«Поділися кров’ю із солдатом»
Півсотні мешканців волинського села cтали донорами для поранених воїнівНа неоголошену війну на сході України, відстоювати територіальну цілісність держави із Четвертні пішло 15 чоловік. Село це на Волині називають «молочною столицею», бо місцеві господарі тримають чимало корів, а молоко від них здають державі тоннами. Сільський голова Степанія Підвальна каже, що допомагають українській армії люди охоче. Кільком мобілізованим за пожертви та кошти меценатів придбали бронежилети, поповнюють стільникові телефони, щоби ті могли зайвий раз потелефонувати додому, а коли збирали продукти для військових, то самих трилітрових банок із салом принесли понад сто!
Після Іловайська, де підступно було розстріляно наших солдатів, а багатьом потрібна медична допомога, у Четвертні та Криничному (це два села сільради) вирішили влаштувати акцію «Поділися кров’ю із солдатом». Бо і двоє земляків заліковували рани у Луцькому військовому госпіталі. Зв’язалися з обласним Центром переливання крові. Охочих підтримати поранених солдатиків виявилося так багато, що спеціалісти із Центру приїхали у Четвертню. Здати свою кров зголосилося понад 60 мешканців, не лише із Четвертні чи Криничного, а й сусідніх Годомич, які не належать до цієї сільради. Когось через вік чи малу вагу «забракували», але кров 49 добровольців прислужилася-таки пораненим.
Степанія Підвальна, яку громада обирає сільським головою вже не вперше, каже, що спільна справа згуртувала людей. Земляки, доки хлопці воюють, опікуються їхніми родинами. Багатьом сім’ям мобілізованих уже завезли на зиму дрова, кільком чоловікам виділили під забудову земельні ділянки. Родині, де двоє малолітніх діток, а тато — на фронті, народною толокою зібрали картоплю. У селі із сумом пережили драму, яка сталася в сім’ї, що чекала на третю дитину. Дружина солдата активно допомагала сільраді в усіх акціях на підтримку української армії, адже там був і її чоловік, і інші земляки. Але вона весь час була у стресі, не знаючи, чи не отримає раптом похоронку... Тож новонароджена дитинка прожила лише тиждень... Сьогодні усі в нас хочуть миру, роздумує Степанія Підвальна, і громадою треба робити все, щоби військовим нашим було легше і спокійніше за рідну домівку.
