Як віднайти свій шлях

Нещодавно співдоповідач Парламентської асамблеї Ради Європи Ханне Северинсен повідомила про те, що більше не займатиметься моніторингом України. Вона пояснила своє рішення тим, що не збирається балотуватися в парламент Данії на наступних виборах, а відтак більше не зможе представляти свою країну в ПАРЄ. Пані Северинсен передала всі справи своїй колезі Ренате Вольвенд, яка стане головним доповідачем в ПАРЄ з українського питання. Як довго триватиме процес моніторингу України? Які будуть основні критерії для того, щоб припинився моніторинг України? Яких взятих зобов’язань не виконала досі Україна й чи теперішній український уряд має достатньо політичної волі для виконання цих зобов’язань? Чи дає Рада Європи поради всім європейським країнам, включаючи старих членів Європейського Союзу? Чи буде Рада Європи радити щось Росії та Білорусі? Про це — «Дню» в ексклюзивному інтерв’ю Ханне Северинсен, яка з 1997 року провадила моніторинг України щодо виконання зобов’язань, які були взяті Києвом після вступу до Ради Європи.

— Пані Северинсен, як ви оцінюєте свою роботу доповідача з моніторингу України?

— Так, я закінчила моніторинг, але завдання так і не завершила. Успішно? Гадаю, про це судити не мені. Моніторинг зайняв більше часу, ніж я очікувала. У будь-якому випадку, європейські стандарти в Україні вдосконалилися частково завдяки Раді Європи.

— Отже, ви вважаєте моніторинг успішним інструментом ПАРЄ?

— Так, інші країни також були під моніторингом, особливо нові демократії, які виникли на місці колишніх авторитарних диктатур. Деякі з рис минулого в них ще існують. Адже певні представники «влади» ще мають сумніви щодо європейських цінностей. Тож не лише в Україні трансформація була складною. У комітеті з моніторингу ми мали відкритий діалог усіх політичних груп. Українські делегати завжди визнавали, що Рада Європи мала рацію у визначенні недоліків України. За часів Кучми нам було важко бути почутими владою, яка увесь час зауважувала нам, щоб ми не лізли до «внутрішніх справ». Але для Ради Європи демократія, права людини та верховенство права не є «внутрішніми справами» окремої країни.

— На вашу думку, як довго триватиме процес моніторингу України?

— Ми продовжуватимемо спостерігати, потім напишемо доповідь і надішлемо її українському уряду для відповіді. Можливо, у січні наступного року відбудеться дискусія в Парламентській асамблеї Ради Європи. І вже асамблея вирішить, чи має моніторинг припинитися. А я спостерігатиму за цим на відстані.

— Ви кажете, що Україна не досягла поставлених цілей. Яких саме?

— Суди, прокуратура є одними з найважливіших. Також необхідні громадські засоби масової інформації. Та Україна є демократією. У вас три рази мирно змінився уряд. Але потрібний новий закон про вибори і нова виборча система. Мають відбутися зміни в українській Конституції. Мусить бути чіткий розподіл влади між урядом, Президентом і парламентом.

— Чи бачите ви, що теперішній український уряд має достатньо політичної волі?

— Проблемою може стати надто незначна більшість. Необхідна співпраця між урядом та опозицією. Дуже важко, коли для прийняття усіх рішень необхідна більшість у 226 голосів. У більшості країн для прийняття законодавчого акту потрібна проста більшість. Це дозволяє депутатам перебувати за кордоном доти, доки рівна кількість відсутня у Верховній Раді. Сподіваюся, ви приймете таку саму систему.

— До речі, під час зустрічі з вами уповноважений з прав людини Верховної Ради Ніна Карпачова просила продовжувати моніторинг доти, допоки в Україні не почнуть діяти національні суди і виконуватися рішення Європейський Суду...

— Так, виконання рішень Європейського Суду є важливим. Кількість справ, які розглядали в Європейському Суді, зросла минулого року. У цьому сенсі Україна є найгіршою країною. Кількість справ зросла, це непокоїть і може спричинити проблеми у майбутньому.

— Якими будуть основні критерії закінчення моніторингу в Україні?

