Якщо не навчили ні мама, ні держава...

Щороку в Україні двері інтернатів закриваються за 12 тисячами дітей-сиріт. У доросле життя виходить молодь, яку виховала держава: вони все знають про алкоголь, наркотики, секс, але не знають, яка назва картоплі, до кого звернутися, коли захворів, як розумно потратити 100 гривень. У 70% немає житла, можливо, є родичі, але кому потрібні чужі проблеми? Куди себе подіти, і кому ти потрібен? Додайте комплекс неповноцінності, бо виросли без батьків, без любові, та ще заздрість до «благополучних» ровесників. Якщо вони і знайдуть роботу, то, як показують дослідження, їм важко втриматися: немає досвіду спілкування в колективі (не інтернатному), немає досвіду вирішування конфліктів, вміння слухати інших, поступатися, йти на компроміси — те, що дитина зазвичай вбирає в родині. Це — потенційні безхатченки, повії, злочинці та алкоголіки. Добре, якщо на життєвому шляху трапився соціальний працівник, який став порадником, чи друг-священник, як це є у школі-інтернаті у Бучі (Київська область). Але більшість із 12 тисяч — самі за себе.

Протягом останніх 2,5 років в Україні пощастило ще 350 дітям, які виховуються в інтернатах: вони пройшли тренінги з розвитку життєвих навичок. Основне, над чим працювали тренери, — сформувати у дітей життєві навички. Найперше йдеться про планування власного життя: не секрет, що діти в інтернатах живуть тільки сьогоднішнім днем, про завтрашній вони не думають, бо це робить держава..

ДІТЕЙ ВЧАТЬ СТАВИТИ ЖИТТЄВІ ЦІЛІ ТА ДОСЯГАТИ ЇХ

Ідеться про дворічний україно-голландський проект «Отримай свій шанс: забезпечення кращого майбутнього дітей-вихованців та випускників інтернатних закладів», покликаний допомогти сиротам знайти своє місце в житті. Його втілювали в життя МГО «Соціальні ініціативи з охорони праці та здоров’я» та голландська громадська організація «Міжнародні ініціативи з розвитку дитини». Фінансову підтримку проекту (500 тисяч євро) надало Міністерство закордонних справ Королівства Нідерландів (програма «МАТРА»).

За офіційними даними, нині в Україні налічується близько 96 тисяч дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, з яких 64 тисячі живе під опікою родичів чи опікунів, 11 тисяч — в прийомних сім’ях та дитячих будинках сімейного типу, однак близько 20 тисяч дітей залишається в інтернатних закладах. Як свідчать дослідження, діти-вихованці інтернатів найбільше за інших згодом наражаються на ризик безробіття та бідності. Через невміння впоратися з життєвими ситуаціями вони часто вдаються до самогубств.

Під опіку проекту «Отримай свій шанс: забезпечення кращого майбутнього дітей-вихованців та випускників інтернатних закладів» потрапили вихованці інтернатів Вінницької та Одеської областей. Протягом терміну дії програми вдалося допомогти 340 хлопцям та дівчатам, 30 працевлаштувалися.

— В Україні більше сиріт виховується в інтернатних закладах. Більше повноважень має держава — вона є батьком і матір’ю для дітей-сиріт. В Голландії теж є діти-сироти, але наш підхід в тому, щоб зберегти сім’ї для дитини або віддати її в прийомну сім’ю, і щоб діти взагалі не потрапляли в такі заклади. Гадаю, Україні потрібно впроваджувати єдиний персональний підхід за наданням послуг, також покращити координацію між різними ключовими суб’єктами — громадськими, негромадськими організаціями, для того, щоб проект був успішний, потрібна тісна співпраця, — розповів менеджер громадської організації «Міжнародні ініціативи з розвитку дитини» (ICDI, Нідерланди) Рутгер Вануденховен. — Найважливіше — що ми працювали з самою молоддю: провели для них тренінги на тему здобуття життєвих навиків, зокрема метод індивідуального планування. Тобто кожна молода людина створювала індивідуальний план життя та свої цілі в житті. Також ми практикували методику адаптації молодих людей на їхньому робочому місці, щоб це відбувалося не так складно, як, зазвичай, часто буває у випускників інтернатів. Щоб вони могли не тільки отримати роботу, а й втриматися на ній. Важлива також не тільки наша допомога, а й те, щоб ці діти ставали самостійними — вміли планувати своє життя і брати відповідальність на себе.

Дуже вдячна долі, що потрапила в цю програму, Лілія Корольова, яка живе в смт Тарутине, що в Одеській області і працює швачкою. П’ять років тому від онкозахворювання померла її мама, залишивши Лілю і ще двох молодших дочок. Ліля на той час уже навчалася в швейному училищі. Оскільки їхній батько після смерті матері сильно запив, молодших сестричок забрали до інтернату. Ліля дуже переживала, що вони тепер не разом. 2,5 роки тому з радістю пішла на тренінги з оптимістичною назвою «Отримай свій шанс». Шанс вона отримала і зуміла його використати.

— Нас вчили самостійно ставити перед собою життєві цілі і по кроку йти до них. Згодом все, що я спланувала в житті, вже сталося. По-перше, хотіла забрати сестричок з інтернату і стати їхнім опікуном, по-друге — купити будинок, де б ми жили. Цілей досягнуто! Я відкладала свою стипендію і кошти, що мені виплачувала держава, на депозит, потім купила будинок. Тепер в мене є нова мета в житті, але поки що це — секрет, — розповідає Ліля, яка стала для своїх сестричок не тільки матір’ю, а й батьком, тому що біологічний батько нині не цікавиться долею дочок.

