Запізнюємося...

Як реформувати медицину — начебто вже визначились. А от коли? Цілковита блокада. Ще з липня депутати вивчають законопроекти щодо автономізації медичних закладів. Не думайте, що їх багато. Один пакет законів подав Кабмін, інший, альтернативний, — член комітету ВР з питань охорони здоров’я Олег Мусій. І навколо цих кількох документів уже три місяці «танцюють» нардепи. Останній розгляд був 16 вересня. До кабмінівського пакета — основні претензії, що це прихована приватизація лікарень. Тому в альтернативних документах ці ризики нібито усувають. Однак ні за той, ні за інший варіанти у профільному комітеті не голосують: міністерські документи не підтримують, а альтернативні відправили на доопрацювання. Відповідно — жоден із варіантів не виносять на голосування у парламент.

Останнє засідання комітету завершилося тим, що міністр охорони здоров’я Олександр Квіташвілі вийшов звідти із коментарями, що з такими підходами Україні ще років 20 не бачити реформ. І закликав нарешті прийняти його відставку. Однак на засіданні парламенту 17 вересня для цього не набралося достатньої кількості голосів — з чотирьох спроб. Дехто з експертів анонімно висловлює припущення, що Квіташвілі — людина від команди Президента, тому його буду тримати на плаву, а от склад парламентського комітету з питань охорони здоров’я може змінитися.

Міністр Квіташвілі висловлює готовність МОЗ вносити поправки у свої варіанти законопроектів,  щоб зняти усі дискусійні моменти. До речі, міністерські проекти отримали схвалення від Світового банку та МВФ. Однак у комітету — своя позиція. «У лобіюванні закону Кабміну зацікавлені бізнес-групи всієї Верховної Ради, тому що вони отримають доступ до майнових комплексів. А лікарні — це прекрасні території з готовою інфраструктурою. Крім того, зацікавлені деякі головні лікарі, бо це дозволить їм поступово привласнити лікарню за місцем роботи. Не зацікавлені в такому законі тільки пацієнти», — підкреслила Ольга Богомолець в інтерв’ю сайту lb.ua.

Автор альтернативних законопроектів Олег Мусій у кабмінівському варіанті про автономізацію теж вбачає «дерибан системи охорони здоров’я». До речі, ще будучи громадським активістом, пан Мусій був затятим прихильником лікарської автономії та самоврядування. Чому ж тоді така проблема викласти свої думки та позицію так, щоб депутати підтримали, а лікарі та пацієнти відчули це на собі? Бо в останній момент у своєму альтернативному законопроекті Мусій сам визнав недоліки, а документ пішов на доопрацювання.

Сама ж автономізація — це лише перший крок у медичній реформі. Далі депутати мають розглянути та проголосувати за законопроекти про перехід на платні медичні послуги та створення страхової медицини. Є кілька факторів, які б мали прискорити роботу депутатів. По-перше, в Україні впроваджується проект Світового банку щодо підтримки реформ у регіонах (усіх деталей поки не розголошують, бо він ще на етапі підготовки). Павло Ковтонюк, проектний менеджер Нацради реформ, зазначає, що це кредит на 200 мільйонів доларів, котрий Україна вже отримала — під реформи. Але якщо не буде законодавчої бази для них, то гроші підуть на існуючу інфраструктуру, тобто на старі приміщення та схеми, і суттєво нічого не зміниться. За словами Ковтонюка, цей кредит для України — величезний шанс профінансувати реформу, але ризики перетворити його на «бездумний шопінг» дуже великі.

Олександр ЯБЧАНКА, експерт Реанімаційного пакету реформ: Навіть зараз бюджет медицини — два з половиною мільярди доларів, він на третину більший за бюджет армії. Нам що, немає куди ці гроші витратити? Ми будемо і далі гріти порожні палати, тому що для одних «політично недоречно» чіпати медичну тему перед місцевими виборами, іншим дуже подобається крісло міністра, а треті просто блокують всі законопроекти, що подає Кабмін?

У рамках проекту Світового банку Павло Ковтонюк зараз їздить у регіони для спілкування з місцевими чиновниками, головними лікарями та медперсоналом, вивчає їхнє ставлення до майбутніх реформ. «З чим нижчою ланкою ми спілкуємося, тим більше там очікують змін. У лікарів є страх, бо автономія лікарень — це невідомість, вони не знають, чи впораються, чи їх не звільнять, бо у головного лікаря буде повна свобода, а він не знає, чи зможе самостійно зводити кінці з кінцями. Але незважаючи на ці побоювання, вони чекають хоч якихось змін, бо їх не було ось уже 24 роки, — додає Ковтонюк. — Проблема ще й в іншому: якщо якомога скоріше ці законопроекти не прийняти, МОЗ не встигне внести зміни до бюджету на наступний рік. Це не означає, що реформа взагалі не почнеться, але це дуже її сповільнить. У принципі, й зараз ми вже запізнились».

