Про розбіжності ціннісних орієнтирів

Діяльність Організації з безпеки і співпраці в Європі (ОБСЄ), зокрема щодо врегулювання ситуації на Донбасі, викликає критику серед багатьох українців. І справді, як зрозуміти ефективність цієї організації, коли постійно її спостерігачів захоплюють терористи, яких чомусь західна преса називає проросійськими сепаратистами. І потім після тижневого чи більш тривалого полону спостерігачів звільняють, і це на Заході розглядають як прогрес.

І дивовижним є те, що замість того, щоб справді урезонити Росію, щоб та припинила постачання бойовиків і зброї, Парламентська асамблея ОБСЄ оголошує про створення міжнародної контактної групи щодо врегулювання ситуації на Донбасі. І при цьому зазначається, що основне її завдання — займатися пошуком шляхів виходу з ситуації на сході України. І в повідомленні додається, що  РФ пропонує включити до складу групи до десяти осіб, які представляють основні країни, зацікавлені у вирішенні кризи. Хіба не було б простіше поставити спостерігачів ОБСЄ з боку російського кордону і спостерігати за тим, чи потрапляють бойовики і зброя до України?

Також викликає багато запитань представник ОБСЄ з питань свободи ЗМІ Дуня Міятович, яка у травні звернулася до міністра внутрішніх справ України Арсена Авакова з вимогою звільнити російських журналістів телеканалу LifeNews Олега Сидякіна і Марата Сайченка, затриманих Національною гвардією в Краматорську з... ПЗРК.

Єдиним позитивом з боку ОБСЄ стало ухвалення на щорічній сесії Парламентської асамблеї ОБСЄ 1 липня резолюції, що засуджує роль Росії в українській кризі. На своїй сторінці у Twitter екс-міністр закордонних справ Андрій Дещиця назвав дипломатичною перемогою резолюцію «Очевидні, грубі, невиправлені порушення Гельсінкських принципів Російською Федерацією щодо України, включаючи кричуще порушення суверенітету і територіальної цілісності цієї країни».

За повідомленнями ЗМІ, голосування відбулося після тригодинного обговорення ситуації в Україні. І при цьому парламентарії наголосили на необхідності досягнення щонайшвидшого прогресу в двосторонньому діалозі між Росією та Україною. Все це має вигляд примусу до діалогу. А яка ж тоді роль ОБСЄ, що призначена для гарантування безпеки в Європі?

Експерт Німецького інституту з питань міжнародної політики та безпеки (SWP) Сюзан СТЮАРТ вважає дуже корисним використання спостерігачів ОБСЄ на місцях з метою забезпечення зворотного зв’язку щодо розвитку подій у різних регіонах. «Звісно, проблемою є те, що їхня безпека не може бути гарантованою, і було б добре, аби вони відігравали більшу роль, але краще, що вони тут є, ніж коли їх немає. І до того ж цього разу йдеться про залучення одного компоненту ОБСЄ для деескалації конфлікту», — зазначила вона.

А на думку Деніса Ченуша з «Експерт-Груп», Кишинів, ОБСЄ не можна розглядати як активного актора у вирішенні проблеми на сході України. «Очевидно, що ця організація демонструє серйозні недоліки у вирішенні різних питань, пов’язаних з Україною. І саме тому основний акцент сфокусовано на тристоронніх переговорах Москва-Київ-Брюссель», — наголосив молдовський експерт.     

«День» звернувся з проханням прокоментувати діяльність ОБСЄ, зважаючи на її роль з врегулювання кризи на Донбасі, спровокованої діями Росії, екс-міністра закордонних справ України Володимира Огризка, який з 1999 по 2004 рр. був Постійним представником України при міжнародних організаціях у Відні і знає зсередини цю організацію.

— ОБСЄ за способом побудови та характером ухвалення рішень не здатна до практичних дій. Адже якщо бодай одна країна виступає проти, рішення не ухвалюють — працює консенсус. У теперішній ситуації абсолютно нереально узгодити позиції Росії і решти країн. Навіть якщо деякі країни, які зазвичай не проявляють активності, підуть за більшістю, Росія все одно скаже «ні». Тобто в самій конституційній структурі цього утворення закладено формулу, яка робить її недієздатною. Причиною є розбіжності ціннісних орієнтирів.  Росія і Захід — це різні світи, тому очікувати, що вони домовляться, за визначенням неможливо. Єдине, що ОБСЄ може робити, — це направляти спостережні місії, які моніторять, як відбувається  кровопролиття,  вбивства, порушення обіцянок сторін тощо.

