«Приклад безрозсудності Заходу»

Черговий саміт Європейської ради, який відбувся минулої п’ятниці у Брюсселі за участі в ньому Президента України Петра Порошенка, не приніс жодних несподіванок. Як і очікували, президентом Європейської ради було обрано польського прем’єра Дональда Туска, а шефом європейської дипломатії стала міністр закордонних справ Італії Фредеріка Могеріні. З іншого боку, Європа так і не запровадила нових санкцій проти Росії, регулярні війська якої вторглись на українську територію, а вкотре пообіцяла ввести їх, якщо ситуація на сході України буде загострюватися.

Знову ми побачили, що в ЄС є друзі Путіна (це, за повідомленням ЗМІ, Угорщина, Словаччина, Чеська Республіка і Кіпр), які виступили проти запровадження нових більш жорстких санкцій. І дивним у цій ситуації є те, що, принаймні, дві країни з цього переліку мали б згадати про вторгнення радянських військ: Угорщина — 1956 рік, а Чехія — 1968 рік і краще, ніж будь-хто інший, зрозуміти ситуацію, в якій зараз опинилася Україна в результаті російської агресії, яка лише загострюється через бездіяльність Європи, що декларує своє прагнення до миру, добробуту і стабільності. Отже, для названих вище країн, у першу чергу їхніх лідерів, цінності ЄС — порожній звук.

Також не зовсім послідовною є позиція канцлера ФРН Ангели Меркель, яка виключила можливість постачання Німеччиною зброї до України. Як повідомило агентство dpa, після саміту вона заявила, що постачання зброї могло би справити неправильне враження про те, що конфлікт в Україні може бути розв’язаний воєнними методами.

Американський дипломат і політолог Строб Телботт у Twitter так прокоментував цю заяву канцлера: «Мантра Меркель, що конфлікт «не може бути вирішений воєнним шляхом», отже, виключення поставок озброєнь Києву лише збільшує здатність Путіна «вирішити» його у воєнний спосіб».

Тим часом аналітик з Центру міжнародної безпеки ім. Брента Скоукрофта Ерік Бретберг вважає, що Захід має використовувати санкції, щоб впливати на дії Росії, а не просто реагувати на них.

Слід зазначити, що на противагу президенту США, який в останньому інтерв’ю виключив надання Україні військової допомоги, більш рішучіші є його однопартійці в сенаті. Зокрема, голова комітету закордонних справ сенату США, сенатор-демократ Роберт Менендез закликав адміністрацію президента США допомогти Україні зброєю. В ефірі телеканала CNN він пояснив, що це допомогло б Україні протистояти «прямому вторгненню» Росії. «Ми маємо забезпечити українців таким типом оборонної зброї, яка змусить Путіна заплатити ціну за подальшу агресію. Це вже не питання якихось повстанських сепаратистів, це — пряме російське вторгнення. Ми маємо його таким визнати», — цитує слова Менендеза інформагенція AFP.

Тим часом 57-річний Туск, який із 1 грудня провадитиме саміти ЄС, закликав до жорсткої реакції на російське вторгнення в Україну. Свою промову пан Туск виголошував польською мовою. В ній він згадав кризу в Україні як одне з основних завдань. Відповідаючи на запитання, він додав, що варто привнести до ЄС східноєвропейську енергію. Туск пообіцяв до 1 грудня відшліфувати свою англійську, а також намагатися дійти «розумного компромісу» у вирішенні низки криз, з якими зіткнувся ЄС.

Коментуючи нові призначення, заступник головного редактора журналу The Economist, автор книжки «Нова холодна війна: як Кремль погрожує Росії та Заходу» Едвард ЛУКАС зазначив у Twitter: «Попри недоліки Федеріки Могеріні, вибір прем’єра Туска президентом Європейської ради акцентує на приході Польщі як європейського важковаговика».

Головним суперником 41-річної Могеріні на посаду Верховного представника Європейського Союзу з питань закордонних справ і політики безпеки був міністр закордонних справ Польщі Радослав Сікорський. До речі, торік Сікорський заради цієї посади спеціально вивчав французьку мову. Але це не допомогло, президент Франції Франсуа Олланд підтримав Могеріні через те, що «вона — соціал-демократ». Могеріні перебуває на державній посаді відносно недовго — італійське МЗС вона очолює лише з кінця лютого 2014 року. Країни Східної Європи виступали проти її призначення через проросійську позицію італійського міністра.

