«Синдром креольства»

Польський прем’єр Дональд Туск після низки зустрічей з європейськими лідерами заявив, що країни Союзу не піддалися спокусі тристоронніх переговорів з участю Москви. «Всі підтверджують, що Україна є суверенною державою, і такі додаткові формати, в яких Росія де-факто визначатиме майбутнє України, не цікавлять жодну європейську країну», — сказав польський лідер. Польський прем’єр коментував пропозиції... українських політиків. Саме нашим чи то з власної ініціативи, чи то з поради доброго друга спала на думку ідея: посадити РФ як рефері або як «смотрящого» за стіл перегорів з ЄС про інтеграцію України в зону вільної торгівлі...

Нагадаємо, ідея самообмежити свій суверенітет —  залучити Росію до підписання Україною Угоди про асоціацію з ЄС — була озвучена екс-прем’єром Миколою Азаровим у грудні минулого року. На зустрічі з послами європейських країн і США він закликав Євросоюз приєднатися до переговорів України і Росії щодо вирішення торговельних проблем, які виникли через підготовку до підписання Угоди про асоціацію. Як зазначив Азаров, саме тому, що Росія погодилася (!) проводити такі переговори за кілька днів до запланованої дати підписання Угоди, Україні довелося відмовитися від підписання документа 29 листопада. Потім про «трикутник» переговорів повторювало багато політичних діячів, у тому числі чиновник з МЗС України.

Європейці, звичайно, на такі пропозиції не пристали. Більше того, майже публічно висміяли українське керівництво за «самоприниження». «Часи обмеженого суверенітету в Європі минули. Ми провели переговори і парафували угоду з Україною, і коли ти укладаєш двосторонню угоду, втручання третьої сторони є неприйнятним. Для двосторонньої угоди між ЄС і Україною не може бути тристороннього формату», — заявив президент Європейської комісії Жозе Мануел Дурау Баррозу після саміту Східного партнерства у Вільнюсі і мав рацію.

Та найгостріше прокоментував тему «трикутників» колишній директор гарвардського Інституту українських досліджень Роман Шпорлюк. Він  сказав, що гасло «До Європи з Росією!» втратило свою актуальність, оскільки Путін, схоже, вирішив відновити імперію.

Це — давня історія. Ще за часів президентства Леоніда Кучми  ця ідея циркулювалась. І зокрема, в парламенті було утворено міжфракційне депутатське об’єднання «У Європу — разом з Росією».

«День» звернувся до доктора політичних наук, конфліктолога, професора Київського національного університету ім. Т. Шевченка Григорія ПЕРЕПЕЛИЦІ з проханням прокоментувати наведену вище заяву польського прем’єра і пояснити, про що свідчить бажання представників української влади залучати Росію до обговорення власних угод з ЄС.

— Справа в тому, що Азаров мислив у парадигмах України як частини Росії, інакше кажучи як Краснодарського краю. Безумовно, цей край не може підписати Угоду про асоціацію з ЄС, тому що він є частиною Росії. Таке радянське мислення, що Україна як республіка колишнього СРСР не повинна мати своєї міжнародної суб’єктності, а лише виступати, власне, провінцією Росії. Безумовно, як вирішить центр, так поведе себе і провінція. Тому цей комплекс радянсько-російського провінціалізму завжди тяжів над Азаровим і такою публікою колишньої радянської номенклатури, яку репрезентував пан прем’єр. Для їхнього мислення це абсолютно нормально, коли Росія буде домовлятися за Україну зі США та ЄС, але тоді виникає питання, в якому статусі у цих перемовинах буде Україна: чи провінцією Росії, чи незалежною державою. Безумовно, ЄС висловив щодо цього чітку позицію: Україна є суверенною незалежною державою, і угода є двосторонньою, тобто її підписують дві, а не три сторони: Євросоюз і Україна. Мова може бути лише про консультації, а не про участь у переговорному процесі щодо підписання угоди.

— Ми пам’ятаємо, ще у квітні 2001 року Сергій Тігіпко і Андрій Деркач очолили міжфракційне депутатське об’єднання «У Європу — разом з Росією». А в листопаді попереднього року вони створили проект під назвою «Центр» (із гаслом «Рух України в Європу разом із Росією!»). Як усе це можна інтерпретувати?

— Це абсолютно хибні міфи, якими живуть представники радянської номенклатури, що не може уявити Україну як незалежну суверенну державу. Причому ця пострадянська еліта перебуває при владі уже 20 років. Це синдром креольства, коли колоніальній адміністрації дісталась колонія, якій дали незалежність. І ось ця колоніальна адміністрація продовжує уявляти, що вона досі перебуває у статусі колонії і звертається до метрополії, щоб та допомогла вирішувати міжнародні справи. Інакше кажучи, цей синдром означає відсутність укорінення цієї еліти в українському суспільстві. Їх мало що пов’язує з цією спільнотою, корінним населенням, нацією. В їхньому уявленні країна залишається сировинним придатком, територією для експлуатації людських та сировинних ресурсів, що, власне, ми й спостерігаємо сьогодні з боку цієї номенклатури. Тому тут світоглядне питання. Сьогодні вони уявляють, що Москва як метрополія вирішуватиме за них міжнародні проблеми. Якщо Росія не зацікавлена в асоціації з ЄС, то тим більше вона не зацікавлена в асоціації України з Євросоюзом. Ви ж бачите, який тиск вона чинила, щоб у будь-який спосіб не допустити підписання Угоди про асоціацію. З якого дива Росія стала би просити ЄС підписати Угоду з Україною? Це теза самогубця.

