Майданчик позбавлення «пострадянськості»

Учора у Празі розпочався дводенний саміт країн Східного партнерства. Україна представлена на ньому в.о. міністра закордонних справ Андрієм Дещицею, оскільки в.о. Президента Олександр Турчинов не поїхав із-за ситуації в Україні. Водночас, напередодні повідомлялося, що конференцію відвідають глави Австрії, Литви, Польщі, Словаччини, Угорщини, Молдови, Грузії та Вірменії. Натомість, очільника Єврокомісії Жозе Мануель Баррозу та глави дипломатії ЄС Кетрін Ештон на цьому саміті не буде.

Нагадаємо, що саме у Празі у 2009 році відбувся перший саміт Східного партнерства, який дав життя цій програмі, ініціаторами якої були Польща та Швеція.

«День» звернувся до директора Інституту Євроатлантичного співробітництва Олександра СУШКА і попросив його прокоментувати подальші перспективи Східного партнерства:

— Я вбачаю достатню перспективу у Східному партнерстві (СхП), тому що практика ЄС доводить доречність регіональних підходів (Центральна Європа, Західні Балкани). Регіональний підхід дозволяє застосовувати елементи політики, які спонукають країни не лише до ближчої співпраці з ЄС, але і до кращого розуміння один одного в межах регіону. СхП уже значною мірою спонукало шість країн-партнерів до посилення горизонтальних зв’язків, кращої комунікації. СхП фактично створило майданчик, де країни-партнери включені до загальноєвропейського процесу, і все меншою мірою відчувають себе «пострадянськими» країнами.

Водночас найбільший виклик — неоднорідність регіону, різний рівень амбіцій та стратегічних інтересів, суттєві відмінності ціннісного порядку, насамперед, щодо ставлення правлячих режимів до засадничих прав людини, демократії, а також територіальні конфлікти.

Що ж до інструментів та фондів СхП, то воно їх має, але грошей ніколи не буває достатньо. У випадку України головною проблемою завжди був не брак грошей, а брак політичної волі розпорядитися цими грошами за призначенням, тобто на підтримку реформ.