Учора Могеріні, яка приступить до роботи 1 листопада, одночасно з роботою нової Європейської комісії, в інтерв’ю Corriere della Sera заявила, що «Росія в даний момент уже не є стратегічним партнером». Вона також наголосила, що Москва ніколи не поважала зобов’язань, взятих в різний час «у Женеві, в Нормандії і в Берліні», і не цінувала можливість змінити ситуацію, «впливаючи на сепаратистів у зв’язку з падінням малайзійського літака». Втім, Могеріні, як Меркель, наполягає на політичному вирішенні кризи. Але виникає питання, як Європа змусить Росію піти на виконання мирного плану Порошенка, який підтримують у світі.

Експерти давно говорять про такі ефективні засоби впливу на Росію, як санкції проти газового та енергетичних секторів, проти «Газпрому». Великобританія запропонувала партнерам із Євросоюзу спільно відключити Росію від міжнародної банківської системи SWIFT в рамках наступного етапу санкцій. На думку аналітиків, відключення від SWIFT не заблокує головні торговельні угоди, але спричинить проблеми для міжнародного перерахування грошей, а це порушить торговельні потоки. Але інше питання, чи вистачить відваги у лідерів ЄС продемонструвати справжню солідарність і вдатися до такого чи інших кроків, які справді вплинуть на позицію Росії і змусять Путіна відступити.

«День» звернувся до експертів з проханням прокоментувати рішення останнього саміту Європейської ради щодо призначення нових керівників і неспроможність ухвалити санкції проти Росії, війська якої вторглися на українську територію.

«ЯКЩО КРЕМЛЮ ВДАСТЬСЯ З МАЛИМИ ВТРАТАМИ УСПІШНО ВТОРГНУТИСЯ В УКРАЇНУ, ТО ВІН ЗДІЙСНЮВАТИМЕ АГРЕСІЮ В ІНШИХ КРАЇНАХ ІЗ ВЕЛИКОЮ КІЛЬКІСТЮ РОСІЙСЬКОМОВНИХ»

Джон ХЕРБСТ, екс-посол США в Україні, член Атлантичної Ради, Вашингтон:

— Для Путіна було б набагато важче провадити агресію в Україні, якби Захід мав чітке уявлення про свої наміри і швидко реагував на його провокації. На жаль, цього не сталося. Реакція з боку США і особливо ЄС на кожну провокацію Путіна була запізнілою і слабкішою, ніж це необхідно.

Щоб зрозуміти проблему, не варто зосереджуватися на окремих особах чи навіть країнах, хоча відомо, що загалом Польща набагато реалістичніше оцінювала небезпеку, яку являє собою російська агресія, ніж багато хто з його союзників і партнерів на Заході.

Рішення відкласти жорсткі санкції після нещодавнього введення регулярних російських військ в Україну є ще одним прикладом безглуздя Заходу. Пан Путін знає, що Захід має засоби для того, щоб він заплатив високу ціну за його агресію проти України; але він досі робить правильну ставку на небажання Заходу скористатися цими засобами. І коли Путін бачить коливання Заходу, він загострює свою агресію в Україні. Наприклад, в червні лідери G-7 заявили, що у Росії є 30 днів, щоб припинити агресію в Україні. 30 червня минуло, проте Захід не вдався до жодних санкцій. Тим часом Росія надала передову систему протиракетної оборони так званим ополченцям в Україні (внаслідок чого був збитий малайзійський авіалайнер), і російська артилерія з території Росії почала бомбардувати позиції українських військових. У середині серпня західні лідери заявили про «неприйнятність» відправки Росією «гуманітарного конвою» без дозволу України і участі Червоного Хреста. Росія відправила конвой, Захід не відповів, і незабаром після цього Москва направила регулярні війська для боротьби з силами безпеки України.

Презирство Путіна щодо нездатності Заходу відстоювати свої принципи настільки велике, що він послав свої війська за два тижні до саміту НАТО.

Адміністрація Обами мала набагато чіткіше бачення проблеми Путіна, ніж його європейські партнери. Він почав працювати у тісному співробітництві з Європою, щоб накладати санкції в тандемі, бо скоординовані санкції є більш ефективними, ніж односторонні. Але він був розчарований повільними темпами відповідей Європи на агресію Москви. Імовірно, адміністрація може діяти поодинці, але це не відбудеться в найближчому майбутньому.

