Фантомний біль Росії

Коли міністр закордонних справ Росії Євген Примаков намагався застерегти колишнього сателіта Радянського Союзу Польщу від приєднання до очолюваного Сполученими Штатами військового союзу НАТО в 1990-х роках, він приправив гумор шибеника прихованою погрозою.

«Ми знаємо, що не можемо зупинити вас у приєднанні до НАТО. І ви знаєте, що ми знаємо, що ми не можемо зупинити вас у приєднанні до НАТО», — покійний міністр закордонних справ Польщі Броніслав Гермек цитував мову Примакова адресовану йому. «Просто не очікуйте, що нам це буде подобатись».

У спробах Москви відрадити колишню радянську республіку Україну від підписання далекосяжної угоди про вільну торгівлю та співпрацю з Європейським Союзом цього місяця було значно менше гумору, проте багато погроз.

«Я припускаю, що моя країна зробить так, що це дасться високою ціною», — сказав Сергій Караганов, голова мозкового центру Ради з питань зовнішньої та оборонної політики Росії та колишній радник президента Володимира Путіна.

Більш ніж 20 років після розпаду Радянського Союзу, Росія все ще страждає від фантомного болю в своїх ампутованих кінцівках. Болить щоразу, коли якась з колишніх радянських республік робить крок убік інтеграції з Заходом.

Найбільший біль спричиняє Україна, країна з населенням у 46 млн. та економікою у $330 млрд., яка проголосувала за незалежність від Москви у 1991 році, але яку багато росіян вважають історичною колискою своєї нації.

Путіну вдалося не допустити поступ України та Грузії на шляху до отримання членства в НАТО в 2008 році, коли опозиція Німеччини та Франції в поєднанні з ворожістю української громадськості підірвали прагнення президента США Джорджа Буша розширити Атлантичний альянс до південно-західних кордонів Росії.

Представники Заходу, які брали участь в перемовинах, казали тоді, що в дипломатичному розумінні Росія не перечила би, якщо ці країни вибудовували ближчі цивільні економічні зв’язки з ЄС.

Проте, Москва знову підняла пір’я холодної війни тепер, коли Україна, Грузія та Молдова готуються до підписання Угоди про асоціацію з блоком, що складається з 28 країн, на саміті Східного партнерства у Вільнюсі, який пройде 28—29 листопада.

«На жаль, Росія розглядає це виключно з геополітичної точки зору як спробу Європейського Союзу продемонструвати свої геополітичні м’язи», — зазначив Караганов Reuters.

«БЛИЗЬКЕ ЗАРУБІЖЖЯ»

Кремль використовував торгові санкції та погрози зриву поставок енергоносіїв, аби силою змусити країни, які вони називають «близьким зарубіжжям», приєднатися до Євразійського митного союзу, підконтрольного Росії, замість того, щоб відкритися для єдиного ринку ЄС.

За висловом Макіавеллі, Путін, здається, вважає, що краще аби тебе боялися ніж любили.

Вірменія, географічно ізольована на Південному Кавказі, прогнулася під економічним тиском та погодилася у вересні приєднатися до союзу, сформованого Росією, Білорусією та Казахстаном в 2010 році.

Однак в інших країнах «м’яка сила» економічного та політичного тяжіння Європи націлена перемогти жорстку тактику Росії, таку як у випадку з припиненням імпорту молдавського вина та українського шоколаду і черговими погрозами скорочення постачання газу Києву в зимовий період.

Високопоставлені чиновники ЄС цілком очікують, що Москва втілить принаймні декілька зі своїх погроз у реальність, хоча б на деякий час, якщо, як видається ймовірним, український Президент Віктор Янукович таки підпише угоду у Вільнюсі.

Це могло би змусити європейців забезпечити екстрені поставки газу та, можливо, резервне фінансування з боку Міжнародного Валютного Фонду, хоча Янукович і досі ігнорував умови кредитування МВФ.

Після того, як російський монополіст «Газпром» двічі перекрив газопостачання Києву через платіжні суперечки у 2006 та 2009 роках, європейські енергетичні компанії кинули виклик гніву Москви, пристосувавши газопровід, по якому російський газ постачали на захід, в такий спосіб, що вони мали змогу перемкнути потік в зворотному напрямку і помпувати газ до України з Польщі, Угорщини та Словаччини.

Деякі аналітики говорять, що «Газпром», чия цінова політика та владна позиція на європейському ринку були нівельовані падінням попиту на газ та сланцевим бумом у США, не може дозволити собі довгого перекриття постачання газу Україні.

Проте, здається Європейський Союз настільки ж не готовий взяти на себе більшу відповідальність за економічно неблагополучного партнера, який загруз в корупції та політичних чварах і намагається покрити свої боргові зобов’язання.

Угода про асоціацію передбачає надання одного мільярду євро у вигляді допомоги протягом семи років для проведення реформ. Але Києву знадобиться значно більше, аби вистояти тривалу комерційну війну з Москвою.

Україна посідає ганебне  місце із 175 країн світу у щорічному Індексі сприйняття корупції, укладеному незалежним спостерігачем Transparency International (TI). Це ставить Україну на один рівень із Сирією, Конго, Браззавілем та Бангладеш, нижче Пакистану, Нігерії, Ірану та Росії.

Мало що змінилось, відколи ТІ написали у звіті минулого року: «Корупція в Україні є системною проблемою, яка існує в усіх напрямках та на всіх рівнях державного управління. Дрібна та велика корупція однаково процвітають».

Минулого тижня Київ зайшов у глухий кут при підписанні угоди з Європейським банком реконструкції та розвитку щодо створення посади омбудсмена, який би допомагав у боротьбі з корупцією та покращенням інвестиційного клімату для іноземного бізнесу. Непідписання може коштувати Україні сотні мільйонів доларів втраченого фінансування від ЄБРР.

«В принципі, ми не бачимо ніяких позитивних змін у нашій країні. Ситуація настільки ж погана, якою вона була у минулі роки», — розповів Олексій Хмара, виконавчий директор ТІ в Україні, в інтерв’ю Reuters.

«Наразі вже менше дрібної адміністративної корупції. Це пов’язано з розширенням використання електронного управління. Проте, ми маємо більше проблем з великою політичною корупцією ніж два роки тому», — додає він.

Хмара бачить угоду з ЄС як відмінну можливість очистити Україну, оскільки Київ буде зобов’язаний прийняти великі частини зводу правил ЄС, у тому числі провести ретельні перевірки закупівель «непрозорими» підприємствами, які знаходяться у державній власності.

Але наскільки ефективною угода виявиться на практиці, ще досі неясно, оскільки вона не передбачає ніяких перспектив членства в ЄС за наполяганням країн Західної Європи, таких як Франція, де дуже поширена «втома від розширення».

Чи буде угода між Україною та ЄС підписана взагалі, зараз залежить від бажання Януковича звільнити з в’язниці його головного політичного опонента, колишнього прем’єр-міністра Юлію Тимошенко та дозволити їй виїхати до Німеччини на лікування.

Посланці ЄС здійснили 26 візитів до Києва, щоб домовитися про умови її звільнення, проте їх зусилля досі були марними. Деякі європейські чиновники розраховують на олігархів в Україні, які навряд чи є їхніми союзниками, але які мають великий інтерес у отриманні доступу до ринків ЄС, аби вони підштовхнули Януковича відпустити свого суперника в останню хвилину.

11 листопада 2013 року. Reuters