Про етику вченого,

Спогади людей, які безпосередньо причетні до історично значимих подій, завжди користувалися і, безумовно, користуватимуться особливою увагою читачів. Нам завжди цікаво знати, чим викликана необхідність здійснення тих або інших проектів, як розвивалися події при їхній реалізації. І добре, якщо автор веде розмову із читачами, не допускаючи спотворення фактів і не обговорюючи речі, в яких він некомпетентний.

Із цього погляду дивує доктор медичних наук П. В. Белошицький, який опублікував у газеті «День» (100—101, п’ятниця-субота, 11—12 червня 2010) статтю «На Місяць гірськими тропами» (Подорож у півстолітнє минуле). У цій статті йдеться про те, що у 1966 р. на Ельбрусі було обрано кратер «...як випробувальний центр для наближеного моделювання деяких умов життя на Місяці». Викладаються заходи, пов’язані з освоєнням цього майданчика. Я не маю наміру аналізувати тут роль автора у здійсненні описуваних робіт. Але мене вразила дивна безпардонність П.В. Белошицького, коли він говорить про академіка Б.Є. Патона, про зварювання в космосі. Щоб не бути голослівним, наведу авторський текст без змін.

«Проектувати «місячне» житло і готувати панелі для його складання вирішили самі. По-перше: хто краще за нас знає, що нам потрібно; по-друге: не хотіли звертатися на рівень Б. Патона — щоб не «напоротися» на чергову заборону. (Тим більше, що зварювання металів і навіть тканин на «Місяці» ми не планували, вважаючи його надзвичайно небезпечним...) Коли я проходив відбір і підготовку в загоні космонавтів, чув, що Б. Патон посилено «пробивав» у загін — якщо не помиляюся — Фартушного для здійснення вперше у світі космічного зварювання. Пізніше Борис Патон домігся свого. Ну й що — дотепер зварювання в космосі нікому жодного разу не знадобилося».

Дивні міркування людини з науковим ступенем доктора наук. Навряд чи хтось крім нього насмілиться дорікнути Б.Є. Патону в бюрократизмі й якихось «чергових заборонах» на здійснення наукових досліджень та експериментів. Будучи ученим-легендою зі світовим ім’ям, Б.Є. Патон завжди спрямований у майбутнє. Так було і з розвитком робіт зі зварювання в космосі. Тому досить недолугою є заява П.В. Белошицького «неодноразово обпікшись із космічною тематикою на Б. Патоні...». Та й важко уявити, що у Б.Є. Патона і П.В. Белошицького могли виникнути якісь спільні проблеми, а тим більше непорозуміння в галузі космічного зварювання.

Тепер кілька слів про твердження автора, що «... дотепер зварювання в космосі нікому жодного разу не знадобилося». Доречно нагадати, що Сергій Павлович Корольов ще на початку 1960-х років запропонував Борису Євгеновичу Патону створити інструмент, що дозволив би в майбутньому здійснювати в космічному просторі як виробничі, так і ремонтні роботи.

Під безпосереднім керівництвом Бориса Євгеновича почалися широкомасштабні дослідження й розробки в цьому напрямку. Одночасно із цим мене й ще трьох наукових співробітників Інституту електрозварювання рекомендували включити до загону космонавтів для підготовки польоту з метою проведення експериментів зі зварювання в космосі. Після спеціальних медичних обстежень до загону зарахували тільки автора цих рядків.

Вперше у світі зварювання в космосі 16 жовтня 1969 року здійснив В.М. Кубасов на борту космічного корабля «Союз-6». Під час експерименту здійснено зварювання зразків різними методами з використанням універсальної автоматизованої установки «Вулкан», розробленої й виготовленої в Інституті електрозварювання ім. Є. О. Патона. Результати експерименту були докладно висвітлені у вітчизняній і закордонній пресі. У 1973 р. у США на орбітальній станції «Скайлеб» теж було успішно проведено експеримент з автоматичного електронно-променевого зварювання й різання металів.

Особливий інтерес для робіт на перспективних космічних апаратах становить складання й нероз’ємне зварене з’єднання конструкцій оператором, спорядженим у космічний скафандр. 25 липня 1984 р. напружена робота великого колективу науковців, інженерів, космонавтів завершилася успішним експериментом у відкритому космосі. С. Савицька й В. Джанібеков провели випробування універсального інструмента (УРІ), здійснивши операції різання, зварювання, пайки та нанесення покриттів. Відзначимо й те, що у 1979—1989 рр. було здійснено цілу низку експериментів з випаровування металів й осадження плівкових металевих покриттів на зразки конструкційних матеріалів на орбітальних станціях «Салют-6», «Салют-7», «Мир». А екіпажі станції «Салют-6» неодноразово відновлювали працездатність її окремих вузлів за допомогою пайки.

Ми дедалі ближче підходимо до створення населених об’єктів на Місяці. Мають бути розроблені й надійні інструменти для виготовлення великогабаритних конструкцій безпосередньо в умовах космосу. З огляду на тривалі строки функціонування таких споруд, зростає інтерес і до проблем їх ремонту й відновлення.

З упевненістю можна сказати, що зварюванню й супутнім йому технологіям належить майбутнє не лише на Землі, а й у космічному просторі.