ПИТАННЯ ЖИТЛА ТА ПРОФЕСІЙНОГО ВИБОРУ Є НАЙБІЛЬШ АКТУАЛЬНИМИ

Питання житла — найактуальніше і найзлободенніше для випускників інтернатів.

— Щорічно в Україні досягають повноліття близько 12 тисяч дітей, які виховуються в інтернатах. Серед головних проблем, на які вказують діти-випускники інтернатів або ж і вихованці прийомних сімей і дитячих будинків сімейного типу, — це житло. Близько 70% дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, які набувають повноліття, не мають де жити після виходу з інтернатного закладу або після закінчення навчального закладу (коли є тимчасове житло в гуртожитку), — розповів уповноважений Президента України з прав дитини Юрій Павленко. — Згідно з нашими дослідженнями, тільки близько 18% дітей мають власне житло — воно в них збереглося від колишніх батьків. Ще у 15% випускників інтернатних закладів проблема тимчасового житла вирішується завдяки діяльності 18 соціальних гуртожитків, які нині діють в Україні для дітей-сиріт. Разом з тим майже для 2/3 дітей тема житла є дуже актуальною, і я можу стверджувати, що місцева влада, в переважній більшості, не знає куди пішла дитина і де вона живе. Саме тому в дорученні Президента від 30 серпня 2012 року перед місцевими органами влади ставиться завдання розширити достатню кількість мереж соціальних гуртожитків для дітей-сиріт, а також разом з Генеральною прокуратурою України перевірити майнові і житлові права дітей-сиріт. Якщо ж у дитини незаконно забрали квартиру, ставиться завдання повернути її дитині або змусити органи місцевої влади (саме на них, згідно із законом, покладено відповідальність забезпечити дитину житлом) надати необхідне житло.

Ще одне питання, яке хвилює випускників інтернатів, — освіта, здобуття професії. Згідно з проведеним дослідженням життя випускників інтернатних закладів, приблизно 40% дітей, які приходять в доросле життя, мають вже спеціальність або працюють за спеціальністю, яку отримали в інтернаті або у професійно-технічному училищі. За словами фахівців, в переважній більшості діти отримують освіту не за своїм бажанням або інтересами, а виходячи з можливості того чи іншого навчального закладу забезпечити таку дитину гуртожитком. Таким чином більшість дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, отримують освіту і спеціальність без врахування свого потенціалу і бажань.

— Окрема тема — невміння жити в соціумі. Вони мають справу в дорослому житті з неможливістю адаптації. Як наслідок — алкоголь, наркотики, тюрма... Непоодинокі випадки, коли дитина, виходячи з інтернатного закладу, накопичивши велику суму, просто прогулює її за 1—2 місяці і залишається ні з чим. В такому разі дуже добре допомагають соціальні працівники в соціальних гуртожитках, якщо, звичайно, дитина туди потрапить. Бували випадки, коли соціальні працівники змушували дитину не витрачати кошти, акумулювали їх, залучали спонсорів і згодом купували дитині квартиру чи будинок, — розповів Юрій Павленко.

Однією з проблем, на якій наголошують експерти, є відсутність кадрів для роботи з дітьми, які закінчили інтернати. За даними офісу дитячого омбудсмана, сьогодні в соціальні служби набираються фахівці саме для такої роботи — для опіки над дітьми-сиротами, дітьми із неблагополучних сімей тощо. Наразі необхідно 12 тисяч, вже набрано 10 тисяч.

Щодо міжнародної співпраці, то, як стверджують і українські, і голландські експерти, робота з проектом не закінчується. Адже залишилися програми і навички роботи в дітьми-сиротами, які приносять результати.

ДО РЕЧІ

В Україні можуть СКАСУВАТИ таємницю усиновлення

Уповноважений Президента України з прав дитини Юрій Павленко ініціює внесення змін до Сімейного та Кримінального кодексів України щодо відміни таємниці усиновлення і запровадження опосередкованого контролю за умовами проживання усиновлених дітей із залученням широкого кола спеціалістів. На сьогодні таємниця усиновлення передбачена Сімейним кодексом України, і дитина може отримати інформацію про своє усиновлення після досягнення нею 14 років. Уповноважений Президента з прав дитини вважає, що наявність таємниці усиновлення не дає можливості запровадити ефективний механізм контролю за умовами виховання і проживання усиновлених дітей. На його думку, таємниця усиновлення позбавляє посадових осіб можливості отримати об’єктивну інформацію про те, як живе і розвивається дитина. На сьогодні в Україні на обліку з усиновлення стоїть понад 27 тисяч дітей. За інформацією начальника відділу організації усиновлення дітей громадянами України Департаменту з усиновлення та захисту прав дитини Мінсоцполітики Ольги Оліфер, кількість українців, які бажають усиновити дитину, становить понад 1,5 тис. Також щороку близько 10—15 сімей висловлюють бажання всиновити двоє дітей. При цьому під час всиновлення пріоритет надається подружнім парам. У 2001 році дітей було усиновлено менше у порівнянні з попередніми роками. Так 2009 року українцями було усиновлено 2 тис. 374 дитини, в 2010-му — 2 тис. 247 дітей, в 2011-му — 2014 дітей. 80% бажаючих всиновити дитину — це подружні пари, 20% — одинокі громадяни. Як інформують офіційні джерела, в Україні були поодинокі випадки, коли дитину всиновлювали одинокі чоловіки. При цьому законодавством України заборонено усиновлення одинокими іноземцями.