МОЗ провалив закупівлю ліків 2014 року!

Тендери на закупівлю ліків  2014 року  зірвано, життя мільйонів українців — під загрозою, винні не покарані, більше того, влада жодним чином не реагує на заклики пацієнтських організацій втрутитися і вирішити проблему... Тиждень тому, 27 серпня, активісти громадських та пацієнтських організацій вийшли на пікет під Кабінет Міністрів із вимогою звільнити з посади голову тендерного комітету МОЗ України  Руслана Салютіна. Вони переконані — саме на ньому лежить відповідальність за життя тяжкохворих українців, які цьогоріч можуть не отримати потрібного лікування. Утім, на вимоги активістів, прем’єр-міністр,  до якого зверталися пацієнтські організації, досі ніяк не відреагував, а МОЗ тендери так і не почав проводити...

«День» зустрівся з головою Благодійного фонду «Пацієнти України» Дмитром Шерембеєм, який розповів, що, на переконання пацієнтської спільноти, завадило МОЗ вчасно провести тендери на закупівлю ліків та як і хто ще може врятувати країну від катастрофи.

— Від держзакупівель у сфері охорони здоров’я залежать мільйони людських життів. Якщо цей процес зупиняється або затримується, ці життя потрапляють у зону ризику.

За вікном уже вересень. Це — дев’ятий місяць року, а Міністерство охорони здоров’я не провело жодного тендерного конкурсу. Зазвичай увесь технічний цикл по державних  торгах завершувався ще весною. Препарати надходили вже влітку. Сьогодні ж навіть технічний процес мало того що не закінчений, він тільки от-от має розпочатися.

Цикл закупівель триває шість місяців. Якщо МОЗ не встигне його завершити, гроші не пропадуть, вони перейдуть у бюджет 2015 року, але таким чином ні одної таблетки життєво необхідної мільйонам людей не надійде в Україну.

• Ми дуже толерантно ставилися до неграмотності та недосвідченості тих людей, які після Майдану очолили міністерства. Усі заступники МОЗ, які приходили, повинні були відповідати критеріям як спеціалісти, але вийшло, що вони такими не є.  Особливо — перший заступник Руслан Салютін, який відповідає за найболючішу тему — закупівлі. Саме ця людина несе повну відповідальність за провал державних закупівель ліків.

На жаль, у нашій країні максимально страшне, що з цією людиною може статися, це —  знімуть з посади. А люди, які не отримають ліків, помруть.

Якби ми зараз на вулиці побачили хулігана, який б’є людину, то викликали б міліцію, його б затримали б правоохоронні органи, потім судили. А внаслідок дій такого «хулігана», як цей перший заступник, постраждає не одна людина, а сотні тисяч, чи навіть мільйони. Це — реальне вбивство, але в певній сучасній формі, коли вбивають з кабінету, а не напряму.

— Який вихід із ситуації, що склалася, ви пропонуєте?

— Найреалістичніший — знайти людину, яка може виправити ситуацію за невеликий проміжок часу.

— Це реально?

— Так, якщо його вповноважити приймати політичні рішення. Ця людина повинна буде провести процедуру переговорних закупівель, яка скоротить час тендеру, підписати максимально швидко контракти, а також підписати з фармацевтичними компаніями папери, які дозволяють отримувати гуманітарні вантажі для програм лікування, щоб встигнути цього року доправити в Україну всі препарати, які потрібні, і розвести їх по лікарнях.

•  Уперше в Україні ми вступимо у фазу, коли необхідно знайти неординарне рішення, яке, можливо, лежатиме не у законодавчій площині, а в політичній. Люди, а зокрема міністр охорони здоров’я, повинен буде прийняти рішення, яке піде у розріз тій системі, що працювала увесь цей час. Для цього не існує законодавчих перепон.

— Ви знаєте таку людину?

— Так. Правда, я не знаю погодиться він на це піти, чи ні. Але він би точно навів лад у цій проблемі. Це людина, яка 10 років працювала в благодійній організації, підписувала міжнародні контракти... Це — Володимир Курпіта, який донедавна очолював службу СНІДу.

— До його репутації не має запитань?

