Америка-2007: від Горбачова до Бжезинського
Нещодавно в США відбулися дві події, які мали пряме відношення до України: у Нью-Орлеані проходила Генеральна асамблея міжнародної екологічної організації «Зелений Хрест», а у Вашингтоні відбулася традиційна VII конференція «Український шлях до зрілої державності», присвячена перспективам інтеграції України до Європейського Союзу. У цих заходах взяли участь голова Партії зелених України Володимир Костерін та президент Інституту сталого розвитку, посол України Юрій Щербак, з нотатками якого знайомимо читачів.
1. УРАГАН «КАТРІНА» ТА НЬЮ-ОРЛЕАНСЬКИЙ ДЖАЗ
...Спекотний день, яскраве сонце, повітря, насичене вологою. На околиці Нью-Орлеана п'ятеро чорношкірих літніх чоловіків у сліпуче-білих костюмах і капелюхах, супроводжувані чарівниками в кольорових африканських строях, повільно, у ритм музики, з паузами, посуваються на чолі колони екологістів, що приїхали сюди з різних країн світу. В руках музикантів виблискують труби, саксофони, тромбони. Звучить нью-орлеанський диксиленд — вічний, безсмертний джаз, почути який я мріяв з юнацьких років, коли вчився грати блюзи і бугі-вугі на фортепіано.
Щоправда, все це виглядає не як світле святця музики, а як поховальна процесія. «Так і є, — підтверджує знайомий американець. — Це поминки по «Катріні» та її жертвам. Тільки на похорон вони вдягають чорні костюми і капелюхи».
У ста метрах від нас — величний вигин Міссісіпі. Тут, на цьому клаптику землі, де грає джаз, два роки тому зійшлися дві стихії — водна і повітряна. Це епіцентр урагану. Зяють пусткою ділянки, де колись стояли дерев'яні будинки. Виставлено на продаж розтрощені хібари, в яких жила нью-орлеанська біднота. Тут можна знімати фільм про Другу світову війну.
Ураган «Катріна», який спочатку вдарив по Флориді, швидко відновив свою диявольську силу і розтрощив Луїзіану, Міссісіпі та Алабаму — бідні штати з переважаючим афро-американським населенням. Сила вітру досягала 155 миль на годину (понад 249 км/год), вода в деяких місцях піднялась на 6 метрів, заливаючи дахи двоповерхових будинків. Урагану «Катріна» було присвоєно п'яту, найвищу, категорію сили, він став найпотужнішим ураганом за останні сто років на узбережжі США. Крім величезних збитків, — знищених будинків, знесених дахів, потрощених вікон і дверей, викинутих на берег катерів і перевернутих автомобілів, ураган призвів до руйнування дамб, які відділяли Нью-Орлеан від навколишніх озер, внаслідок чого майже 80% міста опинилося під водою. Болючим для економіки США наслідком «Катріни» стало нищення нафтової індустрії, яка втратила 95% нафти, що видобувалася в Мексиканській затоці. Ціни на бензин негайно злетіли вгору, а 1,7 млн. людей залишилися без електроенергії. Було перерване водопостачання. Якщо до цього додати, що обидва аеропорти в Нью-Орлеані опинилися під водою, а мости на інтерстейтових хай-веях були зруйновані, можна уявити, що творилося в Нью- Орлеані 30 серпня 2005 року. Місто опинилося в блокаді стихії, занурилося в темряву, хаос, стало ареною мародерства і беззаконня. Справдилися найпохмуріші сценарії голівудських фільмів-катастроф, в яких геройство окремих людей зустрічається з безсиллям влади і розгулом організованих злочинних груп. Кількість жертв і досі не встановлено (чи сором'язливо умовчується?), і приблизні оцінки сягають тисяч загиблих.
Не випадково Нью-Орлеан був обраний місцем проведення Генеральної асамблеї міжнародної організації «Зелений Хрест», що об'єднує зусилля екологічних організацій із тридцяти країн, включаючи Україну.
2. ПРЕЗИДЕНТ ГОРБАЧОВ
Ще в січні 1989 року, виступаючи в Москві перед Глобальним форумом за виживання людства, М.С.Горбачов запропонував створити організацію, яка б використала досвід міжнародного Червоного Хреста у проведенні порятункових операцій в умовах надзвичайних екологічних ситуацій. Думаю, що цю думку Генеральному cекретареві КПРС підказав гіркий досвід Чорнобиля, який продемонстрував найгірші риси комуністичної системи, — тотальну брехню, закритість, відмову від міжнародного співробітництва, зарозумілу непідготовленість до надзвичайних ситуацій.
