Коли Путін може схилитися до компромісу

Стало ясно, що до будь-якого прийнятного для України компромісу Росія поки що не готова, та й не дуже зрозумілим залишається, яким саме міг би бути цей компроміс. Натомість Кремль усіляко постарався використати стамбульські переговори з пропагандистською метою, щоб переконати західну громадську думку, що Росія нібито готова на кроки щодо деескалації конфлікту і що Україна нібито погодилася прийняти російські вимоги щодо нейтрального статусу та демілітаризації. І те, й інше неправда. Заява російської сторони про скорочення «бойової активності» в Київській та Чернігівській областях на перевірку виявилася спробою видати за жест «доброї волі» відведення розбитих під Києвом частин для переформування та перегрупування російських військ із цих регіонів на інші напрями, насамперед у Донбас. А на дипломатичному фронті справа поки що звелася до передачі Путіну українських пропозицій про можливий договір про гарантії безпеки та нейтральний статус України. Зрозуміло, що Путін на подібні гарантії (а вони пропонуються Україною навіть жорсткішими, ніж гарантії згідно зі ст. 5 Північноатлантичного договору) може погодитися лише у разі повноцінної військової поразки. Але пропозиції української сторони включають деякі спірні пункти. Держава-агресор має стати гарантом безпеки України, і Україна зможе проводити військові навчання на своїй території тільки за згодою всіх держав-гарантів. Ясно, що Росія згоди на військові маневри ніколи не дасть, і Україна фактично виявиться роззброєною перед можливою новою агресією. Голова російської делегації Володимир Мединський, до речі, професійний пропагандист, уже поквапився заявити, що Україна не лише письмово погодилася на нейтральний статус і невступ до НАТО, а й готова проводити військові навчання лише за згодою Росії. Також не зрозуміла пропозиція про 15-річні переговори щодо Криму. Ясно, що Росія Крим віддавати не збирається, а Україна не збирається повертати острів силою, але Київ при цьому погоджується 15 років не використовувати збройну силу для визволення півострова. Російська пропаганда напевно використовуватиме цей пункт у своїх цілях, стверджуючи, що через 15 років Україна готова воюватиме за Крим. Путін не підписуватиме договір з реальним механізмом гарантій Україні, і готовий буде підписати лише замасковану капітуляцію України, на що не готовий Зеленський. Війна може закінчитися лише тоді, коли російські втрати у ній, як у людях, так і від західних санкцій, перевищать деяку критичну величину. А те, що, за командою з Кремля, про можливість приєднання відповідних територій до Росії останніми днями проголошували лідери ДНР, ЛНР та Південної Осетії, може говорити про те, що Путін найближчим часом може приєднати до Росії ці республіки, а також Херсонську Народну Республіку, яку поспіхом намагаються створити, і поставити Україну та світову спільноту перед доконаним фактом.

Щодо російських людських втрат у війні регулярні зведення публікує лише українська сторона. Парадокс у тому, що інших даних про них може взагалі не з'явитися. Далеко не факт, що в Міністерстві оборони РФ складається якесь єдине зведення цих втрат, оскільки керівництво країни боїться витоку відповідної секретної інформації. Вирахувати ж російські втрати демографічним методом не вдасться, як через крайню ненадійність трьох останніх російських переписів населення, так і через те, що з листопада 2019 року, після приходу епідемії ковіда в Росію, в країні почала систематично занижуватися загальна статистика смертності. За нинішніх умов Київ зовсім не зацікавлений у свідомому завищенні російських втрат. Якщо показати їх занадто великими, то у західних союзників може виникнути спокуса скоротити військову допомогу Україні, вирішивши, що Росія і без неї зазнає поразки. Думаю, що український Генштаб справді намагається визначити справжні втрати супротивника. Інша справа, що це завдання дуже складне, і в історії були випадки як значного завищення, так і значного заниження ворожих втрат.

