Лі Куан Ю: пам’ять і уроки

У неділю ввечері на 92 році життя помер «батько сінгапурської нації» Лі Куан Ю, який фактично вивів цю країну із третього у перший світ. Декілька днів до цього він потрапив до госпіталю із пневмонією у дуже важкому стані.

Нинішній прем’єр-міністр Лі Сянь Лун оголосив у країні траур у пам’ять про свого батька, першого прем’єр-міністра країни, який правив країною 31 рік. «Він боровся за нашу незалежність, збудував державу, якої не було, і зробив так, що ми пишаємося тим, що є сінгапурцями. Ми ніколи не побачимо чоловіка, схожого на нього», — наголосив Лун у емоційному телезверненні.

Генсекретар ООН Пан Гі Мун заявив, що він «глибоко засмучений» смертю пана Лі. Президент США Барак Обама назвав його «велетнем історії». МЗС Китаю назвав Ю «однозначно впливовим державним діячем в Азії».

Про велику повагу до цього лідера свідчить постійний потік людей до канцелярії прем’єр-міністра, щоб висловити свої співчуття.

Лі Куан Ю був одним із засновників Партії народних дій, яка править Сінгапуром від 1959 року, і став першим прем’єр-міністром. Найбільшим випробування для нього став вихід Малайзії із федерації. Виступаючи одразу після розколу 1965 року, він пообіцяв побудувати мерітократичну, багаторасову націю. Однак, у цьому випадку крихітний Сінгапур, у якого не було природних ресурсів, потребував нової економічної моделі.

Уже 2007 року в The New York Times він сказав: «Ми знали, якщо будемо схожими на наших сусідів, то загинемо. Тому нам треба було придумати щось, що є відмінним і кращим, ніж у них. Щоб зрозуміти Сінгапур, і чому він став тим, чим є, ви маєте почати з того, що така країна не повинна була і не могла існувати. Почнемо з того, що у нас не було складових нації, елементарних чинників: однорідного населення, спільної мови, культури і долі. Це вже давня історія, і я зробив свій внесок».

«Сінгапурську модель» Ю часто критикують за м’який авторитаризм, включаючи централізацію влади, чистий уряд, економічний лібералізм поруч із придушенням політичної опозиції і сильні обмеження свободи слова, зібрань, що створило клімат обережності та самої цензури. Але цією моделлю захоплюються, її вивчають лідери в Азії, зокрема і Китай.

Ось як охарактеризувала Лі письменниця і постійний його критик Кетрін Лім. «Це людина державець. Він, можливо, був надто великим для Сінгапуру, на рівні з Тіто чи Де Голлем. Якби в Африці було три Лі Куан Ю, то цей континент не був би у такому поганому стані», — наголосила вона.

Справді, Лі створив державу з нуля, в нашому суспільстві досі поширена думка, що хтось має прийти і все нам зробити. Наприклад кажуть: якби ми мали свого Вашингтона, чи Де Голля, чи Туджмана, чи Лі Куан Ю, то й у нас було б усе гаразд. Але, якщо згадати про 1999 рік, то у нас був підготовлений політик такого рангу — Євген Марчук, який пройшов усі етапи державної служби і був готовий повести країну в Європу. Однак режим Кучми та олігархічно-кланова система зробила все, щоб не допустити перемоги цього політика. Результат — досі блукаємо. А система все робить для того, щоб політиків такого класу не допустити до керівництва країною. Бояться. Відтак поїздки за кордон за чужим досвідом не дасть результату, доки така система не буде зламана і до влади не прийдуть досвідчені і патріотичні люди.

«День» звернувся до експертів із проханням прокоментувати роль «батька сінгапурської нації» у створенні держави, яка за визначенням ніколи не могла існувати, але стала зразком державного управління та боротьби з корупцією.

«ЛІ КУАНА Ю БУЛО ПОСТАВЛЕНО ПЕРЕД ВИБОРОМ: АБО КІНЕЦЬ ЕКСПЕРИМЕНТУ, АБО ВІН ДОВЕДЕ ЙОГО ДО КІНЦЯ...»

Віктор МАШТАБЕЙ, український науковець, дипломат, Надзвичайний і Повноважний Посол України, доцент Дипломатичної Академії України при МЗС, секретар Наглядової Ради МЦПД:

— Насамперед, це була добре освічена людина. Юрист англійської школи. І після цього пройшов спеціальну школу макроекономіки в Гарварді, де досить відомі викладачі разом із всесвітньовідомими економістами зробили йому спеціальний курс. Він його вивчив досконало. І по-третє, у нього була досить пристойна команда однодумців, що в принципі є його заслугою, оскільки він її створив. І протягом 31 року він керував країною, не дивлячись на досить серйозні випробування, які пережив і особисто, коли майже випадково довідався, що Малайзія відмовилася від федерації. Фактично пана Ю було поставлено перед вибором: або кінець експерименту, або він доведе його до кінця. І він таки довів його до кінця.

