у важкі часи. Огазетили!
У цій статті мені важко зупинитися на чомусь конкретному, хочеться, щоб враження вляглися в голові. Все-таки більш ніж тиждень ми тряслися нашими дорогами. Я спробую передати тільки загальне враження від цієї поїздки, зроблю масштабну замальовку, без деталей. Фотографії мені допоможуть.
Маршрут автопробігу такий: Київ — Переяслав-Хмельницький — Канів — Дніпропетровськ — Запоріжжя — Мелітополь — Феодосія — Керч. У Керчі встигли помилуватися славнозвісною Тузлою, так і не втіленою в мюзиклі за сценарієм Дмитра Кисельова.
Ми розділилися на два загони після Канева, а потім благополучно з’єдналися в Криму. Всього 28 машин: від газети «2000», журналу «Mandry», «Гала-радіо» та безлічі видань автомобільного напряму. У тому числі й телепрограми — «Автоконтинент». Був екіпаж із Литви, що представляє найтиражованішу газету їхньої країни — «Літоус Жиніус». Як сказав її кореспондент Стасіс Грігалюнас: «Тираж у нас 32 тисячі. Але для держави з населенням три з половиною мільйони — це солідно». Цілком!
Автоармія вирушила в дорогу, розганяючи інших автолюбителів міліцейською машиною з мигалкою.
Переяслав-Хмельницький вразив розмахом зустрічі: хор, танці, куліш та відвідування Музею народної архітектури, в якому більш за все здивував павільйон Космонавтики(!) Були і в будинку-музеї лікаря Козачковського, де Великий Кобзар написав 1841 року «Заповіт». Охоронець музею майже ровесник самого закладу — йому 80 років, але нічого — ще бадьорий чоловік.
Крізь чудову природу вриваємося до Канева. У священне для українців місце, де музей і пам’ятник Тарасу Григоровичу Шевченку.
По дорозі до Дніпропетровська з вихлопної труби «Сааба» наших литовських колег дим повалив, як із фабричної. Машину, яка мчала між нашим екіпажем та литовським — димова завіса накрила повністю. У супроводі ДАІ вони відправилися на ремонт до Дніпропетровська. Місцеве населення спостерігало з побоюванням цю сцену: попереду міліцейський патруль, за яким автомобіль, немов вулкан, вивергає клуби диму. Може, це випробування нової бойової зброї? Чи просто машина горить, а її за місто вивозять? У будь-якому випадку прибуття литовців — Дніпропетровськ запам’ятає надовго.
У кузні генеральних секретарів та президентів ми поклялися під пам’ятником Леніну разом із місцевим керівництвом: «Стабілізувати аварійність і поширити позитивний досвід у всіх напрямах». Вибравши запорізький — до вечора ми захопили козацьку вотчину — острів Хортиця. Але буквально на годинку.
До першої ночі ми опинилися в Мелітополі. Вранці в центрі цього провінційного міста нас приголомшив чотириметровий пам’ятник Володимиру Висоцькому. Шанувальник барда поставив йому пам’ятник навпроти власного пасажу. Ось вона — свобода самовираження.
Там же, в Запорізькій області, ми дізналися про існування унікального місця — Кам’яної Могили. Наскальні малюнки, виявлені в тамтешніх печерах, відносяться до найбільш ранніх первісних поселень людини. Крім сцен полювання, вражає і сцена гноблення первісною жінкою — первісного чоловіка. На побутовому рівні. Але детальніше про це — пізніше.
У Феодосії, зрозуміло, Айвазовський та Грін. Звідти на вертольоті ми відправилися на морську бурову. Автопробіг проходив у тому числі й у повітрі...
Я зняв автоколону з вертольота. Для шанувальників газети «День» повідомляємо, що наш автомобіль — крайній зліва.
Автопробіг завершився ралі в центрі Феодосії, в якому, на жаль, наш екіпаж не міг взяти участі через новизну машини. Скориставшись скупченням спостерігачів та болільників, ми повісили дорогий серцю прапор «Дня» і роздали трудящим кілька десятків номерів. Причому був такий ураганний вітер, що Володя, як прапороносець, насилу справлявся з гутаперчевим полотнищем, поки я збільшував кількість читаючого населення у країні. Зняти цей історичний момент ми попросили одну милу пані з перехожих, яка, як могла, відобразила читацький ажіотаж.
До речі, в ралі зайняв перше місце литовський екіпаж, перемігши досить досвідчену команду «Гала-радіо». Крім натхненника та блискучого координатора автопробігу, президента Автомобільного клубу журналістів Людмили Мех, цінний приз у вигляді двотомника «Україна Incognita» ми вирішили вручити і переможцям ралі — привабливій парі Стасісу та Лаймі.
Будемо вважати, що описане вище — це вступ до розповіді про подорож. А детально про дороги та музеї, про бурові установки та заповідники — читайте в найближчих номерах «Дня».