— У своєму виступі на Мюнхенській конференції з питань безпеки міністр закордонних справ ФРН Вальтер-Франк Штайнмаєр заявив, що Європа зробила помилку, плануючи майбутнє Європи без або навіть проти Москви. Водночас він чітко і ясно наголосив, що зі свого боку Росія має визначитися зі спільними інтересами. Як ви прокоментуєте таку позицію нового шефа німецької дипломатії?

— А де їхні спільні інтереси? Головний конфлікт між Росією та Європою полягає в цінностях, а це вище за будь-які економічні інтереси. Якщо Європа проголошує демократичні цінності, то Путін вважає демократію чумою. Яким чином за такої ситуації і такого антагоністичного розуміння можуть бути спільні інтереси? Хіба що таким спільним інтересом щодо України може бути встановлення німецько-російського кондомініуму. Але з чим чи під ким тоді залишається Україна? Після розпаду Радянського Союзу і комуністичної системи європейці висунули проект Великої Європи від Атлантики до Уралу. З подібною ідеєю, зокрема, виступав свого часу ще генерал де Голль. І ця ілюзія до цього часу продовжує жити в громадській думці Західної Європи, особливо серед сучасної європейської еліти, що без Росії немає Європи, що у нас немає роздільних ліній. Але ми бачимо, що фактично роздільні лінії виникли знову, а ще — суперництво, яке часом переходить у конфронтацію між Росією та Європою за геополітичні сфери впливу. І Вільнюс це чудово показав.

Напевно, німцям хотілося б експлуатувати російські енергетичні ресурси. Там діє великий ринок, що є плюсом для великого німецького бізнесу. Але тоді постає питання: чи поділяєте ви авторитарні цінності Росії? І це повертає привид Мюнхена, коли західні країни пішли на згоду з фашистською Німеччиною і заради того, щоб мати певні спільні інтереси і замирити Гітлера, вони розміняли Чехословаччину. Які спільні інтереси у Заходу були з Гітлером? Абсолютно ніяких, хіба що направити Гітлера на Радянський Союз. Звісно, що Путіна сьогодні не можна порівнювати з Гітлером. Але я наводжу цю аналогію як ситуацію, за якої важливо мати спільний інтерес. Хай би як Європа заплющувала очі на авторитарний режим Путіна, Лукашенка — все одно європейці стикаються з цим.

— Саміт ЄС — Росія замість двох днів тривав лише дві з половиною години, і, крім того, сьогодні координатор німецько-російської співпраці у міністерстві закордонних справ Німеччини Гернот Ерлер в інтерв’ю Deutschlandfunk заявив, що Євросоюз та США нададуть фінансову допомогу Україні лише в тому разі, якщо уряд буде сформовано опозицією. Хіба ставлення Європи до Росії не змінюється?

— Певна річ, намагаючись не суперечити Путіну, європейці дійшли до такої ситуації, що тепер Україна — не просто партнер ЄС, а проблемна країна. І нинішній конфлікт в Україні являє собою величезну загрозу для самої Європи. І в цьому сенсі Європа йде до України не тому, що вона хоче її інтегрувати, а зняти для себе цю загрозу, яка йде з України від її внутрішнього конфлікту. Адже якщо в центрі Європи виникне громадянський конфлікт, у який, безумовно, втягнеться Росія, то це буде не менша дестабілізація Європи, як у разі балканського конфлікту. Маючи тяжкий досвід балканських конфліктів, ЄС побоюється розвитку такого сценарію. А все це, як відзначив шеф польської дипломатії Сікорські, матиме апокаліптичні наслідки і для України, і для Європи. Отже, Євросоюз залучається не тому, що хоче протидіяти Росії, а щоб загасити цей конфлікт, не дати йому перейти до збройної ескалації та громадянської війни. І тому Брюссель постійно пов’язує санкції з рівнем застосування насильства у внутрішньополітичному конфлікті. ЄС турбується передусім про власну безпеку.

Завдяки надзусиллям польського прем’єра Дональда Туска, який їздив по Європі й наголошував на важливості урегулювання ситуації в Україні, ті ж німці почали відносно адекватно реагувати на ситуацію в Україні.

І тому задля забезпечення стабільності в ЄС вустами Берліна вимагають нового уряду, який, звісно, не може представляти того суб’єкта, який згенерував цю ситуацію, а це влада на чолі з Януковичем. Європейці розуміють, що коли поставлять прем’єром Клюєва, то це тільки ускладнить ситуацію. Тому має бути досягнутий якийсь баланс між владою та опозицією, щоб був конструктив. А з цією Конституцією Президент у будь-який момент може зруйнувати цей хисткий баланс.