Ціна правового вакууму

Загострення відносин із Росією і перспектива подвійного підвищення цін на газ, що імпортується Україною з цієї країни, уможливили також і подорожчання природного газу власного, українського видобутку. Ціну на нього попередні уряди утримували на рівні нижчому від собівартості. Але, мабуть, напередодні виборів і новий уряд не наважується відпустити газову ціну для населення, як мовиться, на повну котушку. У середу міністр фінансів України Олександр Шлапак сказав журналістам, що тарифи на газ для населення планується підвищити в середньому на 73%. До того ж це підвищення буде поетапним, упродовж чотирьох років, і завершиться 2017 року.

Природно, українці навіть і такій розстрочці не зрадіють. Але від згаданих темпів зростання газових цін не в захваті і в компанії «Укргазвидобування», яка постачає на український ринок 80% газу, що його споживає населення. Через несправедливу ціну прибуток компанії за 2011—2013 роки скоротився, за словами голови її правління Сергія Костюка, в сотні разів. Недоотриманий прибуток становить 13,5 мільярда гривень (два мільярди в цій сумі, за попередніми оцінками, забезпечила корупційна схема реалізації зрідженого газу). А кредитний портфель, наповненням якого колишнє керівництво намагалося певною мірою компенсувати збитки, зріс у 6,5 раза до 3 мільярдів гривень. До того ж 40% сум погашення кредитів (1,1 млрд грн.) припадає на квітень. Сотні мільйонів гривень, за словами молодого керівника, становить заборгованість бюджету та із зарплати. Важко підрахувати збитки, яких зазнає «Укргазвидобування» в результаті анексії Криму, де у неї був спільний з «Чорноморнафтогазом» проект розробки вуглеводнів на шельфі.

Якщо така ситуація збережеться і компанія не матиме коштів хоча б для того, щоб стабілізувати обсяг видобутку газу, каже Костюк, то він нестримно знижуватиметься. «Від таких цифр може паморочитися в голові», — зазначає заступник глави компанії Вадим Шленчак. «Я сподіваюся, що нашу позицію буде почуто і нам вдасться привести ціни до їх реальної собівартості», — наполягає Костюк. Компанія, за його словами, оцінює собівартість видобутку газу у 880—890 гривень за тисячу кубометрів, а продавати вимушена по 419 гривень. Таку планку встановила Національна комісія з регулювання енергетики (НКРЕ). «Ціна збиткова вже від початку, — характеризує роботу НКРЕ Костюк і просить підвищити її удвічі — до 890 гривень за тисячу кубометрів, врахувавши в ціні також і інвестиційну складову, без чого компанія не зможе розвиватися. Шленчак передбачає: «Якщо такого коригування не буде, то через певний час не існуватиме й компанії», чим буде завдано великої шкоди суверенній Україні. Шленчак додає, що до тарифу компанії не закладено капітальних інвестицій, тоді як лише для збереження видобутку на поточному рівні потрібно щороку вкладати близько 3,5 мільярда гривень.

Утім, молода команда керівництва «Укргазвидобування» не лише просить. Працюючи в надзвичайно скрутних умовах, вона сама намагається змінити ситуацію. За три тижні роботи вже проведено перший комерційний аукціон з продажу природного і зрідженого газу, на якому вдалося додатково заробити 45 мільйонів гривень. Ведуться перемовини з кредиторами (здебільшого це російські банки), спрямовані на те, аби реструктуризувати заборгованість. У компанії сподіваються і на рефінансування, яке піде через великі державні банки України. Реалізується програма скорочення (на 30%) постійних операційних витрат і на 20% — адміністративних, ведеться підготовка до реалізації непрофільних активів.

Планується модернізація переробних потужностей на Шебелинському ГПЗ. У перспективі, до 2016 року, намічається вихід компанії на IPO, на що її керівництво надихає приклад польської компанії «Орлен». Ще віддаленіша перспектива (за браком коштів) — цілковита заміна парку бурових верстатів (вже й сьогодні, сказав «Дню» Костюк, з 81 верстата приблизно 12 потребують або глибокої модернізації, або списання). Костюк не знає, коли компанія зможе замінити застаріле бурове обладнання і погоджується з тим, що без цього утримати видобуток навіть на нинішньому низькому рівні буде «дуже й дуже складно». Проте гроші знайшлися на аудит, який доручено провести міжнародній компанії Baker Tilly. Це дасть змогу підвести риску під діями колишньої команди, яку негласно курирує останніми роками відомий Дмитро Фірташ (хоча 100% акцій «Укргазвидобування» насправді належать НАК «Нафтогаз України»).

Заохочувані обіцянками про те, що компанія працюватиме абсолютно прозоро, журналісти ставили топ-менеджерам незручні запитання. Наприклад, чому зріджений газ вже новий менеджмент реалізував не на комерційному аукціоні, а одній з компаній, що входять до групи «Континіум»? «Ми й досі перебуваємо в правовому вакуумі щодо регламентації продажу зрідженого газу, — роз’яснював Шленчак. — Аукціонний комітет сьогодні фактично нелегітимний, оскільки там немає кворуму, у складі комітету є люди, що вже не працюють у системі «Нафтогазу України». Ми просили сформувати новий комітет. На листування з цього приводу пішло два тижні (з трьох тижнів роботи нової команди. — Авт.). За цей час резервуарний парк газопромислів було заповнено вщерть, і ми стояли на порозі техногенної і екологічної катастрофи. Тому менеджмент ухвалив рішення продати критичний для компанії обсяг групі компаній «Континіум», оскільки це найбільший ритейлер України, який має розгалужену мережу газових сховищ і мережу збуту. Це був форс-мажор. А потім ми вже вийшли в ринок, на аукціон із відкритою ціною».

КОМЕНТАР

Сергій КУЮН, директор консалтингової компанії «А-95»:

— Нам всім дуже хочеться бачити біля керма наших найбільших компаній сучасних, по-європейському мислячих молодих людей. На жаль, ці надії не завжди виправдовуються. А чим все скінчилося після того, як на «Укргазвидобування» зайшла попередня команда на чолі з Юрієм Борисовом. Компанію спустошили, як мовиться, так, що вже й решту нічим давати. Нинішня команда чимось схожа на попередню. Кажучи про скорочення витрат, вони, як і «попередники», можуть скоротити зарплати і позвільняти фахівців. Так, перше, що зробили за Борисова, — звільнили головного інженера, головного геолога, розганяли компанію, що займалася бурінням. Це — неправильні пріоритети. Комерсанти все вимірюють грішми. Я боюся, що щось подібне відбуватиметься й зараз, нові підуть тим самим шляхом. У цій галузі ще можна заробляти швидкі гроші. Але насправді прагнути потрібно до іншого. Газовидобування — це роки розвідки, боротьби за ліцензії, буріння тощо. Але кому кортить усім цим займатися, якщо навіть на обрії не видно, коли всі ці зусилля дадуть плоди і кому вони дістануться. У нафтовидобуванні і в нафтопереробці постійно триває двобій двох угруповань: комерсанти проти виробничників. Останні завжди просять грошей, а комерсанти бояться їх заморозити в нових і не дуже швидких проектах. До того ж комерсантів на підприємствах сила-силенна, а людей, які дивляться вперед на чотири-п’ять років, зазвичай бракує. І хоч би скільки називали Рибчича (Ілля Рибчич, колишній керівник «Укргазвидобування». — Авт.) корупціонером, це, до речі, ніким не доведено, а час підтвердив, що саме такі керівники, як він, робили справу. Фірташ «проїхав» останні чотири роки на запасі, на потенціалі, який було закладено до нього.