У 1993 році, коли М.С.Горбачов був вільний від усіх державно-ідеологічних пут, він створив і очолив Міжнародний «Зелений Хрест» (Green Cross International — GCI). Серед головних цілей організації:
— активна підтримка законодавчих, етичних та поведінкових норм, що спонукають уряди, приватний сектор та громадянське суспільство будувати глобальне майбутнє на засадах сталого розвитку;
— попередження та вирішення конфліктів, пов’язаних із деградацією довкілля;
— надання допомоги особам, постраждалим від екологічних наслідків воєн та конфліктів.
У ході Генеральної асамблеї у Нью-Орлеані обговорювався ряд важливих питань, таких, як «Вода для життя і миру», програма «розумної» енергетики для сталого розвитку та діяльність Глобального фонду сонячної енергетики, спадщина (екологічна) холодної війни, соціальна і медична програми, питання екологічної освіти, Хартія Землі, просування законодавчих та етичних норм для досягнення сталого майбутнього та інше.
З великою увагою присутніми була заслухана промова М.С.Горбачова, повага до якого на Заході залишається незрівнянно вищою, ніж в його вітчизні. Інтерес до виступу Горбачова посилювався ще й тим, що Михайло Сергійович саме в Нью-Орлеані склав свої повноваження, посилаючись на вік (йому невдовзі виповниться 77) та стан здоров’я. Його промова сприймалася як «екологічний заповіт» одного з найвпливовіших політиків ХХ століття.
Після того, як учасники Асамблеї вшанували пам’ять жертв «Катріни» хвилиною мовчання, М.С.Горбачов наголосив, що трагедія Нью-Орлеана має стати уроком для всього людства. Нагадавши, що після урагану в Нью-Орлеані не було птахів і стояла моторошна, могильна тиша, Горбачов сказав, що в житті людства настав час, коли екологічні проблеми виходять на перший план, і що не можна покладатися лише на політиків у справі порятунку майбутнього. Натякаючи на безпорадність федеральних і місцевих властей у боротьбі з «Катріною», Михайло Сергійович навів приклад справжньої громадянської солідарності з жителями Луїзіани: понад 300 тисяч волонтерів працювали в Нью-Орлеані на подоланні наслідків стихійно- соціального лиха.
Дуже цікавою була теза Горбачова щодо головного принципу діяльності Міжнародного «Зеленого Хреста», побудована на конструктивному діалозі та співпраці, а не на конфронтації — чим ця організація відрізняється від радикально-агресивних дій «Грінпісу». Не обійшлося й без випробуваної під час перестройки моделі гласності: тепер Горбачов закликав до «глобальної екологічної гласності», яка має зміцнювати і надихати тих, хто бореться за стале майбутнє в умовах скорочення природних ресурсів.
«Чого ми варті, якщо не зможемо переконати уряди та народи в необхідності змін? — запитував М.С. Горбачов. — Адже на війну гроші знаходяться. А на екологічну безпеку?»
Боюся, що відповідь на це риторичне запитання прийде не скоро, враховуючи, що Сполучені Штати пов’язані по руках і ногах воєнними діями в Іраку та Афганістані й підготовкою до операції проти ядерних об’єктів Ірану. Інші уряди, зокрема уряд України, також не надто переймаються екологічними проблемами.
Після закінчення промови ми з В.Костеріним підійшли до Михайла Сергійовича і запросили його на Київський міжнародний екологічний форум (KIEF), що відбудеться в 2008 році. Горбачов не дав чіткої відповіді, лише нагадав, що він дуже любить Україну й у дитинстві розмовляв українською, співав із дідом українські пісні. «Я хочу бачити Україну незалежною державою», — додав він, і це, можливо, були найцінніші слова, які ми почули в Нью-Орлеані від колишнього президента СРСР.
3. «ЗЕЛЕНИЙ ХРЕСТ» І УКРАЇНА
Головою ради «Зеленого Хреста» замість М.Горбачова був обраний відомий польський бізнесмен Ян Кульчик, який добре знає Україну: він обіцяв допомогти розгорнути ряд екологічних програм у тісній співпраці з українськими «зеленими». Президентом МЗХ залишився професор Олександр Лихоталь, уродженець Києва, який тепер постійно проживає в Женеві, де міститься штаб- квартира «Зеленого Хреста». Він також зацікавлений у зміцненні співробітництва з Україною у рамках Стратегічного плану, що був затверджений Генеральною асамблеєю. Серед сфер можливого співробітництва — програма сталого енергетичного розвитку, особливо з врахуванням відновлюваних джерел енергії. Як приклад — американська організація «Global Greens», що належить до МЗХ, будує в Нью-Орлеані кілька «екологічних будинків» із використанням сонячної енергії, ціна яких лише на 5% вища за вартість середнього будинку в Луїзіані. Власне, від одного з таких, ще недобудованих будинків, починалася хода нью-орлеанського джазу. Американські «зелені» представили проект будівництва екологічних селищ у Каліфорнії з автономним забезпеченням електроенергією та чистою питною водою. Цю ініціативу підтримує губернатор Каліфорнії Арнольд Шварценеггер.
