Прощавай, зброє!
За півроку виконання завдань із підтримки стабільності та порядку військовослужбовці українського миротворчого контингенту в Іраку вилучили 27 кулеметів, 311 автоматів Калашникова різних модифікацій, 8 автоматів інших видів, 13 карабінів, 23 гвинтівки, 89 пістолетів різних марок, 19 гранатометів і 76 пострілів до них, 3 міномети і 184 мінометних міни, 199 ручних гранат і 249 запалів, 1504 детонатори, 233,7 кг тротилу, 481,3 м вогнепроводного шнура, 115955 різних боєприпасів до вилученої зброї, 16945 патронів для великокаліберних кулеметів, 825 артилерійських снарядів різного калібру, 5 протитанкових керованих ракет, 3 зенітно-ракетних комплекси, 3 переносних зенітно-ракетних комплекси «Стріла-2М».
Цього арсеналу цілком вистачило б для озброєння цілого підрозділу бойовиків. Ніхто особливо не замислюється, але за цими вражаючими цифрами є й інша статистика — врятовані, завдяки пильності та рішучості українців, людські життя. Ці стволи вже не вистрілять і не завдадуть шкоди, їх зберігають на військовому складі. Наші фахівці, начальник служби ракетно-артилерійського озброєння підполковник Юрій Подофа і його помічник майор Володимир Зінчук, організували його зберігання за вітчизняними стандартами: у спеціальних контейнерах, за категоріями, згідно з номерним обліком.
— Великій кількості та розмаїттю зброї дивуватися не випадає, — каже Юрій Подофа. — Останні два десятки років Ірак або воював або проводив активну підготовку до бойових дій. Грошей на оснащення армії не жалкували. Стрілецьку зброю закупали в багатьох країнах світу. Це видно за маркіруванням — Китай, Радянський Союз, НДР, Югославія. Можна географію вивчати.
Перед останньою кампанією військові містечка разом із складами були кинутi напризволяще, і місцеве населення без жодних проблем почало активно озброюватися. Автомати тягнули десятками, патрони — цинками. Зброю тут шанують. Маєш автомат — отже, ти чоловік, здатний захистити сім’ю. Навіть п’ятирічні діти поводяться з «Калашниковим» досить- таки вміло. Чорний гумор, але системи озброєння замінюють їм конструктор «Лего». Хлопчаки змагаються у швидкості його розбирання, складання, плекають і обслуговують вдень і вночі. З виглядом знавців вони розглядають наші АКСи і з розумним виглядом обговорюють його якості.
Жоден урочистий захід в Аль-Куті, місті, де знаходиться базовий табір українських миротворців, не обходиться без стрілянини. Збройові залпи супроводжують весільні кортежі, дні народження та будь-які державні свята.
— Якщо говорити про «Калашникова», то тут я побачив практично все, що є у відомій ілюстрованій енциклопедії озброєнь Жука, — продовжує розмову Володимир Зінчук. — Іракці віддають перевагу АКМу. Надійна, потужна зброя, кажуть вони, та і патронів вистачає. Потрапив нам у руки навіть подарунковий примірник у нікельованому виконанні. Попри витончений, імпозантний вигляд, це цілком боєздатний автомат. Виготовлено його, очевидно, в Китаї. Як розповідають місцеві жителі, такою зброєю Саддам Хусейн нагороджував найближчих своїх соратників, найвідданіших офіцерів, які відрізнилися в боях.
Що стосується патронів, то досі іракці віддають перевагу боєприпасам радянського виробництва. Вони безвідмовні. В той час як усі інші у найнесподіваніший момент можуть запросто дати осічку або розірватися прямо в каналі ствола.
Комора української служби РАО (ракетно-артилерійського озброєння) — як історичний музей. Ось лежить славнозвісний «Бур» виробництва Британської Індії ще 1880 року. Кінець позаминулого століття, а цілком готовий до використання. Можливості старої рушниці вражають. Прицільна планка має шкалу та розрахована на дальність 2000 метрів. У той час як снайперська гвинтівка Драгунова, наприклад, має прицільну дальність стрільби 1300 метрів, а автомат АКС ще меншу — «лише» 1000 метрів. Кажуть, що потужний бурівський патрон пробиває навіть бронеоб’єкти.
Поруч із раритетом лежить «свіжа» іранська гвинтівка «Табук». Її зроблено на базі автомата АКМ під відповідний гвинтівковий патрон й оснащено оптичним прицілом. Рік виготовлення — 2002.
Очі розбігаються. Серед вилученого — чеський «Скорпіон», 9-мм італійський автомат «Беретта», французький BEF-66, бельгійська штурмова гвинтівка, німецька G-3 з арабською в’яззю, 60-міліметровий іранський міномет. А ось «Томпсон» із відкидним прикладом, знайомий більшості любителів американських фільмів про кримінальні розборки в Чикаго в 30-х роках.
Таємничою й загадковою є поява на тутешньому ринку радянських автоматів ППШ 1944 року випуску і пістолетів «ТТ» 1939 року виробництва. Поруч із ними із подивом знаходжу німецьку гвинтівку «Маузер» 1941 року з фашистською свастикою на стволі.
Після півроку служби в Іраку наші офіцери вже нічому не дивуються. «Цікаві примірники трапляються рідко, раз-двічі на місяць», — кажуть вони, демонструючи англійський автомат «Стерлінг». Очевидно, такою зброєю оснащувалися підрозділи спеціального призначення. Він обладнаний дульним гальмом iз повітряним охолодженням, приладом безшумної безпломінної стрільби (ПБС).
Уся вилучена зброя, за вказівкою вищого командування, тимчасово зберігається в кожному контингенті. Подальшу її долю визначатиме керівництво Коаліційних сил. Найближчим часом у Багдаді вирішать, що і в якому порядку утилізувати, а що передавати новій іракській армії. Поки ж завдання українських миротворців вилучити зброю, яку незаконно зберігають місцеві жителі, та забезпечити її надійне збереження.
Хотілося б поділитися ще одним іракським спостереженням. Служба в контингенті різко змінює ставлення бійців до особистої стрілецької зброї. Якщо вдома вони стикаються з нею, заступаючи на варту або виїжджаючи на полігон, то тут практично ніхто не випускає її з рук. У тих, хто супроводжує конвої, несе службу на блок-постах і патрулює місцевість, до СВД, АКС та гранатомету особливе, трепетне ставлення. Зброя пристріляна, вивірена і найретельнішим чином обслужена. Кожен розуміє, що від цього прямо залежить його власне життя та життя товаришів по службі.
