Скільки коштує страхування?

Пікетування шахтарями-інвалідами 18 січня Верховної Ради України було сильнодіючим подразником для парламентарiїв. Та все ж вимога регресників — негайне введення в дію Закону про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань — який ВР перенесла з 1 січня на 1 квітня, так і залишилась проблемою. «Спіткнулися» ж народні депутати на законі про страхові тарифи, що повинен фінансово й економічно забезпечити нову систему соцстрахування. Нагадаємо, що нині діюча схема відшкодувань потерпілим на виробництві безпосередньо роботодавцем вичерпала себе. Поставлені на коліна підприємства у минулому році з 560 млн. грн. фактично спромоглися заплатити лише 343 млн. грн. На початок року заборгованість зросла до 614,5 млн. грн. Між тим для 185 тисяч покалічених на виробництві українців, кожен другий з яких шахтар, — регресні виплати чи не єдине джерело існування. Зрештою, подальше зволікання з виплатами може вилитися у нову хвилю шахтарських походів до столиці.

Якою бути системі соціального страхування в Україні намагались з’ясувати минулого тижня в Києві депутати ВР, працівники Кабміну, зацікавлених міністерств і відомств, представники профспілок і роботодавців. Досвідом поділились фахівці Німеччини, Великої Британії і Канади. Народні депутати застерігали, що запропонований закон призведе до додаткового податкового навантаження на фонд заробітної плати. Наполягали на тому, що досі не бачили економічного обгрунтування величини відрахувань до фонду соцстрахування і взагалі не мають економічних розрахунків Мінфіну та Мінекономіки. Цікавились, скільки коштів планується на утримання чиновників фонду соцстрахування, мовляв, свого часу на утримання фонду зайнятості спрямовувалося 25% усіх коштів. Зазначали, що приватні страхові компанії працюють більш ефективно. Автори й прибічники закону висували контраргументи. Зокрема, доводили, що насправді є аж три, в залежності від об’єкту нарахування тарифів, варіанти економічних розрахунків: законом передбачені стимули до попередження нещасних випадків та професійних хвороб, а участі в соціальному страхуванні приватних страхових компаній вони не відкидають. Хоча останні все ж прагнуть прибутків, і лише держава спроможна забезпечити профілактику травматизму, медичну та професійну реабілітацію.

Словом, навколо пошуку оптимального варіанта ефективного соціального страхування вирують справжні пристрасті. Воно й зрозуміло — надто багато супутніх проблем, які заважають визначитися з єдино правильним рішенням. Скажімо, не на користь солідарній системі той незаперечний факт, що кількість працюючих в Україні зменшилась із 7,7 млн. 1991 року до 3,4 млн. осіб. Не зрозуміло, як бути з легалізацією заробітної плати, звідки планується відраховувати кошти на страхування. Адже реальні обсяги споживання населенням країни товарів та послуг у 3 — 4 рази «випереджають» легально отримані зарплати. (До речі, витрати Фонду соцстрахування від нещасних випадків на виробництві на 2001 рік передбачено в сумі 1 млрд. 60 млн. грн. (2,14% фонду оплати праці). Очевидно, в нинішніх економічних умовах жодне з рішень не буде ідеальним. Проте зволікати теж не можна — соціальний захист людям потрібен сьогодні.