Затока, Сергіївка, Курортне — що далі?

Нинішній літній сезон виглядає більш ніж успішним для Херсонської, Миколаївської та Одеської областей — кількість відпочивальників вражала навіть візуально, а статистика підтверджує відчуття. Причому поїхали громадяни не тільки України, а й Білорусі та Молдови: біля моря можна було почути три мови: українську, російську та молдавську. Дехто тут вперше — відмовившись від Криму не так із політичних міркувань, як з огляду на зручність дороги, доволі помірковані українські ціни, розмаїття та якість товарів. Загальні враження наших сусідів межують із захопленням — вони майже не сподівалися, що буде так добре. Принаймні, таке казали наші північні сусіди — мешканці Гомеля, з якими мав нагоду поспілкуватися особисто. Молдовани стриманіші — це історично знайомий для них регіон, де вони почуваються як удома й іншого відпочинку на морі для себе майже не уявляють. А от багато хто з українців наново для себе відкриває Північне Причорномор’я.

Декого шокувало видовище неогороджених піщаних пляжів, які простяглися на десятки кілометрів — відпочивай, де хочеш. Може, за винятком Одеси, але то окрема тема. Більше того, виявляється, у нас досі можна приїхати з наметом до самого морського узбережжя й пожити там «дикарем» — розкіш майже втрачена за свавільним переділом приморської землі на сусідньому півострові. Приємним є вміння господарів створювати атмосферу домашнього затишку для гостей. Тож вони об’єктивно виступають за збереження миру в цьому краї та є прихильниками розвитку і вдосконалення інфраструктури відпочинку — на наших очах вона набула першорядного значення, вийшла з «тіні» раніше більш популярних курортів.

Втім, гроші, зароблені попри попередні побоювання та нагальні загрози, можуть так само швидко зникнути, як вони й з’явилися, зникнути в нікуди або ж бути використаними не за цільовим призначенням. І тут багато залежить від уміння й зацікавленості влади в розвитку нових можливостей. Аби за кілька років не перетворити ці землі на новий південний берег Криму в сенсі циклопічних парканів та домінування приватних володінь, якими господарі володіють у напівкримінальний спосіб, ігноруючи права своїх співгромадян і національне законодавство, створене з їхньої ж участі. Також не варто наслідувати попередні дії державних структур — свого часу автор цих рядків був здивований тим фактом, що об’єкт Міністерства оборони України біля Ластівчаного гнізда був надзвичайно схожим на будинок відпочинку для чиновників високого рангу. Розплата для української держави не забарилася.

Україна має шанс не наступати на відомі їй граблі й побудувати принципово інші підходи у сфері рекреації, зокрема на морському узбережжі. Ймовірно, цьому може сприяти реформа територіальної організації влади, але за умови активної регуляторної ролі держави, насамперед на етапі планування місцевого розвитку та контролю над законністю використання наявних ресурсів, а саме землі. В іншому разі матимемо абсолютне домінування приватного інтересу, що в умовах сучасної України не надто схильний зважати на громадські потреби далі за власний паркан. Наприклад, у чарівній Затоці громадянам доступний чудовий пляж, хороші бази відпочинку, розвинута інфраструктура відпочинку, але чи може хто-небудь пояснити, чому тут роками немає ефективної водовідвідної системи, а саме містечко нині схоже на якийсь курортний хаос у плані забудови? На жаль, селище вже сформовано в такий спосіб, тож принципові зміни можливі хіба що в галузі комунального господарства, а не містобудування. Втім, то вже, як кажуть, на любителя — і в такому «мурашнику» є свій шарм, який вабитиме відпочивальників. Надання прав нинішніх міст обласного значення місцевій територіальній громаді, сподіваємось, дозволить їй автономно протягом доволі короткого терміну вирішити найочевидніші проблеми — принаймні, реформа створює механізм зацікавленості в тому місцевих жителів та органів самоврядування. Інакше бум триватиме не довго — все ж таки відпочивальник чим далі, тим більше потребуватиме прийнятного і звичного до себе рівня комфорту та урізноманітнення вражень.

