Про нові орієнтири на ринку позик

На початку березня в Києві відбулася презентація загальнонаціонального дослідження щодо поточного стану кредитування малих та середніх сільгоспвиробників, а також можливостей його якісного вдосконалення, що має поліпшити ситуацію у вітчизняному агровиробництві. Цю роботу на замовлення проекту USAID «АгроІнвест» виконала компанія Ті Ей Консалт.

Про особливості кредитів для АПК розповідає керівник напрямку «Розвиток фінансування малих та середніх виробників» Проекту USAID «АгроІнвест» Наталія ЛІЩИТОВИЧ.

— Дослідницька робота тривала з липня до вересня 2012 року. У жовтні виконавець обробив отриманий матеріал, а в листопаді ми отримали завершене дослідження. Тож воно сучасне, представники банківського сектору, кредитних спілок, фінансових компаній, аграрії можуть скористатися ним у своїй роботі.

Наше дослідження охоплює всі 24 області та АРК Крим. Воно дає уявлення про загальну ситуацію з агрокредитуванням у країні і, що вкрай важливо, в кожній окремій області, в Криму. Кожен регіон має свою специфіку, яка суттєво впливає на ефективність агровиробництва, а отже, і на можливості, реалії агрокредитування.

Досліджувався сегмент малих та середніх сільгосппідприємств. І це не дивно, бо ми приділяємо першочергову увагу стимулюванню кредитування саме цього сегменту.

Ні для кого не секрет, що великі агрофірми мають доступ до аграрних кредитів. У них є для цього все необхідне — заставне майно, технології, великі площі, на яких вирощуються сільгоспкультури, тощо. Інша справа — невеликі та середні за розмірами фермерські господарства. Своє завдання ми бачимо в тому, аби допомогти їх розвиткові. В тому числі, і через спрощений доступ до кредитних ресурсів, збільшення обсягу заставного фінансування.

Наше дослідження не обмежилося відповіддю на традиційне питання — на якому рівні сьогодні перебуває агрокредитування? Ми пішли значно далі і вияснили — як доцільно розвивати агрокредитування в найближчому майбутньому, на підставі якої інформації, виходячи з яких об’єктивних критеріїв.

— Наскільки мені відомо, ви спілкувалися не лише з малими та середніми сільгоспвиробниками...

— За допомогою виконавця ми дослідили дуже багато сільгосппідприємств. Брали також за основу статистичну базу, яку надали офіційні органи. А це дуже важливо — оперувати інформацією, яка у спеціалістів фінансового ринку та сільгоспвиробників викликає особливу довіру.

Співрозмовниками виконавця також були експерти. У цій якості виступали представники Міністерства аграрної політики та продовольства України, держадміністрацій, обласних управлінь сільського господарства, аграрної науки. Приміром, ми активно співпрацювали з викладачами Харківського національного аграрного університету імені В. Докучаєва.

— Ви сказали, що дослідження проводилося в усіх без винятку українських областях. Яка була в цьому необхідність?

— Справа в тім, що наші регіони суттєво відрізняються один від одного. Погодьтеся, що Полісся за своїми ѓрунтово-кліматичними та іншими умовами відмінне від того ж Причорномор’я, а агровиробництво, скажімо, в Запорізькій області — від сільськогосподарських практик Волині...

У кожній кліматичній зоні спостерігається своя спеціалізація. Наприклад, загальновідомо, що в Херсонській області перевагу віддають вирощуванню помідорів та кавунів, у Вінницькій — фруктів, у Полтавській — зернових культур та цукрового буряку, а у Львівській — тваринництву.

Області відрізняються одна від одної також своїми фінансовими можливостями та пропозиціями, кредитними ресурсами. І все це ми брали до уваги.

— Чому ви зацікавилися саме агрокредитуванням? В аграрній галузі чимало інших проблем...

— На наш погляд, агрокредитування належить до числа тих пріоритетів, які заслуговують на особливу увагу.

Криза 2008—2009 років боляче вдарила по нашому фінансовому сектору. Багато банків та кредитних спілок змушені були згорнути або скоротити свою діяльність. Інші ледь встояли на ногах. Найлегше потрясіння тих років перенесли, до речі, ті фінустанови, які приділяли велику увагу агрокредитуванню. І особливо це характерно для сегмента малих та середніх сільгоспвиробників.

Нічого дивного в цьому нема. Справа в тім, що сільське господарство в Україні розвивається динамічно. Достатньо сказати, що на відміну від більшості галузей навіть у кризові роки воно зуміло наростити обсяги виробництва.

На сьогоднішній день за обсягом експортних поставок АПК поступається лише металургії та хімічній промисловості. Та є одна особливість — сільгоспвиробники з року в рік нарощують обсяги експортних поставок, а металурги та хіміки — зменшують їх.

Суттєве місце у валовому обсязі сільгосппродукції займає продукція, вирощена саме малими та середніми сільгоспвиробниками. Приміром, вони забезпечують виробництво 70—80% всієї плодоовочевої продукції.

