Що Захід винен Україні

Сьогодні Україна, можливо, не настільки часто зустрічається в заголовках новин, як рік тому, але криза в цій країні далека від завершення. Остання угода про припинення вогню, укладена в лютому в Мінську, стримала російську військову агресію, але не зупинила її. І, хоча програма стабілізації, про яку Україна домовилася з Міжнародним валютним фондом минулого місяця, краща, аніж домовленість минулого року — у ній обумовлено як більший обсяг фінансування від МВФ, так і надійніший план економічної реформи з боку уряду — цього буде недостатньо для відновлення економіки країни. Що справді потрібно Україні — так це піти від старого радянського режиму, і для цього їй потрібна допомога Заходу.

Україна так і не змогла оновити кадри в державі після розпаду Радянського Союзу. Замість цього стара радянська еліта втримала владу — і велику частину національного багатства — за допомогою корупції, яка стала невід’ємною частиною економічної та політичної системи країни. Реформування обох систем буде важкою справою — і лідери України останнім часом зважилися взятися за нього.

З лютого минулого року, коли ВР своїм голосуванням усунула від влади тодішнього президента Віктора Януковича більшістю більш ніж у дві третини голосів, Україна провела нові вибори в обидва інститути. Сотні високих урядовців було замінено молодими професіоналами, які здобули освіту на Заході, і уряд зараз енергійно працює над втіленням у життя глибоких і всеосяжних реформ, у тому числі нового закону про державне замовлення і пакету антикорупційних нормативних актів. Десятки непотрібних контролюючих органів було ліквідовано, що значно зменшило кількість всіляких перевірок. Буквально минулого місяця президент Петро Порошенко звільнив главу облдержадміністрації Дніпропетровської області, магната-мільярдера Ігоря Коломойського.

Останнім часом влада працює над реформою енергетичного сектора — розсадника корупції. З 1 квітня ціни на газ для домогосподарств збільшилися вчетверо, дійшовши до половини ринкової вартості, з наданням компенсації незаможним. ВР також ухвалила закон, який приводить енергетичні стандарти у відповідність із нормами Євросоюзу, тим самим ясно окреслюючи роль держави і відкриваючи газовий ринок для інвесторів.

Але на Україну чекає ще довгий шлях. Плюс полягає в тому, що народ у основному розуміє і підтримує зусилля уряду щодо реформування. А мінус — у тому, що Україна, як і раніше, стоїть перед серйозними дестабілізуючими загрозами — починаючи з відновлення російської військової агресії.

Напад Росії, скажімо, на Маріуполь, другий за розміром порт Східної України (який забезпечує приблизно третину експорту країни), завдав би економіці, яка й без цього буксує, нищівного удару. Хоча декілька чинників, — у тому числі санкції Заходу, недостатня громадянська підтримка війни в Україні, а також швидкий занепад російської економіки, — ймовірно, мають переконати Кремль не йти на такий крок, їх може все ж таки виявитися недостатньо. Врешті-решт, лідери Росії продемонстрували свою непередбачуваність.

Навіть без подальшої російської агресії проблеми в економіці України можуть перешкодити подальшому поступові реформ. ВВП 2014 року скоротився на 6,8%, а рівень виробництва протягом двох останніх кварталів знижувався на 15% за квартал. Більше того, до кінця лютого, коли резерви країни добігали кінця, українська валюта, гривня, знецінилася наполовину; у результаті в березні інфляція за рік досягла 45%. Повномасштабного економічного колапсу вдалося уникнути лише після надання МВФ дострокової позики, яка вдвічі — до 9,9 млрд. доларів — збільшувала резерви України; до кінця місяця обмінний курс більш-менш відновився.

Проте, міжнародне фінансування, отримане Україною, наскільки б не було воно цінним, залишається недостатнім для підтримки справжнього відновлення і реформ. Остання програма допомоги передбачає фінансування в обсязі близько 40 млрд. доларів, майже половина яких надійде від МВФ, впродовж наступних чотирьох років. Це означає, що поточного року Україна отримає лише 10 млрд. — недостатньо для відновлення резервів країни і обслуговування її боргу.

Дійсно, з врахуванням великих боргових зобов’язань України, для багатьох з яких термін погашення настає протягом наступних двох років, у пакеті допомоги є «діра» в 15,3 млрд. доларів, яку МВФ і уряд України сподіваються заткнути за допомогою реструктурування боргу. Але, навіть якщо вони досягнуть успіху в цьому, Україні все одно буде потрібно більше фінансування, аніж вона отримує.

Їй потрібна також додаткова стратегічна підтримка. Небажання переважної більшості європейських політиків постачати Україні оборонні озброєння важко зрозуміти. Лідери Європи заявляють, що вони не хочуть давати Росії приводу для ескалації війни проти України. Але це вже відбувається, і, врешті-решт, боротьба України з Росією є захистом  засадничих європейських цінностей — і Європи як такої. Труни українців, убитих у цій боротьбі, покривав прапор ЄС.

Лідери Європи стверджують, що основна увага в їхній політиці щодо  України має бути зосереджена на підтримці її економічного відродження. Але і щодо цього Європа робить дуже мало, пропонуючи цього року кредити на жалюгідну суму в 1,8 млрд. євро (1,9 млрд. доларів), тоді як доречнішою була б сума в 10 млрд. євро. Якщо США після цього дадуть, щонайменше, стільки ж, то фінансову кризу в Україні нарешті вдасться стримати.

28 квітня український уряд прийматиме в Києві конференцію спонсорів. У час, коли і лідери країни, і її населення більш ніж будь-коли націлені на боротьбу з корупцією, побудова економіки, яка приносить добробут, і перетворення на нормальну ліберальну демократію, Європа має енергійно її підтримати. Час західним політикам пригадати свої ідеали — і постояти за них.

Проект Синдикат для «Дня»

Андерс АСЛУНД — старший науковий співробітник Інституту світової економіки Петерсона.