Спостерігаючи щоденну динаміку російських втрат в українських зведеннях, я, здається, зрозумів, що їх визначають, насамперед, за інтенсивністю бойових дій. У перші 12 днів війни, коли російські війська наступали за всіма напрямами, і інтенсивність бойових дій була найвищою, український Генштаб оцінював російські втрати в середньому у 1000 убитих на день, тобто у 12 000 убитих за 12 днів. Потім, коли інтенсивність боїв значно знизилася, було прийнято середню оцінку в 250 убитих щодня, можливо, засновану на аналізі донесень з військ. Але при цьому у зведеннях показувалося в різні дні або 300 або 200 убитих, ймовірно, залежно від інтенсивності боїв в ті чи інші дні. Таким чином, за 32 дні боїв сумарні втрати були оцінені у 17 000 осіб (зараз оцінка, природно, трохи збільшилася). Зрозуміло, такий метод показує лише порядок втрат, але не їх точну цифру. Вважаю, що реальна величина російських втрат зараз лежить десь у проміжку від 12000 до 22000 загиблих, причому, принаймні, нижня цифра має деякі підтвердження даних, що надходять з російських джерел, а також в оцінках британського та американського військових відомств. Число поранених, ймовірно, не менш ніж удвічі перевищує кількість убитих, і тоді мінімальні російські втрати можна визначити у 36 000 убитих та поранених, а максимальні – у 66 000 убитих та поранених. За такого рівня втрат людей російського командування вистачить ще, як ми покажемо далі, на 1,5-3 місяці війни, без оголошення загальної мобілізації. Останні доступні дані про російські втрати, надані українським Генштабом, становлять 17 500 убитих наприкінці 30 березня, причому за 29 березня російські втрати оцінюються лише у 100 убитих, а за 30 березня – у 200 убитих. Це може свідчити про те, що українські військові вважають, що у зв'язку з відходом частини російських військ від Києва відповідно знизилася інтенсивність боїв та людські втрати Росії, які, можливо, тепер протягом кількох днів оцінюватимуться на рівні 100-200 (у середньому 150) осіб на день. Але ми поки що оцінюватимемо можливі майбутні російські втрати на день на рівні 250 убитих та 500 поранених. Приймемо також, що загальна чисельність російського угруповання в Україні разом із можливими поповненнями, але без урахування втрат становить до 240 тис. осіб. У це число входить також Росгвардія, включно з її чеченською складовою, і 1-й та 2-й армійські корпуси ДНР та ЛНР. Приймемо також, що виснаження цього угруповання, коли його доведеться поповнювати за рахунок планового призову, а частково – і за рахунок загальної мобілізації, настане в той момент, коли втрати вбитих та поранених досягнуть 120 тис. осіб, тобто половини її чисельності. На той час буде повністю вичерпано резерви більш-менш боєздатних частин у всіх військових округах, а також мобілізаційні можливості ДНР і ЛНР, де загальна мобілізація вже йде, хоча і без будь-якого ентузіазму з боку місцевого населення, яке всіма засобами від неї ухиляється. Думаю, що, якщо загальну або навіть часткову мобілізацію оголосять у Росії, картина буде така сама, як у маріонеткових республіках Донбасу. Отже, якщо ми приймемо мінімальну оцінку російських втрат за перші 32 дні війни за 36 000 убитих і поранених, то сумарні втрати в 100 000 убитих досягнуть на 118-й день війни, тобто 21 червня. Якщо ж реальні цифри російських військових втрат за перші 32 дні війни ближче до 66 000 вбитих і поранених, то рубіж у 100 000 вбитих і поранених буде досягнуто вже на 78-й день війни, тобто 12 травня. Якщо рівень російських втрат найближчим часом дещо знизиться, ці терміни можуть ссунутись на один-два тижні, але навряд чи більше. А те, що ходять чутки про те, що Путін дуже хоче переможно закінчити війну до 9 травня, може свідчити не лише про прихильність нинішнього російського диктатора до одного з головних радянських символів, який у путінське правління перетворився на головний російський символ. Цілком можливо, що запланований термін закінчення війни до 9 травня (якщо, звичайно, чутки достовірні) – це доказ того, що ближче до істини наша максимальна оцінка російських втрат за перші 32 дні війни в 22 000 убитих та 44 000 поранених. Швидше за все, сам Путін не представляє справжньої величини російських втрат, так само як навряд чи уявляв собі реальну величину радянських втрат у роки Другої світової війни Сталін, хоча, напевно, відчував, що вони дуже великі. Сталіна цікавила не точна чи близька до реальної цифра втрат, а скільки солдатів і техніки зараз перебуває на фронті, і які можливості поповнення діючої армії в найближчі місяці. Швидше за все, Путіна так само цікавить не реальна кількість убитих і поранених росіян, а чисельність російського угруповання в Україні та можливості його поповнення людьми та технікою найближчим часом. І можна припустити, що генерали доповідають йому, що до середини травня вичерпаються резерви кадрових військ, і доведеться проводити мобілізацію. Але мобілізація, як я вже писав, це серйозне соціальне потрясіння та певний ризик для правлячого режиму, оскільки ненависті до українців і, тим більше, бажання йти воювати з ними, у більшості росіян, і особливо серед чоловіків призовного віку, так і не з'явилося. Тому термін, коли Путін може погодитися на прийнятний для України компроміс або навіть у гіршому для нього випадку зазнати військової поразки, можна приблизно визначити як період із середини травня до кінця червня. Але українська армія має протриматися не лише до кінця червня, а й мати можливість боротися ще протягом багатьох місяців при розвитку гіршого сценарію, коли Кремль зможе кинути в топку війни десятки тисяч мобілізованих. І я вірю, що українці та українська армія встоять!