У режимі катастрофи

На Вінниччині, напевно, немає таких установ і управлінь, в яких би не знали про біду двох сіл Ямпільського району, які межують з Молдовою. Кордон проходить між їхніми Сороками та нашими Цекинівкою й Великою Кісницею. Точніше, по Дністру. Та це вже після розподілу українці з молдаванами опинились по різні боки річки. До того у нас була не тільки спільна Батьківщина. Сусідські республіки об’єднували... очисні споруди, а тепер вони стали предметом гострих дискусій і причиною екологічної катастрофи. Очисна станція через свою давність вийшла з ладу. На ремонт у молдаван не було грошей, а коли вони з’явились, то вже не було що ремонтувати. Коли саме неочищені стоки почали зливати прямо в Дністер, у селі вже ніхто не може пригадати. Як, власне, й те, коли востаннє діти купались у річці та ловили рибу. У теплу пору на березі стоїть такий сморід, що й вище по течії рідко хто зважується залізти у воду. Не кажучи вже про те, щоб їсти рибу: вона в плямах. Проте на молдовському березі рибалки сидять. Українцям цього робити не рекомендують, а про ризик захворіти на гепатит нагадують регулярно. Особливо після торішньої епідемії у Великій Кісниці. Дністер розлився та приніс гепатит «А». На нього у Кісниці перехворіло 70 людей, 20 із них — діти.

— Це катастрофа, — каже головний лікар Ямпільського району Ярослав Пендус, — у людей вражені клітини печінки, а це безслідно не минає.

У Великій Кісниці та Цекинівці кожних півроку люди проходять медичне обстеження в дільничній лікарні, а санітарна служба району перевіряє якість води у криницях кожні три місяці при нормі раз на рік. Деякі з них час від часу закривають і хлорують. Щоправда — громадські, за кошт сільської ради. Приватні ж минають, кажуть, що на всі криниці немає ні хлорки, ні грошей. Принаймні так відповіли лікарі санстанції пенсіонерові з Цекинівки Григорію Саковичу, коли він попросив прохлорувати криницю. Його односельчанину Олександрові Левандовському пощастило більше. Дружина приносить хлорку з роботи. Те, що з цим не жартують, в Цекинівці усвідомили ще раніше, ніж сусіди похворіли на гепатит. Центральною вулицею Цекинівки, яка колись була найкращою і по-сільському називалася Зеленою, прокладена каналізаційна труба, по якій стоки біжать за село до очисних споруд. Кілька років тому трубу прорвало. Багно стояло й у криницях, і в подвір’ях. Після цього від зеленої вулиці залишилась тільки назва, а воду почали пити тільки переварену. Це одна з вимог безпеки, про які весь час нагадують на сільських сходках, а в школі на уроках ОБЖ читають як спецкурс. Часто для профілактики обмотують ручки дверей у громадських місцях і не лінуються продезінфікувати приміщення хлоркою. На всяк випадок, хоча трубу молдавани проклали нову.

— Краще б вони не її міняли, а витратили гроші на будівництво нових очисних споруд, — розмірковує сільський голова Цекинівки Валентина Гусаковська.

За одним із планів вирішення цієї українсько-молдовської екопроблеми Сороки мають будувати нові очисні споруди на своїй території. Возитися зі старими молдаванам невигідно з двох причин: об’єкт уже не тільки надто зносився, а й стоїть «по той бік» кордону. Українська ж сторона не бачить резону відновлювати за свої гроші молдовські очисні споруди. Діалог продовжується майже десять років. У Ямпільській районній адміністрації вже відкрили другий том цієї справи.

— Ми бачимо, що до нас постійно приїжджають різні начальники, ходять, перевіряють, записують, засідають у районі, але що вони вирішують, нам не кажуть, — скаржиться Аліна Терентіївна, мешканка Цекинівки, — краще б закрили і не відбудовували цієї станції, а будували б на своїй території.

Якщо молдавани почнуть будувати нову очисну так, як хочуть цекинівчани, то напевно викопають і заберуть свою трубу із Зеленої вулиці, але віддавати її українці не хотіли б. Природжені хазяї вже підрахували, що здавши трубу на брухт, виручать стільки грошей, що вистачить заасфальтувати в селі дороги. Утім, ними в Цекинівці поступилися б заради спокою та здоров’я.