Чи почує світ попередження?

Збитий малазійський лайнер викликав трепет і глибоко шокував світ. Крики обурення лунають з багатьох країн. Але в них спостерігається певний дисонанс, який точно відображає позиції тих чи інших країн щодо війни, яка триває на сході України.

Зі зрозумілих причин найбільш обурені й вимагають покарання винних країни, громадяни яких були у збитому літаку. Прем’єр-міністр Нідерландів Марк Рютте мав «напружену розмову» з російським президентом Володимиром Путіним. Агентство Reuters наводить слова прем’єра: «Я сказав йому, що в нього є останній шанс показати світу, що він дійсно хоче допомогти». Утім слова нідерландського співбесідника не знайшли віддзеркалення на офіційному сайті Кремля.

♦ Міністр закордонних справ Великої Британії попередив начальника Росії, що в того залишилося кілька годин, щоб вплинути на терористів. Міністр закордонних справ Німеччини Франк-Вальтер Штайнмайер в інтерв’ю газеті Bild am Sonntag висловився не менш різко. «Москві зараз трапилася, ймовірно, остання нагода продемонструвати те, що вона дійсно серйозно зацікавлена у розв’язанні конфлікту». І що? А якщо не продемонструє зацікавленість, як тоді? Відповіді поки немає. Точніше є. Ми маємо справу з показною жорсткістю, за якою нічого не слідує, окрім телефонних розмов європейських і американських лідерів. Тут ми стикаємося з тим, що, за великим рахунком, від розмов і обурень не лише Європа, а й решта світу до дій переходити не готові й навіть не дуже збираються.

Емоції політиці протипоказані. Діяти треба з холодною головою й тверезим поглядом. Проте слід дивитися в політичну далечінь і крізь магічний кристал розрізняти не миттєві вигоди й переваги, а виробляти правильну стратегію. Саме таким підходом вирізняються державні діячі від політиків-популістів, які не бачать далі найближчих виборів та інтриганства серед своїх товаришів по партії або партнерів по коаліції.

♦ Спостерігаючи, як країни ЄС намагаються якось порозумітися з агресивною Росією, зокрема й щодо санкцій, виникає відчуття деякої безпорадності наших партнерів по європейському дому, до якого ми так прагнемо. І справа не тільки й не стільки в тісних економічних і фінансових зв’язках з Росією. Цей чинник має місце, але його не слід переоцінювати. За певних обставин держави ЄС можуть піти на відомі витрати, не такі вони бідні, нещасні й замучені.

Моделлю може служити застосування санкцій проти Ірану. Європа через їхнє введення втрачала набагато більше за США, але, врешті-решт, погодилася з їхнім введенням. Результат нехай не відразу, але вийшов позитивний. Іран був вимушений відмовитися від  отримання збройового урану й допустив інспекторів МАГАТЕ на свої ядерні об’єкти. А попервах якими сміливими були іранські лідери, сподіваючись у першу чергу на Китай. У Пекіні до санкцій не приєдналися, а й Тегеран не підтримали. Ось тоді в іранській столиці дійсно заметушилися. Проти всього світу воювати якось не дуже приємно.

♦ Друга проблема, що серйозно стримує не лише Європу, а й США. Немає в них упевненості, що українська влада здатна у відомі терміни відновити свій контроль над східними областями. Сюди відноситься й дешевий шантаж. Російські дипломати й проросійське лобі в європейських країнах не втомлюються погрожувати, що в разі застосування третього рівня санкцій ніяких стримуючих Москву елементів не залишиться, й вона щодо України матиме розв’язані руки. Сенс московських погроз досить простий — поки ви зі своєю демократією й бюрократією введете санкції й поки вони викличуть негативний ефект, ми в Україні доб’ємося свого, й вона перетвориться на справжній failed state. Ніхто на Заході не хоче такого розвитку подій, але хтось сприймає подібні погрози серйозно або вдає. Їм іще  підкидають думку, що українська армія проявляє повну безпорадність у боротьбі з сепаратистами-терористами, й немає жодного сенсу в підтримці. Отже, краще за все домовитися з Москвою на її умовах і тоді настане мир і благодать.

Не слід думати, що все це не знаходить відгуку, бо Кремль демонструє відверту зневагу до останніх, остаточних застережень. Більше того, обережність членів ЄС і їхнє небажання переходити слідом за Вашингтоном до наступного рівня  санкцій, здавалося б, підтверджує правильність дій Москви.

♦ На цьому всі зав’язки українського гордієва вузла не закінчуються.