Аграрії повертають близько 95% всіх кредитів, які вони беруть у комерційних банках та кредитних спілках. Спеціалісти визнають — це дуже високий показник. Тож фінансистам вкрай вигідно мати справу з сільгоспвиробниками, хоча очевидно, що для цього вони повинні будуть мати додаткові знання та уміння. Важливо також, щоб стосунки між аграріями та фінансистами були сучасними та взаємовигідними.

— Чи багато українських банків кредитують сільське господарство?

— Насправді — ні. Всього в Україні 176 банків, та лише 10—20 з них активно займаються кредитуванням сільгоспвиробників. На них припадає до 80% аграрних позик.

Хоч як би всі ми не закликали тих самих банкірів кредитувати сільське господарство, вони не робитимуть цього доти, доки не побачать свій зиск.

Наш підхід простий. Ми стверджуємо, що гроші генеруються не в банках і не в кредитних спілках. Вони «зростають» та множаться на землі. Тому їх виробляють не фінансисти, а сільгоспвиробники.

Це концептуально важливо. Зрозумівши цю істину, ми зрозуміємо й іншу — у системі агрокредитування на ключовому місці мають перебувати аграрії. Фінансисти покликані обслуговувати їх та робити це якісно, по-сучасному.

— Що ви маєте на увазі?

Власне, кредитується не саме виробництво, а використані нові технології. Ті самі технології, які забезпечують виробництву високу рентабельність, а з нею — і прибутковість. Тільки тоді банк чи кредитна спілка може розраховувати на повернення позики і матиме зацікавленість у наданні та розвитку кредитування.

Одна справа — вирощувати огірки на зрошуваних площах, і зовсім інша — на богарі. Де більше ризику для фінансиста та виробника? Відповідь очевидна.

Виходить, що за агрокредитування кредитор повинен обов’язково брати цю обставину до уваги. Але він також повинен розуміти, що зрошувані поля на півдні країни, де мало опадів, з високою вірогідністю дадуть очікуваний результат, а на півночі, де опадів набагато більше, навпаки, зашкодять справі.

Сучасний кредитний аналітик, займаючись агрокредитуванням, повинен досконало знати специфіку сільського господарства та особливості агротехнологій, які застосовуються. Лише тоді він зможе зрозуміти, з якими ризиками має справу, і як їх уникнути.

Ретельний аналіз основних типів агротехнологій, які застосовують малі та середні сільгоспвиробники, є унікальною особливістю нашого дослідження. Він може зацікавити не лише фінансові інститути, але й агропідприємства, які отримують можливість самостійно розрахувати, як і на підставі яких кредитних ресурсів вони зможуть обробляти ті чи інші культури, сформувати свою виробничу та маркетингову стратегію.

— Чи захочуть скористатися вашими ідеями банки? Вони звикли діяти за іншою схемою. Наприклад, надавати кредити аграріями під 25% річних і під заставу, яка часто вдвічі перевищує позикову суму.

— Це ключове питання, та давайте одразу відійдемо від розміру ставки. Ставка за кредитом — справа другорядна. В дійсності ставка може бути будь-якою. Головне — наявність коштів. А ще — як їх доцільно використати.

Можна вважати, що той кредитний аналітик, який не знає специфіки сільського господарства, агрокредитування, цілковито безпорадний. Не вміючи проаналізувати технологію, він не зможе прорахувати вірогідність успіху, тобто, правильно оцінити ризики кредитування. Тому він і прагне убезпечити себе. Звідси й високі заставні вимоги. Принцип простий — в разі чого, продамо майно позичальника. І чим більше його продамо, тим більше отримаємо грошей. Тому часто вартісна вимога за позиковим майном удвічі-втричі перевищує суму кредиту.

Інша справа, якщо кредитний аналітик знається на аграрних технологіях, здатен грамотно оцінити ризики. Він стає союзником для того фермера, який ці технології застосовує, всіляко йому допомагає.

Кредитний фахівець, по суті, проектує грошовий потік. З достатнім ступенем достовірності цей грошовий потік показує, чи буде кредит платоспроможним. І тоді відпадає необхідність у трикратній майновій заставі, можна розглянути питання про її зменшення чи навіть відмову від неї.

Маю сказати, що акцентування на заставі — справа безперспективна. Бо заставне майно постійно старішає, втрачає свою цінність. Через недостатність кредитування, особливо в галузі середньо та довгострокового кредитування, заставна база скорочується. Треба розвивати ті інструменти, які насправді у нас є — інші механізми хеджування ризиків, не забуваючи про цьому і про нашу сіру речовину в головах. Саме вони дозволять кредитним аналітикам грамотно та реалістично аналізувати грошові потоки. І в цьому знаходити велику частину гарантій платоспроможності того чи іншого позичальника, знижуючи ризики кредитування.

Зазначу, що пропонований нами підхід уже використовується банками. Тобто, ми не претендуємо на новизну ідеї. Ми хочемо цей досвід удосконалити, збільшити варіантність, реалізувати пілотні проекти, які доводять його ефективність, поширити на всі фінансові установи, довести його вигідність і для тих, хто кредитує малих та середніх сільгоспвиробників, і для тих, хто користується їхніми послугами.