Певним позитивом можна вважати відпрацьовану систему організації зі спостереження за виборами. БДІПЛ, яке базується у Варшаві, справді робить корисну справу, навчаючи постсоціалістичні країни правилам гарного тону. Надають консультативну допомогу, направляють спеціалістів, які проводять тренінги тощо. Тобто тут все окей.

— А де погано?

— В ОБСЄ є, наприклад, посада уповноваженого з прав національних меншин: ефективність, як на мене, враховуючи досвід, зокрема українсько-російських відносин, нуль цілих нуль десятих. Є в ОБСЄ уповноважений з питань свободи преси — ефективність, як на мене, нуль цілих нуль десятих, хіба що видається чергова заява, але далеко не по суті. Останній приклад: пані Дуня Міятович закликає розібратися, чому гинуть російські журналісти в Україні, але не хоче з’ясувати, що вони роблять у товаристві російських терористів. Ось такий традиційний для ОБСЄ підхід.

— До речі, чому так відбувається, невже в ОБСЄ не розуміють ситуації зі свободою слова у нас і в Росії, чому вони не займаються свободою слова в РФ?

— Тоді ж треба займати позицію. А це найбільше, чого не хочуть чиновники в ОБСЄ. Бо це ж консенсусна структура, де все має бути «рівновіддаленим». На практиці це означає рівновіддаленість від життя та повну недієздатність.

— Яка ваша оцінка Міятович, чи є ця пані адекватною?

— Висловитися по суті і по правді — значить, не бути обраною на наступний термін. А хто ж на це піде.

— Як відомо, нинішній президент ОБСЄ Дідьє Буркхальтер поїхав до Москви, поговорив із Путіним і привіз нам готовий план без узгодження з нами. Як це можна прокоментувати?

— Нічого нового я у цьому підході не побачив. Це традиційні та банальні для ОБСЄ речі. Про них усім давно відомо. Тут немає нічого такого, щоб стало одкровенням. До цього слід додати, що Росія сплачує доволі великий внесок до бюджету ОБСЄ. А хто ж ризикуватиме грошима?

— У «Фейсбуці» точиться дискусія, чи виходити Україні з ОБСЄ. Яка ваша думка щодо цього?

— Виходити, звичайно, не треба, але і сподіватися на неї також не варто. ОБСЄ за теперішніх обставин залишатиметься лише майданчиком для проголошення позицій та можливих консультацій. А ще — для працевлаштування дипломатів-пенсіонерів в основному з країн Західної Європи.

— Щодо відправки у Донецьку і Луганську області спостерігачів ОБСЄ, яких там беруть у заручники, а потім обмінюють, що пропонує нам Захід, — чи буде з цього якийсь сенс?

— Сенсу немає жодного, тому що ці спостерігачі не впливають на терористів, а стають лише їхніми жертвами. Саме тому ухвалено рішення про різке зменшення кількості спостерігачів і тимчасове припинення їхнього функціонування у східних областях. Виникає питання: для чого вони будуть потрібні після того, як там буде наведено порядок силовим методом. І скільки грошей пішло на цю «миротворчу» операцію.

— Більше того, нам пропонують збільшити кількість російських спостерігачів, хіба можна на це погодитися?

— Мені важко уявити щось подібне щодо якоїсь країни, що поважає себе. Дозволити країні-агресору моніторити наслідки своєї агресії та ще й давати поради — це, вибачте, вже Орвелл.

— Чи можливо реформувати ОБСЄ, і яка ваша думка щодо «Гельсінкі+40»?

— На мою думку, вже найближчим часом світ перейде до нового формату побудови безпекової системи або, точніше, регіональних безпекових систем. Роль ОБСЄ у цьому буде мінімальною. Тому її не варто реформовувати: вона ще певний час житиме своїм ірреальним життям, а потім плавно відійде в минуле.