Поламати енергетичний диктат Росії

Наприкінці лютого у Вашингтоні (США) проходить чергова, шоста конференція «Енергетика та безпека: діалог США і України» («US-UA Security Dialogue VI»). Зрозуміло, що ця тема для нашої країни більш ніж актуальна й у зв’язку з війною, що триває на сході, й  через те, що наша енергетика багато в чому монополізована постачальниками російських ресурсів і устаткування. Достатньо сказати, що ще в листопаді минулого року, причому в умовах жорстких воєнних дій, «Росатом» уклав договори на постачання ядерного палива до України на весь 2015 рік. Тим часом на атомну енергетику в Україні припадає майже половина всіх електрогенеруючих потужностей. Чи може країна бути настільки залежною від явного ворога? Це запитання «День» поставив президентові Центру економічного розвитку Олександру ПАСХАВЕРУ.

— З урахуванням сьогоднішніх реалій, ситуація в цій галузі дійсно дивна. І це добре розуміють і в уряді, і в компанії «Енергоатом». Наприкінці минулого року остання підписала договір з транснаціональною корпорацією Westinghouse Electric Company про розширення постачань ядерного палива на українські АЕС до 2020 року. Сьогодні йдеться про завантаження ядерного палива Westinghouse в третій блок Південноукраїнської атомної електростанції. Відповідні паливні елементи адаптовані для реакторів, збудованих ще в Радянському Союзі. Надалі  їх передбачається використовувати й на інших українських АЕС.

— Чи можна вважати, що з російською монополією в атомній енергетиці України вже покінчено?

— Поки про це говорити  зарано. Інша річ, що така тенденція зі сфери теорії переходить у сферу практики. І ми можемо відзначити, що цими постачаннями закінчується багаторічне монопольне домінування Росії на ринку ядерного палива України.  Ця подія в Росії не залишилася непоміченою. Російська сторона відреагувала на неї на всіх рівнях, включаючи прем’єр-міністра. Причому у властивому їй стилі: другого Чорнобиля захотіли! За емоційним забарвленням такі висловлювання нагадують суворий оклик дорослого неслухняному дитяті.

— А як у світі відгукнулися на цей крок нашої країни?

— Я думаю, що його сприйняли як крок природний. Вхід на ринок альтернативного торговця — це антимонопольна класика, подібні приклади можна знайти в будь-якому підручнику. У той же час експерти зазначають, що таким чином Україна зробила важливий крок, спрямований на посилення своєї енергобезпеки. На жаль, поки його можна назвати локальним, несистемним. Відсутність подальшої стратегії в цій справі громадяни нашої країни виразно відчули на собі як під час постійних російсько-українських газових конфліктів,  так і в недавніх скандалах довкола імпорту вугілля. Утім, послідовна робота щодо вибудовування та реалізації стратегій не удавалася жодній з українських  владних команд.

— На що розраховує Україна, допускаючи на ринок ядерного палива нового гравця?

— Ефект від усунення монополії й, відповідно, формування конкурентного ринку ядерного палива не вичерпується питанням енергобезпеки. Конкуренція обмежує цінове свавілля монополії та запобігає відтворенню застарілих технологій, насичує ринок інноваціями. Це важливо для України не лише при експлуатації діючих об’єктів ядерного комплексу, а й при виборі контрагентів для створення власних потужностей ядерного циклу й будь-яких інших проектів з розвитку ядерної енергетики.

Наявність альтернативного постачальника ядерного палива грає для України дуже важливу роль. По-перше, зменшуються ризики, характерні для діяльності будь-якої монополії, незалежно від її походження. Слід розуміти, що й вітчизняні монополії для економіки країни не менш небезпечні, ніж зарубіжні. Не даремно Франція, володіючи потужною власною виробничою базою, істотну частину внутрішнього ринку ділить з Westinghouse. По-друге, демонополізація на цьому ринку зменшує специфічні ризики, пов’язані з діяльністю російського капіталу як знаряддя державної політики.

— Не секрет, що атомні електростанції, збудовані за радянськими проектами, працюють у багатьох країнах Європи. Як у Євросоюзі реагують на цей факт? Адже лише Росія може виготовляти для таких об’єктів вузли або деталі, консультувати при продовженні терміну експлуатації...

— Помиляються ті, хто вважає, що використання в сучасній Росії капіталу в політичних цілях — це путінський винахід. Такою є природа російської цивілізації. Задовго до приходу Путіна  відомі ліберали єльцинського призову сформулювали концепцію створення «ліберальної імперії» шляхом цілеспрямованої експансії російського капіталу. Усвідомлюючи цю небезпеку, Європейський Союз, зокрема, фінансує роботи, що створюють технічні можливості диверсифікації постачань палива для таких реакторів і електростанцій.

— Чи знає світова історія випадки, коли воюючі країни укладали б між собою мільярдні договори, невиконання яких несло б загрозу життєдіяльності країни?

— Так, те, що важко було уявити в XX столітті, стало можливим у двадцять першому. Україна і Росія одночасно і  воюють і торгують одна з одною. У даному випадку йдеться про товар, необхідний для випуску половини вироблюваної Україною електроенергії, — ядерного палива. І у зв’язку з цим в умовах нинішнього «гібридного» конфлікту економічні й політичні ризики трансформуються в ризики  існування нашої держави взагалі.

— Ми говоримо про необхідність заміни російських паливних зборок американськими виходячи з міркувань безпеки країни й енергобезпеки зокрема. Але чи вигідна  така заміна економічно?

— Слів немає, технічні й організаційні проблеми заміни постачальника ядерного палива досить  непрості, а витрати великі. Російський монополіст постійно це підкреслює. Але будь-який грамотний економіст, поставивши собі мету з’ясувати ефективність такої заміни, зіставить ці витрати з імовірнісними втратами в разі реалізації наявних ризиків. Зауважу, що ризики взаємодії з російською монополією не просто вище загальномонопольних. Вони якісно небезпечніші й мають тенденцію до зростання. Тому нам так важливо співпрацювати з Westinghouse  у справі диверсифікації постачань ядерного палива. Україна звужує поле російського монополізму й у інших сферах ядерної енергетики. Ведуться успішні  переговори з французами про спільну розробку українських уранових родовищ. розширюється  співпраця з американцями у будівництві власного сховища ядерного палива. Демонополізацію в атомній енергетиці доцільно розширити й по можливості прискорити. Конкуренція буде реальніша, а ризики й можливі втрати для України знизяться.

— Чи можна вважати, що розпочинаючи вивід з-під монопольної дії половини генеруючих потужностей країни, ми кардинально розв’язуємо проблему енергобезпеки?

— Ви маєте рацію, формальні й неформальні монополії пронизують всю економіку України. Причому жодна українська владна команда не ставила для себе завдання протистояти цій тенденції, швидше корисливо їй сприяла. Особливо вирізнилася в цій справі команда Януковича. Саме монополізація є  однією з найважливіших причин неефективності й бідності української економіки. Нам належить усвідомити це. Але якщо корупція сьогодні — на вістрі політичних боїв, то її вірний супутник — монополізація, живе поки спокійно й цілком благополучно. Характерно, що в найважливіших політичних документах, присвячених реформам, немає самостійного завдання демонополізації економіки. Хотілося б, щоб демонополізація постачань ядерного палива стала прецедентом і прикладом для всієї української економіки.