Небезпечний курс Путіна

Небезпеку кризи в Україні неможливо перебільшити. Президент Росії Володимир Путін приховано і наяву розпалює сепаратизм на сході України, і повідомив про однобічне право Росії на втручання, що повністю порушує міжнародне право. Провокаційна політика Росії пересуває її на зустрічну дорогу із Заходом.

Путін пояснив свою точку зору в нещодавньому телевізійному зверненні: нинішні міжнародні кордони Росії є попередніми, які визначено лише історичними помилками, такими як передача з Росії до України 1954 року Криму, або передача російських територій до Східної України в 1920 роках. Путін стверджує, що захищати етнічних росіян в сусідніх країнах, особливо з огляду на довільні існуючі кордони, — це право і обов’язок Росії.

Якщо росіяни закликають до повернення до Росії, то Путін стверджує, що Росія має прислухатися до них. Путін показово нагадав слухачам, що Східна Україна називалася «Новороссией» в царські часи, даючи зрозуміти, що вона знову може стати «Новороссией».

Вочевидь, Путін вважає, що невпинний тиск і суперечки стосовно сусідніх держав, направлені на підривання їхнього суверенітету і змушення поступитися російським вимогам, приведе до сильнішої Росії, краще пристосованої в протистоянні Заходу. Нещодавно Росія різко виступала проти воєнних втручань Америки і НАТО до Лівії, Сирії, Сербії на тій підставі, що Захід порушує суверенітет цих країн. Сьогодні Путін залишає за собою право ігнорувати суверенітет сусідніх країн під виглядом, що Росія просто захищає права етнічних росіян за кордоном, включаючи їхнє право на відокремлення і введення до російської території.

Путін, поза сумнівом, сподівається створити нові правила перерозподілу, як і в Криму, не провокуючи серйозної реакції Заходу. Не вдаючись до вторгнення, Росія може використовувати погрози, показ військової сили, таємні операції і гарячу риторику, щоб дестабілізувати своїх сусідів. Цього може бути достатньо для досягнення російської зовнішньополітичної мети, зокрема покірності її сусідів.

Але авантюризм Путіна, швидше за все, призведе до поганих наслідків для Росії. Хоча Захід стримується від будь-яких воєнних зіткнень з Росією поза кордонами НАТО і навіть не бажає застосовувати економічні санкції, дії Путіна викликали сильну і зростаючу антиросійську реакцію в США і Європі. Відповідь Заходу посилюватиметься різко, якщо Росія посилатиме війська за кордон, незалежно від приводу. Якщо Росія проявить тонші методи політичної дестабілізації, тиск Заходу будуватиметься поступово, але з точністю.

Існуючі домовленості про торгівлю, інвестиції та фінансові відносини між Росією і Заходом вже стають сильно застарілими. Нові інвестиційні проекти і спільні підприємства наразі припинено. Кредити, отримані від західних інвесторів російськими підприємствами, нині повертаються. Російські банки і компанії матимуть справу із зростаючою проблематичністю в забезпеченні кредитів.

У короткостроковій перспективі Росія має достатню кількість валютних резервів для того, щоб компенсувати відтік капіталу, але розворот потоків капіталу почне заявляти про себе протягом декількох місяців. Після насильницького захвату Криму майже неможливо уявити, що нормальні економічні відносини між Росією і Заходом можуть пережити російську інтервенцію, підривну діяльність, або анексію в іншій частині України.

Інакше кажучи, якщо почнеться друга холодна війна, а це стає все більше вірогідно, то Росія буде довгостроковою економічною невдахою. Європейський Союз, безумовно, може вижити без імпорту російського природного газу, навіть за повного відсічення. Російський експорт газу до Європи складає менше 10% від вжитку первинної енергії ЄС. Росія, з другого боку, страждатиме від серйозної втрати доходів.

Путін, мабуть, вважає, що Росія може компенсувати будь-яке погіршення економічних відносин із Заходом за рахунок зміцнення своїх економічних відносин з Китаєм. Але технології і бізнес дуже глобально переплетені для розділення світу на економічні блоки. Китай знає, що його довгострокове економічне процвітання залежить від хороших економічних відносин із США і Європою. Схоже, що Путін не розуміє цей момент, або навіть той факт, що радянська економіка занепала в результаті її ізоляції від технологічно розвиненої економіки.

Майбутнє економічної могутності Росії залежить від її здатності модернізувати технологію в ключових секторах, включаючи авіацію, високошвидкісні залізниці, автомобілі, виробничі технології і важку промисловість. Це може бути досягнуто лише тоді, коли російські компанії тісніше інтегровано в глобальні виробничі мережі, що поєднає їх разом з німецькими, японськими, американськими, і китайськими фірмами, які покладаються на передові технології і передову техніку.

Звісно, ситуація може стати набагато гіршою. Нова холодна війна може дуже легко перетворитися на гарячу. Багато хто в США вже заохочує озброєння в Україні як стримуючий чинник проти Росії. Але в той час, коли військове стримування інколи працює, Захід має акцентувати увагу на торгівельних і фінансових покараннях, а не на військових відповідях на російські провокації. Військові відповіді можуть спровокувати катастрофу, наприклад, перетворюючи Україну на місце війни, схожої на Сирію з тисячами смертей, про які ми ніколи не дізнаємося.

Немає жодних сумнівів в тому, що НАТО захищатиме своїх членів у разі потреби. Але жахлива поведінка Росії не має дозволяти західним прибічникам радикальної політики отримати контроль над політичною дискусією. Радикальні підходи принесли розширення конфліктів в Афганістані, Іраку, Лівії і Сирії, що призвело до великої кількості смертей, а не до змістовних політичних або економічних рішень в постраждалих країнах. Війна — це не політика іншими засобами. Війна — це хаос і страждання.

Путін, без сумніву, діє в Україні з оглядом на внутрішню політику, використовуючи авантюризм за кордоном для того, щоб укріпити свою політичну базу. Економіка Росії слабшає, а населення втомилося від репресій, не кажучи вже про широко поширену корупцію в Росії. Анексія Криму Росією і погрози про вторгнення до Східної України здаються дуже популярними. Жахливою дійсністю залишається те, що дипломати часто сприймають війну як протиотруту для внутрішньої слабкості.

І Росія, і Захід грали швидко і безперешкодно з нормами міжнародного права останніми роками. Захід порушив національний суверенітет в Сербії, Афганістані, Іраку, Лівії і Сирії. Росія нині грає ту ж саму карту з шокуючим нахабством в своєму власному районі, часто виправдовуючи свої дії, вказуючи на західні прецеденти.

Але справжні довгострокові інтереси Росії лежать в різносторонності, інтеграції у світову економіку і міжнародний правопорядок. Нинішню дорогу Путіна усіяно серйозними небезпеками. Він підриває економічні перспективи Росії і примушує світ мати справу із зростаючою загрозою війни. Наша єдина надія в тому, що всі сторони повернуться до принципів міжнародного права, якими вони нехтували дуже довго.

Проект Синдикат для «Дня»

Джеффрі Д. САКС — професор із сталого розвитку, професор політики і управління в галузі охорони здоров’я, директор Інституту Землі при Колумбійському університеті, спеціальний радник Генерального секретаря ООН щодо цілей розвитку тисячоліття. Серед його книжок — «Ліквідація бідності та загальне благо».