«У Брюсселі ми отримали папірець із обіцянками»

НАК «Нафтогаз України» перерахувала ВАТ «Газпром» 1,45 мільярда доларів в рахунок оплати поставлених і неоплачених раніше обсягів газу. Про це пізно ввечері 4 листопада повідомила прес-служба компанії.

Російський газовий монополіст вже підтвердив факт отримання коштів. Проте на час підготовки матеріалу до друку повідомлень про відновлення постачання природного газу з Росії в Україну не було.

Нагадаємо, що, згідно з досягнутими у Брюсселі домовленостями, «Нафтогаз» взяв на себе зобов’язання заплатити сумарно 3,1 млрд дол. для розрахунку за 11,5 млрд куб. м газу, поставленого ВАТ «Газпром» у листопаді-грудні 2013 року і квітні-червні 2014 року. У відповідь «Газпром» зобов’язується відновити газопостачання в Україну за ціною 378 доларів за кубометр і в тому обсязі, який вона потребує, а не який зазначено в контракті, як то було раніше.

Експерти й українська влада називають «брюссельські угоди» тимчасовим рішенням. Це, так би мовити, «передишка» на цей опалювальний сезон. І стратегічно ці домовленості ніяк питання газової залежності України не вирішують.

«День» попросив експерта — президента Центру глобалістики «Стратегія ХХІ» Михайла ГОНЧАРА — дати свою оцінку наслідкам для України цієї «передишки» та розповісти, як у стратегічному розумінні вирішення проблеми газової залежності України повинна була б нею скористатися українська влада.

— Я негативно оцінюю те, що відбулось у Брюсселі. Жодного стратегічного плану дій в української сторони не було. Та й не могло бути. Ця угода   — тимчасова річ, яку, в принципі, такою й задумували — щоб вирішити проблему на півроку.

Інша справа, що ми взяли з цього питання по-мінімуму, віддавши іншим сторонам по-максимуму.

— Що ви маєте на увазі?

— Поки що ми отримали папірець з обіцянками, що «Газпром» надасть нам якісь обсяги газу, а ЄС в особі Єврокомісії ніби підстрахує. Якщо раптом Росія підніме ціну на газ, то Європейська комісія дасть нам грошей, щоб ми транзитом відправили їх Росії. Звичайно, це не можна назвати компромісом, де всі три сторони виграли. Це — асиметричний компроміс, де двоє виграли за рахунок третього, найбільш слабкого учасника.

Жодних гарантій, що ми нормально пройдемо зимовий період ні для нас, ні для Європи у цих домовленостях немає. Те, що підписано в Брюсселі, має, в принципі, таку ж саму силу, що і Мінські домовленості чи Будапештський меморандум. Ризики проходження опалювального сезону знижено, але не більше того.

Особливо зараз на тлі нової хвилі військових приготувань Росії та бандформувань на окупованій українській території Кремль може, отримавши від нас гроші, не дати газу під приводом тих чи інших причин. А вони вже отримали 1,5 мільярда доларів. І «Газпром» це підтвердив.

Тому сподіватися на те, що для нас все вирішиться якось позитивно, не приходиться. Хіба що Росія сама наламає дров. Вона діє дедалі нахабніше і самовпевненіше. І це явний шлях, який призведе її до катастрофи. Хоча сама Росія впевнена, що вона йде до успіху.

Бюрократи в усіх трьох столицях прикрилися папірцем і розповідають усім, як класно вони попрацювали.

— Якими мотивами керувалась українська сторона, підписуючи домовленості і беручи на себе фінансові зобов’язання перед агресором, розуміючи, що Росія спокійно може не виконати взятих зобов’язань, як вона робила це, як ви слушно зауважили, багато разів до цього?

— Можу виділити їх кілька. Перший — це, так би мовити, розгубленість. Мовляв, краще так, ніж ніяк. Другий — нам, фактично, вдарили ножем у спину наші європейські «союзники». Вони, створивши формулу, яка прекрасно звучала — «корпорація-консолідація-солідарність», — в останній момент розвернулися в бік умов «Газпрому». Мовляв, якщо ми зробимо так, як хоче «Газпром», то всім буде добре. Ми ж бачимо, як демонстративно поводила себе російська сторона на завершальних двох раундах переговорів. Міллер демонстративно запізнився на зустріч. Потім російська сторона «демонстративно» відлетіла з Брюсселю в Москву.

Це показало те, що на завершальному етапі російська сторона обставила усіх і зрештою залишилася у виграші. Тим більше, що вона тепер отримує конкретні гроші. А для України — це своєрідний ляпас. Та й Євросоюз днями теж отримав гучний ляпас від Кремля.

— Ви — про закон, ухвалений угорським парламентом, про сприяння будівництва Південного потоку?

— Так. Тоді ж австрійський канцлер висловився на користь відміни санкцій проти Росії. Того ж дня чеський президент розказував, який гарний Путін і як його не розуміють. По суті, це свідчить про те, що Росія перейшла в наступ всередині Європейського Союзу. Вона показує, хто в Європі господар. Не Єврокомісія з її папірцями, а Москва, яка може керувати лідерами цілих країн-членів ЄС і НАТО. Мовляв, ось вам, а як потрібно буде, то й німці нас підтримають. Відомо ж, що німецький канцлер, фактично, тиснула на Порошенка, щоб українська сторона підписала брюссельські домовленості.

У цьому контексті єдиним союзником України сьогодні є її народ. Решта    — це симпатики, ситуативні партнери.

— Знаючи все те, про що ви кажете, що треба робити людям в уряді, які мають стратегічне бачення вирішення газового питання? План дій на завтра?

— План дій на завтра потрібно було готувати вчора або позавчора. Але оскільки і вчора, і позавчора все «профукано», то ситуація виглядає так, що ми повинні виходити з того, що маємо на сьогоднішній день. Я кажу про цей кількамісячний період виживання. По-перше, потрібно думати про поповнення запасів. По-друге, думати про їх якомога ощадливіше використання. Адже треба бути готовим до того, що в будь-який момент нам можуть «перекрити» вентиль.

Більш тривала стратегія повинна виходити з того, що якщо ми й пройдемо цей опалювальний сезон 2014—2015 року, то далі на нас чекає не менш проблемний — 2015—2016 року. От горизонт проблем на завтра.

А те, що роблять сьогодні — це відчайдушні спроби наздогнати потяг, який відправляється зі станції. Звідси і ці заяви, що, мовляв, давайте закуповувати вугілля на територіях, які контролюють терористи і бандформування. І це подається як геніально простий крок, абстрагуючись від того, що тим самим ми, по суті, будемо фінансово підтримувати окупаційний режим на відторгнених територіях. Своїми руками ми створюватимемо економічний та фінансовий базис для опору. І це при тому, що вони ні копійки не заплатили нам ні за газ, ні за електроенергію, яку спожили.

АТО треба і коридорами влади провести. Особливо тими, де такі ідеї висувають, а надто — імплементують.