Загублені в «шухлядах» Квіташвілі

«Коли ми приходимо з пропозиціями співпрацювати зі страховиками, щоб були надбавки до зарплати, або коли пропонуємо здавати щось в оренду, щоб теж мати якісь кошти на лікарню і в зарплатний фонд, нам кажуть, що ми просто хочемо заробити», — розповів у приватній розмові один знайомий лікар. Так, лікарі хочуть добре заробляти. Бо зарплата 1300 гривень у наш час — це соромно. Заробляти хочуть не на пацієнтах, а за рахунок підтримки держави, завдяки страховим полюсам, здачі приміщень лікарні в оренду, співпраці з приватними інвесторами — будь-яким чесним способом.

Для цього мають бути інші правила гри на медичному ринку, зокрема має запрацювати система державно-приватного партнерства, коли бізнес вкладає кошти у, приміром, стару лікарню чи будує її з нуля, отримує від цього преференції, заробляє, так само отримує прибутки від цього і держава.

Які саме правила гри  потрібні, спробували зрозуміти учасники Науково-практичної конференції міжнародного рівня «Організація та управління охороною здоров’я-2015». Спікери наголошували, що без медичної реформи тут не обійтися. Напрацьований закон про автономізацію медичних закладів досі лежить у шухлядах. А це перший крок, який має зробити держава у зміні медичної системи. Автономізації дає більше повноважень лікарням та головним лікарям, зокрема й фінансових. Як коментують медики, це дозволить ефективніше співпрацювати з приватними інвесторами, залучати їх до фінансування лікарень, заманювати їх привабливими пропозиціями, від яких зароблятиме як інвестор, так і держава. А в кінцевій ланці — й лікар. 

ЗА П’ЯТЬ РОКІВ — ЖОДНОГО ПРОЕКТУ З БІЗНЕСОМ

Державно-приватне партнерство добре розвинене у кранах Європи, США, в Канаді тощо. У Канаді зараз будують нові лікарні на 700 одномісних номерів саме завдяки такому спільному партнерству. У Ліверпулі будують дитячу лікарню на 270 ліжок. А в нас є нездійснені проекти щодо «Лікарні майбутнього», недобудований корпус Охматдиту....

І нарікати на відсутність законодавства про державно-приватне партнерство немає підстав, такий закон є ще з 2010 року. Але у досить гібридному вигляді. За п’ять років немає жодного проекту, спільного з бізнесом та державою. Приміром, у Туреччині цей закон працює всього два роки, а реалізовано вже 45 проектів. Умови такі: бізнес-компанія готує певний план, приміром, якийсь консультативний центр на базі державної лікарні, держава виділяє їй певну територію цього закладу під приватну забудову (парковки, кафе — що завгодно), бізнес вкладає свої кошти у розбудову чи будівництво лікарняного комплексу з нуля, натомість отримує з цього прибуток і 30 років має нульову ставку податку.

«УСЯ СПРАВА — В БЮДЖЕТІ»

Але це турецький варіант. У нас же в гру можуть вступати, зокрема брати участь у тендерах на такі спільні проекти, лише великі бізнес-структури, малому та середньому бізнесу — зась. «Державно-приватне партнерство по-українськи має свої підходи. У нас складна процедура укладання договору, ініціювати цю співпрацю може  приватний інвестор, тобто він має першим зробити крок назустріч державі, скласти проект, заплатити за це гроші, а держава чекає на готове рішення, та ще може й відмовитися від проекту, — зазначає Ірина Селіванова з юридичної компанії ILF. — Крім того, інвестор має пройти ще й процедуру державних закупівель».

«Це наче допомогти розпиляти гроші, при чому і свої, — доповнює Андрій Семиволос, лікар Національного інституту раку, радник у МОЗ на громадських засадах. — Уся справа — в бюджеті. Це відмазки, що закон недосконалий, просто лікарні та головному лікарю вигідніше отримати кошти на рік  і знати, що на цьому можна робити якісь «відкати», ніж змінюватися».

ЛІКУВАННЯ НА ГОРІ

Форми співпраці лікарні та бізнесу можуть бути різноманітними. Так, в Угорщині на базі державної клініки працюють по півдня приватні лікарі, а іншу частину дня — державні. Заробляють і ті, й інші, а виручені кошти можна вкласти у оснащення кабінету. В Туреччині інвестори примудрилися збудувати клініку на горі у прямому сенсі слова: таку незручну ділянку їм виділила держава у рамках спільного проекту. Однак збудували там медичний центр, паркову, кафе. Значить — це було їм вигідно. У нас же автономізацію,  а з нею і фінансову незалежність лікарень гальмують на етапі обговорень, що, мовляв, це потягне за собою приватизацію. «Приватизувати наші клініки зараз неможливо, бо вони в комунальній власності, частина корпусів  або в оренді, або напівзруйнована, — додає Андрій Семиволос. — Закон про автономізацію мав би спростити таку співпрацю, бо тоді клініка мала б автономію та була визначена як комерційна чи інша структура. І зараз можна теж використовувати таку співпрацю, але інвестор не вірить, бо держава не гарантує нічого взамін».

НЕМАЄ НІ РЕФОРМИ, НІ ФАХОВИХ ДИСКУСІЙ

Наразі наші лікарні викручуються  якраз завдяки тому, що здають  в оренду приміщення, співпрацюють з приватними клініками, направляючи пацієнтів до них на консультації чи обстеження. «Державно-приватне партнерство — це перспективна та приваблива річ, від неї виграють ті люди, які вкладають кошти. А як це буде з позиції медпрацівників, пацієнтів  і чи готова Україна перейти на це партнерство і впроваджувати його, — це тема  серйозних та фахових обговорень. Ми навіть досі не знаємо самої суті реформи», — вважає Максим Іонов, голова Громадської ради при МОЗ.

Доки одна частина лікарів хоче прогресивних змін, старожили системи чинять опір. Та зіткнення інтересів у тих чи інших площинах є неминучими. Свіжий приклад: нещодавно лікарі Деснянського району столиці зібралися на мітинг проти корупції у районних медичних закладах. Завідувач медичного філіалу, отримавши офіційне повідомлення про акцію та дозвіл на неї від КМДА, наказав завідувачам відділень та старшим сестрам вивести персонал на антимітинг.