Неймовірна волонтеріада: як Європа йде до нас

«ЄВРОРЕМОНТ» ЗВ’ЯЗКІВ МІЖ ПОКОЛІННЯМИ

Моніку Олув легко прийняти за українку, так грамотно вона розмовляє нашою солов’їною... Але виявилося, що дівчина — із польського містечка Олецько, і вже майже рік працює в Донецьку волонтером. «Раніше чотири місяці мешкала у Львові. Коли шукала волонтерську програму, хотіла поїхати на схід, і на спеціальному сайті знайшла готову програму в Донецьку. Проект триває рік, має назву «Діалог між поколіннями». Протягом навчального року я працювала з дітьми у школах, наприклад, ми робили генеалогічне дерево. А в Центрі дитячої та юнацької творчості займалася орігамі з батьками, які чекали дітлахів», — розповідає вона.

Після закінчення школи чи вишу молоді європейці часто хочуть зробити річну перерву, і різноманітні програми волонтерства за кордоном — хороша нагода використати цей час раціонально і з користю. Великі можливості для цього надає Європейська волонтерська служба (ЄВС або EVS), напрямок програми Євросоюзу «Молодь у дії» (Youth in Action). Учасником проектів ЄВС раз у житті може стати будь-який європеєць віком від 18 до 30 років. Донецький молодіжний дебатний центр із 2007 року приймає волонтерів із країн ЄС та відправляє туди українців за допомогою цієї служби.

Асистент координатора проектів ЄВС Донецького молодіжного дебатного центру Оксана Дмитряк розповідає: «В Інтернеті існує база акредитованих організацій, які займаються ЄВС, у тому числі й наша. Вони викладають свої проекти, а волонтери обирають цікаві для них і надсилають туди аплікаційну форму. Далі має відбутися інтерв’ю по скайпу, і, в разі підтвердження участі, оформлюються документи».

Проекти організацій мають бути затверджені Європейською комісією: організація разом з волонтером розробляє проект і подає його на розгляд відповідним органам Комісії, і якщо ті вирішують, що проект є важливим та відповідає всім стандартам і вимогам, то виділяють фінансування на його реалізацію. Процес написання, подання, розгляду, затвердження до фінансування проекту є досить тривалим і може тривати до півроку, але, як показує практика, цей час важливий для волонтера, аби усвідомити, що хтось їде в іншу країну на певний час, і почати готуватися до цього — вивчати мову, традиції, культуру. Учасникові ЄВС відшкодовується 90% коштів на проїзд, надаються гроші на проживання, харчування, «кишенькові» і транспортні витрати.

Тяганина з документами — ахіллесова п’ята волонтерських програм в Україні. За програмою ЄВС волонтери приїздять на час від двох тижнів до 12 місяців. Без візи в Україні можна перебувати 90 днів — тому з тими, хто обирає короткотермінові програми, проблем немає. Для тих, хто хоче працювати в Україні довше, надсилають запрошення від усіх можливих інстанцій, а потім волонтери намагаються отримати 45-денну візу — документ видають не завжди. Після припинення дії візи треба подавати до міграційної служби документи на отримання посвідки тимчасового перебування в Україні.

Оксана Дмитряк пояснює: «Наше законодавство перебуває в процесі гармонізації до стандартів ЄС і, незважаючи на те, що вже відбулося багато позитивних змін, досі є багато суперечок, тому що відповідно до законів повинен бути орган, який відповідає за перебування волонтерів в Україні — у нас такого немає, але ж програми існують! Також виникають проблеми із зазначенням мети візиту — у переліку причин немає волонтерської служби. Отримати посвідчення тимчасового перебування, в принципі, доволі складно, з чим стикалась, працюючи з ЄВС. Це дивно, бо є підтримка від місцевої влади, нам дуже сприяє Донецьке обласне Управління у справах сім’ї та молоді, а також Управління у справах сім’ї, молоді та міжнародних зв’язків Донецької міської ради, але міграційна служба має слідувати «букві закону», і саме недосконалі закони створюють багато перешкод».

У програмах ЄВС існує система підтримки волонтера, її складають організації, які відправляють і приймають волонтера, та куратор. Ним може бути будь-яка «адекватна» людина, кураторські обов’язки — допомогти іноземцю адаптуватися до життя у новій країні. «Куратор може показати місто, відвести в лікарню, допомогти з мовою, просто вислухати враження волонтера від роботи. Але в його спілкуванні з волонтером має існувати певна межа», — зауважує Оксана Дмитряк.