Реалізація схожого пілотного проекту в Криму дала б добрий шанс привернути увагу уряду і суспільства до проблем сталого розвитку.
Гідний наслідування приклад служіння суспільству демонструють провідні американські кіноактори Бред Пітт, Леонардо Ді Капріо, які приготували короткі кінодокументи — попередження щодо кліматичних змін. Блискучим екологістом виявився Стівен Сігал, популярний герой кінобойовиків, який виголосив під час роботи Асамблеї промову на рівні університетського професора. Кіноактор і кінорежисер Роберт Редфорд і телемагнат Тед Тернер входять до почесної ради МЗХ. На жаль, наші «зірки», які полюбляють світитися на політичних тусовках (не безкоштовно, звичайно), не виказують великого бажання послужити благородній справі порятунку українського довкілля.
Генеральний директор офісу ООН у Женеві, заступник Генерального секретаря ООН Сергій Орджонікідзе (онук відомого більшовика Серго Орджонікідзе) навів переконливі дані щодо «позеленіння» ООН: так, у вересні 2007 р. представники понад 150 країн підтвердили волю своїх урядів вирішувати проблему глобального потепління планети та наслідків цього процесу. У грудні цього року в Балі (Індонезія) відбудеться конференція ООН стосовно кліматичних змін, на якій мають бути прийняті проривні рішення з усіх аспектів призупинення потепління: пристосування до змін клімату, зменшення викидів, запровадження «дружніх» до клімату технологій, створення необхідної фінансової архітектури. Принцип спільної, але диференційованої відповідальності країн має бути застосований для попередження серйозної загрози людству.
Уперше в історії ООН у квітні цього року Рада Безпеки ООН провела відкриті дебати щодо співвідношення між енергетикою, безпекою та кліматом. Було обговорено вплив кліматичних змін на розвиток потенційних конфліктів щодо доступу до джерел енергії, водних, харчових та інших ресурсів, що зменшуються, руху людей та прикордонних конфліктів.
Цікаво, коли керівництво України позбудеться тяжкого після виборного синдрому і звернеться, нарешті, до такої життєво важливої проблематики, як виживання країни в умовах зростання екологічних викликів? Узяти хоча б історію урагану «Катріна»: незважаючи на гіпотетичність такої ситуації для України, сумний досвід провалу зусиль влади в перші дні катастрофи має бути уважно вивчений і в Києві. Зокрема важливо оцінити евакуаційні можливості властей, інформаційну політику, взаємодію різних міністерств і відомств.
Поїздка до Нью-Орлеана показала, що налагодження співпраці із «Зеленим Хрестом» (як і з іншими міжнародними екологічними організаціями) може дати позитивний ефект і сприяти вирішенню деяких наших пекучих питань охорони довкілля.
Адже ясно, що сьогодні має бути переглянута концепція національної безпеки, оскільки в сучасному світі стрімко зростає роль екологічного компоненту.
4. ПРОРОЦТВО БЖЕЗИНСЬКОГО
Конференція у Вашингтоні відбувалася в атмосфері непевності щодо майбутньої конфігурації влади в Україні: впадала у вічі відсутність лідерів провідних політичних сил. Проте експертний рівень не викликав жодних запитань: Г. Немиря, Б. Тарасюк, К. Грищенко, А. Веселовський, Р. Шпек, О. Тодійчук, О. Сушко, Г. Перепелиця, Б. Соколовський, Є. Камінський та інші — з українського боку, А. Аслунд, Т. Дайн, Б. Міллер, С. Пайфер, С. Сестанович, Т. Кузьо, А. Коен, Дж. Шерр, М. Галер та інші — від американо-європейського експертного співтовариства.
Дискусія оберталася навколо «вічного» питання: чи відповідає сучасна Україна критеріям ЄС, чи поділяє з Європою спільні цінності? Парадоксально, але часом здавалося, що на захист євроінтеграційних устремлінь України більш полум’яно виступали наші зарубіжні друзі, ніж самі українці.
Так, організатор конференції професор Волтер Зубрицький (Нью Йорк) негативно оцінив намагання євробюрократів у Брюсселі прирівняти Україну до Алжиру при визначенні сумнозвісної політики «сусідства».
Джеймс Шерр виступив проти застосування ЄС подвійних стандартів, висловивши подив — чому Албанія і Македонія мають вищі стандарти й одержали європейську перспективу, а Україна — ні? Тарас Кузьо вважає, що Україна виконала три чверті копенгагенських критеріїв членства в ЄС. Несправедливо, на його погляд, залишати Україну без стимулів щодо приєднання до Європейського Союзу.