— Жодна пацієнтська організація не має до нього запитань. Саме через це, очевидно, партії його і не запросили опікуватися закупівлями МОЗ. Бо знали, що жодної копійки на ньому не заробиш. А пана Салютіна на посаду першого заступника міністра охорони здоров’я ставила партія «Батьківщина» за політичною квотою. Інші кандидатури не розглядалися. Мені з достовірних джерел відомо, що конкретно за Салютіна домовлявся Микола Мартиненко. У них давні бізнес-зв’язки. Чи піде Мартиненко потім в онкоцентри дивитися в очі тим людям, які лишилися без хіміотерапії? Не піде.... 

Ситуація справді патова. Саме з цієї причини ми навесні вийшли до фармацевтичних компаній і розповіли їм про наслідки. Перспективно ми розуміли, що маємо високі шанси втрапити у цю складну ситуацію, тому ми звернулись до фармкомпаній, щоб вони зробили непопулярний для комерційної сфери крок — продали свої препарати без коефіцієнта прибутку.

— І що вам відповіли?

— Багато з тих, кого ми попросили, саме так і вчинили. Вони пішли на торги в Міністерство охорони здоров’я  з ціною за 2013 рік у гривні.

Я навіть слів не можу добрати, щоб назвати тих людей, які не дали цим компаніям взяти участь у тендерних торгах. Наприклад, їм висувалися «додаткові умови», як-от «доведіть, що ви — юридична особа», це казали тій компанії, яка вже десять років працює в Україні. Ми розуміємо, що по суті їх викидали з цього процесу тому, що в їхню ціну не можна було закласти «відкат».

— Давайте поговоримо цифрами. Про яку суму закупівель йдеться? І життя скількох українців залежить від цих грошей?

— Сьогодні Міністерство охорони здоров’я, відповідно до Закону про Державний бюджет України на 2014 рік, розпоряджається 2,4 мільярда гривень. Усі лікувальні програми в Україні: прямо чи опосередковано, тест або імунізація — повинні були отримати 18 мільйонів українців.

•  В Україні вперше взагалі не має доступу до щеплень ні в якому вигляді. Це — трагедія глобального масштабу. Усі міжнародні організації кричать, що подібного не можна було допускати  в жодному разі.

По-друге, під загрозою виконання таких програм як онкологія, цукровий діабет, туберкульоз, діючі епідемії СНІДу та гепатиту... Лише з діагнозом гепатит в Україні зареєстровано в 3,5 мільйона людей.  Одним словом це — колосальні цифри, з точки зору людських життів.

— Скільки ще є часу, щоб катастрофа не перейшла у фазу невідворотної?

— Часу взагалі немає. Він сплив «учора». Станом на сьогодні розмови про те, що ми все встигнемо це — брехня. Якщо люди не встигли за чотири місяці, які в них були, то що може давати підстави вважати, що вони щось встигнуть за той місяць, який лишився?

Я довідався, що ще досі не відкриті «пакети», які мали розкрити ще навесні.

— Прийшли нові люди, мабуть, вони входили в курс справ...

— Та ні, про що ви кажете. Ці ж люди. Там той же склад працівників, які працювали до весни. На моє запитання: як таке могло статися мені відповідають: у цьому винні фармкомпанії. Абсурд.

— І все ж таки, якщо не прийде нова людина в МОЗ опікуватися закупівлями ліків, і нічого не відбудеться, що збираються робити пацієнтські організації?

— Ми винесемо цей МОЗ.  Люди, які причетні до цього, не мають права працювати ні в одному із закладів, що стосуються людини та її здоров’я. Максимум, де вони матимуть етичне та юридичне право після всього, що натворили, працювати — це каменоломні, чи пилорами.

•  Сьогодні усі пацієнтські організації оббивають пороги усіх фармкомпаній (усі вони це можуть підтвердити), бомблять Камбін, щоб він виділяв гроші. По суті це не наш клопіт. Але я вже дванадцять років у цій сфері. І увесь цей час я є свідком того як пацієнтські організації б’ються об ці стіни «чиновників» і «політиків». Це якийсь безкінечний глухий цикл. Ми їм доводимо просту істину: життя людини — це найвища цінність. Мені вже хочеться примусити усіх чиновників тест пройти: чи знають вони, що таке діти? І чи розуміють що таке людське життя?