Іноземці повинні працювати 30-35 годин на тиждень, субота й неділя — вихідні, щомісяця можна взяти два «відгули». Нині в межах проекту «Волонтери для дітей і молоді» у Донецьку працюють чотири гостя із Польщі. Одна з них, Паула Западка, ділиться враженнями: «Зараз здобуваю освіту економіста, шукала проект на канікули, щоб цікаво провести вільний час. І ось знайшла тримісячну програму в Донецьку. Ми працюємо на дитячих майданчиках у віддалених районах міста. На одному з них завжди багато дітей, які хочуть з нами грати, пропонують свої ідеї. На інший уже й не їздимо — там мало дітлахів, а підліткам цікаві лише пиво й сигарети».

Волонтери активно беруть участь у діяльності Товариства польської культури Донбасу і по суботах навчають польської мови початківців. А 14 серпня в Донецьку відкрилась ініційована волонтерами проекту «Діалог між поколіннями» виставка «Один Донецьк — різні покоління». Через соцмережі відібрали 30 найкращих світлин, на яких — різні погляди донеччан на рідне місто, а тепер волонтери три тижні вивішуватимуть знімки на мотузках у центральних «точках» міста.

Після закінчення роботи у проекті кожен волонтер отримує сертифікат — Youthрass, де описано всі його досягнення протягом участі у програмі ЄВС. Цей документ — вагома рекомендація для роботодавця чи приймальної комісії вишу. «Іноді волонтери навчаються у нас мити посуд і користуватись пилососом, іноді — мови. ЄВС — це система навчання, головне для її учасників — відкрити щось нове, і, в принципі, я не вірю, що тут немає чого навчитися», — впевнена Оксана Дмитряк.

МІСІЇ «ЛЕТЮЧОГО ГОЛЛАНДЦЯ»

В Україну приїжджають волонтери різного віку і досвіду, деякі з них роблять це за власною ініціативою, як 64-річний мешканець Амстердама Бен. Голландець-дивак розповідає про свою волонтеріаду:

«Взагалі, я — із родини підприємців, і мій батько хотів, щоб я теж займався бізнесом. А я підлітком став хіпі, у 18 років вирушив подорожувати світом у пошуках сенсу життя. Понад 30 років займаюся соціальною роботою в різних країнах, жив у Індонезії, Таїланді, Китаї, М’янмі, Росії... За кордоном я завжди спираюсь на місцеві ресурси, бо якщо буду допомагати голландським коштом, то, коли поїду, все розвалиться.

Зараз я приїхав в Україну на час відпустки, в Донецьку лише на тиждень — це замало, щоб знайти місцевих спонсорів, але я познайомився з людьми, яким можу довіряти у своїй діяльності. В Амстердамі у мене є приятель Роман, він знає невелику громаду християн у Донецьку, які займаються соціальною роботою. Роман дав мені контакти дівчини з тієї громади, і в Донецьку ми з нею зустрілися. Разом ми відвідали Донецький пансіон для літніх людей: там чисто, все добре організовано, але дуже бідно, не вистачає хороших ліжок. А ще мешканці пансіону занадто пасивні, сидять поодинці без діла — потрібні волонтери, які будуть з ними грати, малювати, робити гімнастику. Планую приїхати в Донецьк наступного року надовше та сподіваюся знайти охочих допомогти будинку з бабусями та дідусями.

Взагалі, найбільш вражаючий досвід для мене — сім років в Індонезії. Там працював у мережі майстерень для людей з фізичними та психологічними труднощами, тренував викладачів для цих закладів. Я робив це з індонезійської організацією, тому і зараз, багато років по тому, ці майстерні реально працюють.

Можна сказати, що я — «волонтер-фрілансер», у Голландії консультую людей із психологічними проблемами. Я не хочу належати до якоїсь структури, де мені казатимуть, що я повинен робити, бо тоді я не зможу налагодити контакт із людиною, котрій допомагаю.

У Голландії є також будинки для людей похилого віку, їх підтримують великі організації, і, як індивідуаліст, я можу зробити там зовсім мало. Взагалі, Західна та Східна Європа — для мене дуже різні. На Заході люди більш прагматичні, живуть у шаленому темпі. Це їхнє право, але я люблю контактувати з людьми, і мені простіше спілкуватися з мешканцями Східної Європи. Українці — дуже відкриті та гостинні, коли я тут, це — моя улюблена країна».