Звучали і тривожні голоси: так, Аріель Коен, член «валдайського» клубу В. Путіна, висловив думку щодо загострення геополітичної конкуренції у ХХI столітті й зазначив, що зростання ВВП Росії до трильйони сприяє проведенню нею більш жорсткої політики щодо ЄС (енергетична стратегія) та України, що створює значні проблеми безпеки в цьому регіоні. «Якщо ЕС не зробить історичний вибір на користь членства України, — підкреслив А.Коен, — то це зробить через 5—7 років Росія і прибере до своїх рук Україну. Американський експерт скептично висловився щодо лідерів України та ЄС, «яких просто не видно сьогодні».
Кульмінацією конференції став виступ патріарха світової геополітичної науки Збігнєва Бжезинського. Хоч і помітно постарілий (як і М. Горбачов), Бжезинський ще раз продемонстрував свій стратегічний хист в оцінці можливого розвитку подій майбутнього і підтвердив славу одного з найкращих друзів України за кордоном. Поздоровляючи український народ з політичною зрілістю — проведенням демократичних дочасних виборів — пан Збіг підкреслив, що український народ має чим пишатися і повинен сказати своєму «молодшому брату» — Росії — аби країна ця вивчала політичну культуру України. «Україна пройшла тест на демократію, який полягає в тому, що в демократичних суспільствах ви ніколи не впевнені в результатах виборів. В авторитарних суспільствах ви завжди знаєте результати виборів наперед», — зазначив Бжезинський.
Україна стала повноцінною реальністю, знаною в усьому світі, а українське суспільство поступово відновлює історичну пам’ять, про що свідчить прийняття резолюції Верховної Ради про Голодомор. Європа повинна зрозуміти, що її кордони не закінчуються на річці Буг. Україна — це невід’ємна частина європейської історії і культури. Помаранчева революція поставила крапку, а останні вибори ще раз засвідчили європейський характер України, оскільки в ході кампанії відбувалася конкуренція різних програм, конкуренція лідерства.
Зб.Бжезинський висловив думку щодо доцільності створення в Україні «великої коаліції» (підкресливши, що це має бути саме «більша», а не «величезна» імлисто-розмита коаліція). Тимошенко, на думку Бжезинського, стала відповідальним національним політиком, зіркою першої величини на українському політичному небосхилі. Янукович може довести, що він національний лідер, очоливши опозицію в Україні.
Зазначивши, що в Партії регіонів є ряд розумних, освічених людей, які стоять за європейський вибір України, Бжезинський звернувся до теми Росії. На його думку, В.Путін довів Росію до межі ізоляції на міжнародному рівні і сьогодні в цій країні відчувається останній подих радянської еліти КДБ. Але в Росії зростає нова бізнес-еліта, більш відкрита на світ, і це вселяє надію — Росія не стане в майбутньому ксенофобською агресивною країною. «Я не можу це довести, але я в це вірю», — сказав Бжезинський.
Оптимістично звучали тверд ження Бжезинського щодо того, що Україна піднялась ще на один ступінь національного успіху. «Усе меншою і меншою стає прірва між Україною і Заходом. Під прірвою ми розуміємо спадщину комунізму і впливи Росії. Зараз прірва зовсім маленька, Україні залишилося подолати невелику відстань до Європи. Формула: «Україна плюс Європа» закриває імперський шлях для Росії, і, навпаки, дає шанс Росії бути разом із «старшим братом» — Україною — в Європі.
Ці слова Бжезинського були зустрінути тривалими оплесками. Чия правда переможе? Аріела Коена чи Збігнєва Бжезинського? Що візьме гору — похмурий реалізм сьогодення чи ще неусвідомлені нами глобальні зміни, в ході яких незалежна Україна посяде гідне місце в Європі й світі?
Майбутнє покаже.
5. ДОМАШНІ ЗАВДАННЯ ДЛЯ УКРАЇНИ
Між обома зустрічами в Нью-Орлеані та Вашингтоні, здавалося б, такими різними як за складом учасників, так і за проблематикою, існує спільний знаменник: невблаганний фактор часу спонукає Україну (так само як і інші транзитні держави) до рішучих дій в обох напрямках — у сфері захисту життя і довкілля та у побудові демократичної державної конструкції, в усуненні залишків комуністичної системи в економіці й політиці. Цей двоєдиний процес має спрямовуватися сильною волею лідерів, обраних народом, яким треба збагнути одну просту істину: в ХХI столітті посилюється боротьба країн за виживання — і ставки у цій боротьбі надто високі. Тому будь-хто, хто хоче служити інтересам інших держав, а не Україні, має знати, що колоніальна ідеологія національної зради є непробачним злочином перед українським народом та його майбутнім.
Тільки сталий економічний, соціальний і екологічний розвиток у системі євроатлантичних координат забезпечить Україні незалежне та гідне існування в умовах глобального шторму, сильнішого за «Катріну», перші пориви якого відчуваємо сьогодні.