Напруження в українському конфлікті почало посилюватися на тлі ізраїльської операції «Непохитна скеля», що почалася на Близькому Сході проти ХАМАС і інших терористичних організацій у секторі Газа. Зв’язки між ними прямої немає. Остання назрівала досить тривалий час, але для США і Європи цей регіон не менш важливий, ніж Україна. Не виключено, що у своїх інтересах Кремль міг підштовхнути радикальний арабський ісламізм до рішучіших дій, хоча й без нього є велика кількість бажаючих зробити це. Але те, що в Білокам’яній хочуть скористатися моментом і тим самим спробувати відволікти увагу від України, поза сумнівом. І тут історія з літаком серйозно сплутала карти московських гравців. Політичний пасьянс раптом не склався. Україна знову вийшла на перше місце, це по-перше. По-друге, криза серйозно розширилася. До неї виявилися залученими вельми далекі від Європи країни, що має синергетичний і для Москви негативний ефект.

Хочемо ми того чи ні, але українські події стали елементом внутрішньої боротьби як у країнах Європи, так і між західними державами.

♦ Другий чинник пов’язаний з тим, що відбувається певне змагання, чий метод впливу на Москву виявиться дієвішим. У Берліні й Парижі віддають перевагу дипломатичному тиску, весь час декларуючи можливі неприємності. Той, хто зуміє якось утихомирити Путіна, змусити його, зокрема й закулісними домовленостями, піти на якийсь компроміс, отримає почесний титул «того, хто вміє домовлятися з непередбачуваним російським президентом». Відповідно політична й дипломатична вага тієї столиці, в якої таке вийде, істотно зросте. Поза сумнівом, першу скрипку в цьому процесі грає Німеччина. Навіть катастрофа з малазійським літаком не змогла її зрушити з такої позиції. У Берліні обурення поки виливається у вимоги й попередження. Для Москви ж найважливіше те, що там хочуть затягнути процес, діждатися результатів розслідування. При цьому вперто закривають очі на всім зрозуміле становище. Авіаційні фахівці не визначать, хто натискав на кнопку пуску ракети. Не містять уламки літака такої інформації. Тут потрібні інші підходи, й роботи комісії вони прямо не стосуються. Йдеться про інформацію розвідувальних органів не лише США, а й європейських країн, перехоплення телефонних розмов, ідентифікацію абонентів тощо. Усе це вже є, і ніякої авіаційної комісії для їхнього аналізу не потрібно.

Наступна не менш важлива складова. Меркель і Штайнмайер у коаліції, але суперники на майбутніх виборах. Розв’язання української проблеми вони розглядають і під цим кутом. Зовнішньополітичні успіхи їм дуже потрібні, й кожен намагається добитися їх заразом і відсунувши партнера. Не дивно, що Меркель міркує про необхідність діждатися результатів розслідування, а її міністр закордонних справ говорить з погрозами в голосі.

♦ Третя складова — це ситуація всередині Християнсько-демократичного союзу. Хоча Deutsch MOM —  Німецька Мамуся Ангела має дуже високий рейтинг, це не означає, що в її партії всім це подобається. Як говорить арабське прислів’я, краще тисяча ворогів за стінами будинку, ніж один усередині, а їх у Меркель вистачає. Адже невипадково в німецьких газетах постійно з’являються чутки про її близьку відставку або, принаймні, небажання втретє йти на вибори на чолі партії. Обговорюються й кандидатури на її місце. З регулярністю появи такої інформації слідують спростування, але наполегливість тих, хто запускає чутки, свідчить про  цілеспрямовану підривну роботу. Отже, спіткнутися або зробити хибний крок бундесканцлерин дозволити собі не може. І це змушує змінювати тон у розмовах з Путіним.

Збитий малазійський лайнер вносить істотні зміни в розстановку сил усередині ЄС. Нідерланди — вельми впливова країна, й посилення жорсткості її позиції вплине і на інших. Зрушення Амстердама в бік Великої Британії вносить додаткове розбалансування до брюссельських коридорів ЄС. Зважати на це просто зобов’язані в Берліні й в Парижі. Там просто не можуть віддати всі переваги Лондону, який займає дедалі жорсткішу позицію.

Катастрофа малазійського літака загнала в кут не лише Москву, а й ті європейські столиці, які були схильні пом’якшувати дії проти Росії. Тепер їм стало набагато важче проводити погоджувальну політику. І дії Кремля й підконтрольних йому терористів іще більше підсилюють таке становище. Здавалося б, ось той момент, коли Європа може серйозно впливати на російського лідера, що розперезався. Проте цинізм і так звана прагматичність усе-таки беруть гору.

♦ У вівторок, 22 липня, міністри закордонних справ європейських держав знову зберуться для обговорення такого вже обридлого питання: що робити з Росією. Якісь санкції будуть прийняті, але аж ніяк не третього рівня. Чекати більшого не доводиться. Європа знову вважатиме за краще залишитися в безвиході, в якій опинилася через свою безхребетність і боязнь втратити зв’язок з Росією. Катастрофа малазійського літака і загибель її громадян для неї застереженням не стала. Сліпий не той, хто втратив зір, а той, хто не хоче бачити того, що відбувається. Протверезіння обов’язково настане, але буде пізно.