В Україні охорона здоров’я завжди була непріоритетна річ. Будівництво стадіонів — так. Пільги — так. Зарплати держслужбовців — так. Змінити це навіть сьогодні, коли Україна здобула можливість боротися за краще життя, можуть лише ті люди, яким це болить.

— А ці люди готові йти у владу?

— Скажу відверто, пацієнтські організації завжди якось бридливо ставилися до людей у владі, бо асоціювали їх з брудними справами. Але разом з тим, ми постійно вбиваємо купу часу, щоб відвоювати право сотні чи тисячі людей на життя. І зрештою ми дійшли висновку: або ці люди у владі й далі травмуватимуть наші життя, або ми їх мінятимемо. А чому б нам не спробувати зайти у владу самим?

— Що ви там робитимете?

— Ми хочемо, щоб в комітеті з питань охорони здоров’я був представник від пацієнтських організацій. Чи цікаво це політичним силам зараз? Думаю, що ні. Така людина здатна переломити ті схеми, які приносили їм мільярди. Але чи зупинить нас це? Думаю, що ні. Ще рік тому ми навіть у найсміливіших бажаннях не могли уявити, що позбудемося президентства Януковича. Чому за рік ми не можемо жити в країні, в якій політику у сфері охорони здоров’я формуватимуть люди, які в цій країні лікуються?

Ремонт клінічної лікарні «Феофанія» Державного управління справами у минулому році країні обійшовся у 800 мільйонів гривень. У перерахунку на людські життя — це 800 років життя усіх українських дітей з одним складним генетичним захворюванням. Ці б гроші зупинили усі діючі епідемії. Вони б наповнили усю діючу програму онкології ліками.

В Україні завжди були гроші на здоров’я людей, але у владі не було людей, які були готові спрямувати ці кошти в потрібне русло.

•  Наші цілі дуже прості. Ми хочемо, щоб усі програми лікування, які є в Україні були наповнені ліками на 100%. Вони ж не стосуються легких захворювань. Це програми, пацієнтами яких є люди з тяжкими практично невиліковними хворобами, які в Україні за добу косять тисячі життів. По-друге, у сфері охорони здоров’я, особливо щодо закупівель ліків корупція має бути знижена до нуля. Для цього усі неурядові структури, пацієнтські організації повинні мати доступ до роботи контролюючих органів, які стежать за закупівлями ліків. І третє, що  дуже важливо, реформа охорони здоров’я має бути закінчена за одну каденцію ВРУ.

Ми вимірюємо свою роботу дуже зрозумілим показником — людським життям. Якщо  погано працюємо, помирає більше людей. Якщо добре, зберігаємо більше життів. Ми не міряємо це бюджетами та іншими річами. Якщо ми досягли хорошого результату, ми точно знаємо скільки людей виживе. Це — єдиний критерій нашого успіху.

Є країни, де люди зі складними захворюваннями живуть по сорок років, у нас — 1,5 року. У мирний час у нас помирало тисячу людей за добу. Уявіть масштаб війни, в якій таке мало б відбуватися. А в нас таке було в мирний час. Цього ніхто не помічав. Ці люди просто «випаровувалися». В той час, як завжди була можливість цього не допустити.

— Який рівень корупції у сфері охорони здоров’я зараз в Україні?

— Поки не закінчилися закупівлі, ми не можемо нічого сказати.

— Добре, які були за попередніми контрактами?

— Максимально, що ми бачили, це програма, на якій відмили 90%. А так ставки коливалися від 30% і вище. Були позиції, за якими нічого не крали. Це — показові, так би мовити, для преси.

— На яких ліках крадуть найбільше?

— На будь-яких, закупівлі яких не контролюються. Найбільше відмивають на онкології. Тут найдорожчі препарати і найбільші бюджети.

— Підсумовуючи, скільки з виділених бюджетом коштів на охорону здоров’я в середньому не потрапляє за адресою?

— 40 — 50%. Тобто практично кожна друга гривня. Кожен другий хворий, яким на папері опікувалася держава, помирав через відсутність ліків. І це з огляду на те, що ці державні програми ніколи не покривали 100% потреби.

Ми провели невеличке власне дослідження: зайшли в центр онкології, пройшли десять поверхів, і не знайшли ні одну людину, яка б безкоштовно отримала курс хіміотерапії.