І якщо подивитися, то переваги у сінгапурській організації є. Лі Куан Ю не був прихильником американської демократії. Він завжди наголошував на мерітократії, тобто просуванні людей по щаблях влади за рахунок їхніх особистих досягнень перед нацією. І це була запорука успіху. Крім його книжки є книжка однодумців, які виклали технологію, як вони працювали. Вийшло так, що вони створили країну, а ніхто не замислювався, як це було зроблено. І ось коли вони вже вийшли на пенсію, то вирішили зібрати все до купи і написати цю книжку. Там фактично викладено технологію, як усе робилося, ноу-хау в чистому вигляді.

Це — політичні, технологічні оцінки, нескінченний варіант випробувань, перевірок тощо. І коли вони стовідсотково були впевнені, що все добре, то йшли вперед. Починали вони із залучення транснаціональних корпорацій і потихеньку змогли їх залучити. А потім фактично ставили свою економіку. Мало хто знає, що вони володіють 60 % ринку бурових установок на морі, вони досить пристойно ремонтують кораблі, та навіть Росія в них ремонтує, бо своїм менше довіряє. У них є ще інші високотехнологічні ділянки, наприклад, ремонт авіаційних двигунів Rolls-Royce. І дуже серйозна ставка на підготовку кадрів. Для того, щоб країна увійшла спокійно в міжнародний розподіл праці, всі вони вивчили англійську мову. Щоправда зараз знову вчать китайську, а натомість англійська мова дала їм вільний доступ до всього та одночасно говорити на рівних з іншими. Тобто англійською мовою вони змогли про себе щось сказати, крім того щоб запозичити у когось. Плюс менеджмент, менеджмент і ще раз менеджмент. І ще одна важлива деталь, ці люди володіли в принципі ще однією досить серйозною рисою: вони вірили в цю справу і були достатньо патріотичними.

— Часто західні ЗМІ наголошують на такій рисі «батька сінгапурської нації» як авторитаризм, обмеженні свободи слова...

— Певною мірою є і це. Але уявіть собі, що сталося б із досить малою країною, у якій без іммігрантів залишається близько 2 млн осіб, якщо вони потраплять під ту пропаганду, яка може на них хлинути. А живуть вони в достатньо серйозних умовах. Поруч є дві мусульманські країни: Малайзія та Індонезія. А в цих країнах були серйозні прояви, і для Сінгапуру тероризм — майже катастрофічна річ. Тим паче, що такі прояви були, вони ловили у себе терористів, які, до речі, були малайзійцями.

 У них не тільки своєї сировини чи води немає, але вони вразливі до будь-якого ідеологічного впливу. Наприклад, супутникову тарілку ви не поставите без дозволу. Певною мірою у них контроль думки є. Але це можна пояснити. Однак, вони спілкуються зі всім світом. Там багато живе англійців, які купили будинки, яхти і почувають себе непогано і працюють. Оскільки у Британії вони не змогли знайти собі роботу.

«У СІНГАПУРІ НЕДОТОРКАННИХ НЕМАЄ, РАЗОМ ІЗ ЧЛЕНАМИ РОДИНИ ЛІ КУАН Ю»

— Усі відзначають відсутність корупції у Сінгапурі. Як їм вдалося подолати корупцію?

— Вона у них дорівнює нулю. Це дійсно так. Їхнє відповідне законодавство ми передавали нашому уряду. Там річ у тім, якщо вони сказали, то зробили. Я маю на увазі, якщо піймали, то фактично це кінець кар’єри, доброго імені, друзів. Це сувора річ. І не означає, що там немає спроб, але вони знають, чим це закінчиться.

— До речі, у Сінгапурі з візитами бували наші президенти, які після перебування у цій країні заявляли про використання сінгапурського досвіду у боротьбі з корупцією. Але це закінчувалося одними заявами. Чому далі заяв у нас нічого не виходить?

— Має бути система. У них насамперед правнича система, яка дотримується чітко. І ще одна деталь. Дуже часто цитують слова Ю: «Посади своїх трьох друзів, тоді все буде ясно». Це не зовсім так. Але в принципі фактично у Сінгапурі недоторканних немає, включно з членами родини Лі Куан Ю. Наприклад під час кризи 2008 року в Сінгапуру були втрати через те, що гроші було розміщено в американських банках, які луснули. За це понесли кару навіть члени його сім’ї. Таким — ніяких поступок, ніяких розмежувань, що це білі, чи це чорні. Недоторканних немає. Тобто невідворотність кари. А механіка є. І до речі, вона не така складна. Усі ці виписки документів, усе це є, уряду про це відомо. Ніяких таємниць у цьому немає. Єдина проблема — це яким чином є бажання із цим покінчити. Майте на увазі, що нація весь час виховувалась у цьому напрямку. Зокрема у плані того, щоб не плювати на тротуар, що є типовою звичкою китайців. І від цього відучив Лі Куан Ю, а також не ліпити резинку, не малювати на стінах. До речі, коли виявилося, що графіті намалювала дитина високопосадавця США, то вона відсиділа все у Сінгапурі, не дивлячись на те, що Клінтон просив Лі Куана Ю полегшити покарання. Відповідь сінгапурського лідера була проста: як я можу тоді дивитися в очі своїм громадянам, якщо ми від них вимагаємо цього, а тут таке. Таким чином, ви бачите послідовність. І це викликає повагу до цієї нації, яка поважає себе і поважає інших.