ФОТО З САЙТА TSN.UA

Інакше виглядає курорт Сергіївка, розташований далі на захід за узбережжям, сполучаючи водночас і море, і Шаболатський лиман. Тут є позитивні зрушення — на відміну від попереднього року, аби доїхати до містечка від Білгород-Дністровської траси, авто тепер не доводиться їхати узбіччям — дорогу трохи відремонтували. Але головне, що в Сергіївці й досі відчувається розмах первісного задуму створення зіркового курортного містечка з продуманим плануванням — колись попрацював трест Молдкурортбуд. Та замість двадцяти двох санаторіїв, які мали бути побудовані, діють лише сім, є, щоправда, також пансіонати, готелі, будинки відпочинку. А нереалізовані плани нагадують про себе величними будівельними руїнами або ж розлогими будівельними майданчиками — розвиток курорту фінансувався із союзного центру, а після його розвалу Україна чомусь не приділяла належної уваги цій унікальній частині власної території. Даремно — за задумом він міг скласти конкуренцію самій Ялти. Проте інфраструктурна основа й досі виглядає солідно, а планування містечка майже не зіпсовано наступними змінами — лише подекуди з’являються нові споруди для відпочинку, які поки що принципово не порушують обличчя цього населеного пункту. У цілому, селище виглядає ошатним, але якимось ніби на виріст — наче дитина вирядилася в доросле вбрання.

Хочеться сподіватися, що якраз тепер для Сергіївки та округи з’являється другий шанс. Тим більше, що йдеться не лише про саме містечко — наприкінці лиману розташоване село Курортне, яке належить до Приморської сільської ради — це колишні дачі часів панування Румунії. Про минулий благоустрій нагадує хіба що частина алеї, на якій розташовані будинки відпочинку. Але інша її частина пошкоджена вантажними машинами, що постачали будівельний матеріал для нових дач. Схоже, що в такому стані вона перебуває вже давно і це мало кого турбує. Хіба що місцевих мешканців, які з ностальгією згадують, якою ця алея була колись. А запитати про теперішній стан безпосередньо у кого-небудь — то є проблема, адже в Курортному немає наділеної владними повноваженнями особи — сільський голова працює в сусідньому Приморському. Пляжі, щоправда, місцеві бази відпочинку прибирають у складчину, але благоустроєними їх не назвеш, за винятком хіба що деяких сучасних сегментів.

За перспективним планом формування територіальних громад Курортне мало б увійти до складу Сергіївки. Таким чином вимальовується разом із навколишніми селами, так би мовити, велика Сергіївка (чи, може, Сонячне, як колись планувалося?) — доволі велике адміністративно-територіальне об’єднання, розташоване на терені з унікальними для України лікувально-рекреаційними можливостями. Його центр — це урбанізоване поселення з усіма благами цивілізації, а далі — типова сільська місцевість, море і степ. Тобто тут кожен знайде те, що шукає, за помірними цінами. Разом з тим у Курортному і деяких інших селах нарешті з’явиться обрана громадою відповідальна людина — сільський староста. Принаймні, буде до кого звернутися і буде кому дбати й обстоювати нині занедбані інтереси.

Утім, щоб реальний прогрес став очевидним, лише адміністративних змін замало. Поки що доїхати до цих місць відпочинку, віддалених від потенційного адміністративного центру відповідної територіальної громади, далеко не просто — є острівець відремонтованої під чергові вибори дороги між наступною приморською територіальною громадою — Миколаївкою та Куротним, а от чомусь до Сергіївки немає. Тому й стрибають тут комфортабельні автобуси з Молдови разом із вітчизняним транспортом ямами та їздять узбіччям, бо асфальт — у такому стані, що ним рухатися не можна. Полем — зручніше й безпечніше. Хвилює також те, що зупинка будівництва мосту через Дністер у районі Затоки фактично відриває цю частину території від решти України. Часом від місцевих мешканців можна почути сумний жарт: та що тут нам, міст розвели — і ми вже відділилися...

Із міркувань, відомих лише тому, хто ухвалював відповідне рішення, — саме Одеська область обрана для свого роду адміністративного експерименту в Україні. Його проведення передбачає наявність позитивних прикладів — історій успіху, на основі яких можна рухатися далі. Тож заради самозбереження наша держава мала б потурбуватися про вирішення кричущих проблем у цьому стратегічно важливому для себе регіоні.