Це явний провал принципів і стратегічного розуміння, що Захід не допоміг Україні протистояти російському вторгненню і не надав зброю. (А наполягання Парижа щодо продажу «Містралів» агресору є пародією, гідною Рабле.) Захід повинен надати Києву протитанкову, протиповітряну і протиракетну техніку. Захід відмовив у цьому запиті Україні під порожнім виправданням, що це призведе до ескалації конфлікту. Оскільки Росія неодноразово посилювала свою агресію після окупації Криму, ця доктрина, насправді, зводиться до поняття, що Україна не може перемогти набагато більші й краще забезпечені російські війська. Так чому переживати? Така недалекоглядна думка ігнорує той факт, що російський народ не бажає, щоб його військові воювали в Україні, й якщо Україна здатна протистояти російському вторгненню протягом деякого часу і завдати серйозні втрати агресору, пан Путін, можливо, змушений буде переглянути свою позицію. Захід також не розуміє, якщо Кремлю вдасться з малими втратами успішно вторгнутися в Україну, то він буде, швидше за все, здійснювати агресію в інших країнах з великою кількістю російськомовних.

Поки що неясно, чи адміністрація Обами буде переглядати свою необдуману і передбачувану позицію щодо надання військової допомоги Україні.

«ТАМ ЖИВУТЬ ІЛЮЗІЯМИ...»

Олег ШАМШУР, екс-посол України в США, Київ:

— Призначення Туска та Могеріні стало можливим внаслідок домовленостей щодо розподілу керівних посад в європейських інституціях, які були досягнуті між найбільшими фракціями Європарламенту за результатами останніх виборів до нього. Таким чином, оскільки Туск представляє правоцентристську силу, кандидатура Могеріні відповідала обов’язковому критерію: вона — соціал-демократ. До того ж її призначення дозволяє покращити гендерну складову в новій ЄК.

Президентство Туска є визнанням його особистих професійних якостей та досвіду як одного з ветеранів (за стажем) Європейської Ради. Очевидно, це можна також трактувати як жест у бік нових країн-членів і свідчення зрослої політичної ваги Польщі (невипадково міністр закордонних справ цієї країни Р.Сікорський був одним з основних претендентів на посаду керівника зовнішньої політики ЄС). Щодо Могеріні, то її призначенню сприяло агресивне лобіювання італійського прем’єра Ренці, який користується значним авторитетом серед лівих в Європі, та підтримка голови ЄП Шульца. Їй закидають відсутність досвіду в сфері дипломатії високого рівня, як і досвіду роботи на вищих урядових посадах взагалі: вона працювала на посаді міністра закордонних справ усього шість місяців. Впливова французька газета «Ле Монд» тиждень тому писала, що призначення Могеріні буде «сумним днем для Європи». Надскладна ситуація в Європі та світі вимагає від ЄС дипломатичної роботи найвищого ґатунку.

Нашим інтересам має сприяти добра обізнаність Туска з ситуацією в Україні та в регіоні, так само як послідовна підтримка його урядом демократичних змін в Україні та позиції України у війні, розв’язаній Росією. Навпаки, Могеріні навіть за свій короткий термін перебування на посаді голови зовнішньополітичного відомства Італії встигла відзначитися своїми проросійськими висловлюваннями під час візиту до Москви, які багатьма експертами розглядаються в контексті підвищеної чутливості Італії до російських інтересів. Невипадково, згоди на кандидатуру Могеріні довгий час не давали країни Балтії та Польща.

Разом із тим не варто переоцінювати влив цих посад та осіб, що їх обіймають, на формування політики ЄС, зокрема щодо України. Як завжди, політичну лінію на основі консенсусу визначають держави-члени. Так що причини неефективності європейської політики в протидії російської агресії знаходяться поза рамками поглядів та уподобань єврочиновників навіть найвищого рівня.

Щодо висновків Європейської Ради і чергового відтермінування запровадження санкцій проти Росії. Якщо використовувати характерну для євробюрократів мову, ознайомлення з текстом висновків Європейської Ради щодо України викликало в мене глибоке розчарування, а кажучи відверто — обурення. Попри очевидні та визнані рядом впливових країн ЄС факти, попри доволі різки заяви на національному рівні (зокрема, Німеччина, Франція, Великобританія) ЄС навіть не спромігся назвати агресію агресією, не кажучи вже про запровадження більш жорстких санкцій проти РФ. Варто нагадати, що саме такими санкціями погрожувало ЄС в разі подальшої ескалації Росією напруженості та вторгнення її військ на територію України. Це свідчить про те, що в ЄС все ще не зрозуміли, які наслідки для Євросоюзу та його членів матиме відсутність ефективної протидії агресивним крокам з боку Росії. Там, мабуть, живуть ілюзіями про можливість врегулювання «кризи» через діяльність згаданих у висновках комісій та груп і вже запроваджених «обмежувальних заходів».