Гарячі теми:

Летять «качки»: звідки й навіщо?

11 лютого, 00:00

Міністерство закордонних справ України не виключає можливості звернення української сторони до міжнародних судових інстанцій у зв’язку з публікаціями про нібито продаж ядерної зброї афганським талібам. Про це вчора заявив керівник прес-служби зовнішньополітичного відомства Маркіян Лубківський. Цими днями арабська газета «Аль-Хаят» із посиланням на джерела, близькі до терористичної організації «Аль-Каїда», написала про те, що терористичне угруповання має в своєму розпорядженні тактичну ядерну зброю, за їх твердженням, придбану в України. Газета згадує неназваних «українських вчених», які нібито відвідали в 1998 році афганське місто Кандагар. У Києві всі звинувачення відкидають. «Необхідно відзначити, що так званих ядерних боєприпасів у валізах на момент дезинтеграції СРСР на території України взагалі не зберігалося», — йдеться в коментарі МЗС. Відомство також нагадало, що всі ядерні боєприпаси Україна передала Росії ще до 1996 року. Про це ж саме заявив помічник Президента України з питань національної безпеки Володимир Горбулін, назвавши повідомлення «Аль-Хаят» вигадкою: «Я можу сказати, що це абсолютно бездарна «качка», яка ще раз підкреслює, що у певних кіл на цьому світі є бажання паплюжити Україну». Про те, звідки й навіщо летять подібного роду «качки» — в опитуванні «Дня».

Сергій ЗГУРЕЦЬ, експерт Центру досліджень армії, конверсії та роззброєння

— З одного боку, поширювати таку інформацію можуть представники арабських політичних кіл, які не задоволені співпрацею України зі Сполученими Штатами Америки на території Іраку. Ця інформація створює американцям підстави для сумніву й таким чином звужує поле діяльності українських фірм у відбудові Іраку. Водночас такі публікації викликають недовіру до України як держави, яка не може контролювати витоки військових технологій. У такому разі в цьому можуть бути зацікавлені країни, які хочуть потіснити Україну на ринку озброєнь, яким Україна заважає на сегменті військово-технічної співпраці з державами світу. 1998 року Україну було звинувачено у поставці зброї талібам, що призвело до відмови України від Бушерського контракту під тиском США. 1999 рік — звинувачення України у поставках зброї в Африку. Тоді саме Україна голосувала як непостійний член Ради Безпеки ООН, і ці звинувачення мали на меті зменшити вагу голосу України. На 2001 — 2002 роки випали звинувачення про нібито поставки «Кольчуг» Іраку. Ці звинувачення, з одного боку, мали на меті політично натиснути на офіційний Київ, а з другого — зменшити можливість українських спецекспортерів жорсткіше проводити експортну політику. Після скандалу з «Кольчугами» експорт української зброї різко впав. Експортери починають дмухати на холодне. Що ми маємо сьогодні? Минулого тижня — публікація в арабській пресі про причетність України до отримання іракської нафти незаконним шляхом та про постачання ядерної зброї «Аль-Каїді». Ці два повідомлення як ланцюжок інформації про Україну, звичайно, матимуть продовження, якщо ми не вживатимемо контрзаходів. Якщо вважати цю інформацію певним інструментом, аби усунути Україну з ринку зброї, то треба розуміти, що експорт та інформаційна йому протидія є взаємопов’язаними. Тому ми навряд чи зможемо позбавитися таких звинувачень, які б компрометували Україну.

Юрій КОЧУБЕЙ, президент Українського товариства зовнішньої політики

— Моє ставлення до цього однозначне: комусь це вигідно. Вигідно, аби Україна виглядала вічним порушником. Я думаю, що все це випливає з-понад Москви- ріки. У нас це нікому не потрібно, бо таке припущення занадто безглузде. Але це вигідно нашим північно-східним сусідам. Як тільки Україна робить якісь більш-менш рішучі кроки в напрямку Європи, зразу обов’язково виникають «підніжки» — дуже скандальна, непідтверджена інформація. Це приклад справді бездарної пропагандистської війни. Пригадайте «Кольчуги»: американці вже окупували Ірак — і де ж вони? Нічого немає, але ж ця інформація ходила дуже довго, псувала стосунки України зі Сполученими Штатами Америки. Узагалі нас виставляли як якихось зловмисників. Можливо, ми щось і продали, але явно не за тією адресою, про яку мовиться в цій історії. Продаж чи передачу небезпечних технологій талібам я виключаю повністю. Сьогоднішня інформація — також безглузда вигадка.

Вадим ГРЕЧАНІНОВ, президент Атлантичної ради України

Це могло б бути потрібно багато кому. За великим рахунком, це, звичайно, «утка». На мою думку, мета таких спекуляцій — скомпрометувати нашу участь в Іраку. Хоча не можна нічого виключати. Подібна інформація спливає не вперше. Але стосувалася вона 1993 — 1994 років. В останньому ж матеріалі йшлося про 1998 рiк, що не може відповідати дійсності. Конкретно говорити щось iз цього приводу — означає обмовляти.

Author

Віра Ковтиха

Випуск газети №:

№23, (2004)

Рубрика

День Планети