— Судова влада, прокуратура, громадські мас-медіа, закон про вибори, чітка Конституція — є багато пунктів. Якщо в результаті існуючої виборчої системи створюється погана політична система, а пропорційна система орієнтується на протилежне, я сподіваюся, ви зробите вибір на користь кращої системи.

Потрібні незалежні засоби масової інформації. Ви маєте плюралізм, але потрібна незалежність. А також доступ до того, що називається управлінням.

— Як ви можете оцінити реакцію деяких українських засобів інформації, які стверджують, що протягом нещодавньої конференції Європа вказувала Україні, яку саме Конституцію їй потрібно прийняти?

— Я зрозуміла месидж на конференції таким чином, що Україна хоче власноруч управляти процесом. Ви повинні віднайти власну систему, і я раджу вам подивитися на країни Європи і побачити, яка система найбільше підходить Україні.

— Чи можете ви стверджувати, що Рада Європи також радила всім європейським країнам, включаючи старих членів Європейського Союзу?

— Рада Європи допомагала усім країнам приймати конституцію. Та думаю, ви маєте на увазі Росію. Тут, на жаль, існує велика різниця. Україна підтримувала діалог. А Росія слухати не хоче! Протягом минулих восьми років, коли при владі перебував Путін, країна повернулася назад, до більш авторитарної держави. Щоб отримати приклад впливу Ради Європи, ви можете поглянути на країни Балканського півострова...

— А Прибалтика?

— Так, і на країни Прибалтики також.

— Чи можна припускати, що Рада Європи пропонуватиме якісь поради Росії?

— Кілька років тому ми зробили дуже сильну доповідь. Російська сторона сказала, що старатиметься для того, щоб виконати усі ці пункти, та вони не зробили цього. У Росії попереду ще довгий шлях.

— Що, на вашу думку, має Рада Європи робити з Білоруссю?

— Це нелегке питання. Ми повинні підтримувати контакт з опозиційними силами, ми надаватимемо стипендії та програми обміну. Також опозиційні сили повинні об’єднатися.

— Пані Северинсен, ви спостерігали за Україною протягом 10 років. Чи можете ви розповісти про свої враження, яке покращання відбулося чи не відбулося в Україні, якими будуть тенденції у майбутньому?

— Україна пережила хвилюючий період протягом помаранчевої революції. Вона також пережила перепони та розчарування, оскільки щоденна політика виявилася не такою успішною, як мріяли. Та в Україні також мали місце вільні вибори, і тепер кожен має дивитися вперед, а не назад. Деякі люди втомилися від політичного життя. Але така проблема також існує у західних демократичних країнах. Відбулося покращання в економіці. Це — виклик. Протягом двох останніх років, коли відбувалася боротьба за владу, Верховна Рада не змогла прийняти необхідне законодавство. Але у будь-якому випадку українці віднайдуть свій шлях.

— Яку роль може зіграти Рада Європи у визнанні Голодомору геноцидом українського народу?

— Гадаю, найважливішим є проводити більше досліджень і більше знати. І треба також наголосити, що це була трагедія для всіх громадян Радянського Союзу.

— Як ви почуваєтеся зараз, коли маєте залишити Україну?

— Я сумуватиму. Тому пізніше повернуся в іншій якості, а також як турист. Я не очікувала, що моніторинг триватиме так довго. Але усе має закінчитися. Відбудеться новий моніторинг, і я впевнена, що нові спостерігачі зроблять усе, що в їхніх силах. Окрім того, тут розташований офіс Ради Європи. Це постійно допомагатиме.

— Чи залишиться в Києві офіс ПАРЄ?

— Так. Офіс гарантуватиме, що допомога не припиняється. Також хочу наголосити, що усі країни перебувають під моніторингом. Є різні види моніторингу ПАРЄ, ви будете частиною ще якогось виду моніторингу.

— Що б ви хотіли взяти з собою з України?

— Я візьму з собою кожний насичений період мого життя, я ніколи не втрачатиму зацікавленості у тому, що тут відбувається.

— Що ви робитимете зараз, коли у вас з’явилось більше вільного часу?

— Відпочиватиму й попрацюю в саду. Та я завжди матиму час для обговорення розвитку України.