Російські плавучі АЕС пришвартувались у Пекіні

Хоч би як Кремль намагався робити вигляд, що «санкції» для РФ як «мертвому припарки», приховати, що світова спільнота таки загнала офіційну Москву у куток, не вдається.

Цим кутком для РФ став... Китай. «День» вже писав про візит Володимира Путіна до Пекіна, який відбувався на тлі економічної блокади РФ з боку західного світу.  А днями ми помітили ще один момент, на який варто звернути увагу в контексті «дієвості» на РФ європейських санкцій. 29 липня ЗАО «Росатом Оверсіз» (дочірня компанія «Росатом») і китайська національна корпорація з атомної енергії CNNC New Energy підписали меморандум про співпрацю у справі створення плавучих АЕС. На перший погляд, такий розвиток подій не має ні в кого викликати подив: цього року Володимир Путін неодноразово зустрічався із представниками Піднебесної саме для вирішення питань співпраці в енергетичній сфері. Але власне проект побудови плавучих АЕС має цікаву конотацію в контексті російської економіки.

Самі плавучі атомні електростанції (ПАТЕС) є проектом Федерального агентства атомної енергетики Росії, підприємств ОАО «Балтийский завод», ОАО «Малая энергетика», ОАО ПО «Севмаш». Потужність однієї такої установки мала б бути 70 мегават. Вона може працювати 36 років із перезавантаженням реактора кожні 12 років. Зазначалося, що вартість цього проекту становить 200 млн доларів, плановий термін самоокупності — не більше семи років. Після введення в експлуатацію першої ПАТЕС планувалося побудувати ще шість об’єктів, але вже потужністю 300–400 мегават кожний.

Тепер розвиток цього проекту отримав новий виток.

Річ у тім, що про наміри створити плавучі АЕС у російських посадовців з’явилося ще 2002 року. Саме тоді було публічно оголошено про ініціативу створення таких станцій. У 2006 р. на заводі «Сєвмаш» розпочалося будівництво першого об’єкту. Першу таку АЕС мали б здати в експлуатацію 2010 року. Коли пройшов цей термін, замголови концерна «Росенергоатом» Сергій Зав’ялов повідомив, що «спорудження об’єкта йде за графіком; готовність станції — 2012 рік, вихід в експлуатацію — 2013-й».

Під час підписання меморандуму між «Росатом Оверсіз» та «CNNC New Energy» було заявлено про новий термін: першу ПАТЕС «Росенергоатом» має запустити в 2018 році. Вочевидь, Російська Федерація, будучи монополістом на ринку енергетики, має серйозні проблемі із модернізацією потужностей, що існують.

Виникає питання про те, яку перспективу бачать московські посадовці в такому проекті. В офіційному прес-релізі до підписання згаданого меморандуму наведені слова гендиректора «Росатом Оверсіз» Джомарта Алієва: «ПАТЕС мають великий прикладний потенціал. Таку станцію можна підключити до берегової інфраструктури або пришвартувати до центру споживання електроенергії. ПАТЕС здатні забезпечити надійне електропостачання не тільки важкодоступних населених пунктів, наприклад, на Крайній Півночі та Далекому Сході, але і великих промислових об’єктів практично в будь-якій акваторії, таких, як нафтові платформи». Першим містом, яке отримає таке «енергетичне диво», має стати Певек на Чукотці, де воно замінить тутешню АЕС, що вибуває з експлуатацію.

Утім співробітник відділу енергетичної та ядерної безпеки Національного інституту стратегічних досліджень Ольга Кошарна вважає, що в будівництві цих об’єктів присутні інші мотиви: «Росія, по-моєму, виходила з таких міркувань. По-перше, використовувати всередині країни і продавати на світовому ринку технології, які розроблялися ще в СРСР для реакторів атомних підводних човнів і атомних криголамів, і які добре відпрацьовані. По-друге, у РФ є плани з освоєння шельфів в районі Північного морського шляху і інших морів, а для постачання електрикою і теплом платформ на шельфі для видобутку газу і нафти можна використовувати ПАЕС. Для слабозаселених територій також, я вважаю, РФ планує їх використовувати. Але поки що Росія сама нічого не зробила в цьому напрямі, тобто перша ПАЕС ще не введена в експлуатацію. Термін — 2016 рік (випуск першого реактора. — Авт.), хоча в 2010 році йшлося про 2013-й».

Китайську ж сторону росіяни залучили до розвитку цього проекту, напевне, з меркантильних політичних мотивів. По-перше, це влиття нового капіталу в проект, який майже півдесятиріччя простоював. По-друге, таким чином РФ може намагатися змінити вектор своєї міжнародної співпраці, адже нещодавні санкції можуть призвести до часткової ізоляції Москви на світовій арені. А Китай досі стримано реагує на всі сьогоднішні гострі заяви щодо Росії.

Пекін же, співпрацюючи із Москвою у цьому питанні, виходив з дещо інших інтересів. Ольга Кошарна зазначає: «Ця країна, як правило, підписуючи угоди, обов’язково передбачає купівлю технологій. І це така китайська хитрість. Наприклад, у контракті, що стосується нашого заводу із виробництва ядерного палива, не передбачена купівля технології, а лише право користування. А Китай тільки купує технології. Там будують ядерні енергоблоки французька Areva, американська Westinghouse, експлуатуються канадські CANDU на важкій воді. Опісля вони в себе її удосконалюють — і це вже їхня технологія. Навіть реактори вони зараз самі роблять, хоча, по суті, це відтворення російського проекту. Тому, я гадаю, це зроблено не для того, аби це була реальна плавуча атомна електростанція, якої досі немає ще в Росії, а для того, аби заволодіти цими технологіями».