Експерт Реанімаційного пакету реформ Олександр Ябчанка називає закони про автономію лікарень «реанімацією української медицини». А буксування медреформи  коментує так: «Навіть зараз бюджет медицини — два з половиною мільярди доларів, він на третину більший за бюджет армії. Нам що, немає куди ці гроші витратити? Ми будемо і далі гріти порожні палати, тому що для одних «політично недоречно» чіпати медичну тему напередодні місцевих виборів, іншим дуже подобається крісло міністра, а треті просто блокують усі законопроекти, що подає Кабмін?»

Якщо депутати не наберуть швидшого темпу роботи, маємо всі шанси вкотре «прогуляти» медичну реформу, навіть із фінансовою підтримкою Світового банку. Наразі ж вони дуже запізнюються, ухвалені закони мали вийти з комітету ще 10 серпня. Наступний розгляд заплановано аж на жовтень. 

КОМЕНТАРІ

«САБОТУЮТЬ ТІ, ХТО ЗВИК СИДІТИ НА РОЗПИЛЮВАННІ БЮДЖЕТНИХ ЗАСОБІВ»

Андрій СЕМИВОЛОС, лікар-онколог Національного інституту раку, радник у МОЗ на громадських засадах:

— Щоб наша медицина вижила, треба змінити статуси медичних закладів, зробити їх тими ж підприємствами, щоб законними шляхами залучити джерела фінансування для придбання обладнання, будівництва і всіх тих речей, на що немає грошей у бюджеті держави. Але тут іде саботаж, тому що головні лікарі чи ті їхні боси, які звикли сидіти на розпилюванні бюджетних засобів, на ліках, будівництвах чи закупках обладнання, завжди використовують відмовку, що грошей немає. І на відкатах чи лобіюванні певних інтересів їм зручніше працювати. Медицина в усьому світі є бізнесом, і фінансуватися не може лише з бюджету, мають бути інвестиції, бізнес-проекти, благодійність, приватний капітал. Але за таких умов бізнес-партнери не дозволять розкрадати. Тому в цьому плані починається спротив та саботаж приватизації лікарень, але спробуйте зараз продати державну лікарню з розваленими корпусами. Ніхто не захоче її купувати, бо простіше збудувати нову з новими комунікаціями та технологіями. А земля, де розташовані лікарні, перебуває у власності громади Києва, і її можна взяти лише в оренду. Якби навіть Квіташвілі хотів продати ці лікарні чи віддати, як у Грузії, сімейним лікарям чи місцевим громадам, то цього механізму насправді немає. Хоч би що міністерство робило, які б проекти готувало, це рух уперед. А так виходить, що немає політичної волі, політичного курсу, і ніхто не розуміє, що буде далі. І таким чином виходить каламутна вода, в якій дуже зручно ловити рибу: розкрадати, розпилювати гроші з бюджету, виходить та ж сама система.

«МАЛО ХТО З ДЕПУТАТІВ ХОЧЕ НЕСТИ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА МЕДИЧНУ РЕФОРМУ»

Ігор ЩЕДРІН, керівник ГО «Медичний контроль»:

— З одного боку, є політичний фактор протистоянь, а друга причина — складність та запущеність системи охорони здоров’я. Найбільш конфліктний закон — про медичні заклади. Це амбіційна задумка, гарантовано ми відійдемо від системи Семашка, але мало хто розуміє, в яку систему ми прийдемо. Якщо ми ідемо до системи охорони здоров’я, як у США, Британії, Австралії, це була б інша розмова. Але система розвинутих країн передбачає наявність протоколів лікування, про які ми тільки чуємо, акредитацію закладів охорони здоров’я, захищеність від монополізації системи формування тарифів. А монополізація охорони здоров’я — це те, що випливає із закону про медичні заклади. Про монополізацію у медицині мало говорять, але розрахунки спеціалістів доводять, що вона є: 80% пацієнтів лікуються у лікарнях поблизу місця проживання, у великих містах ви цього не побачите, а в районах простір для маневрів відсутній. Мало хто з депутатів хоче нести відповідальність за таку реформу. Зрозуміле бажання міністерства показати якісь результати, бо вже треба звітувати про досягнення, а хвалитись особливо немає чим. Тому міністерство хоче довести цю справу з реформою до завершення. Але це не чиновницький тон, коли вони пишуть про демарші депутатів, які відмовляються ухвалювати ці законопроекти. Я думаю, що більшість депутатів налаштовані на прийняття реформи, але вона не пройде у такому вигляді, як подає міністерство. Треба буде йти на багато компромісів.