Україна імпортуватиме... електроенергію

Україна розпочала переговори з російською стороною щодо можливості імпорту електроенергії з РФ. Про це повідомив міністр енергетики і вугільної промисловості Юрій Продан під час українсько-норвезького форуму. «У зв’язку з тим, що є відповідне рішення РНБО, я доручив компанії «Укрінтеренерго» провести відповідні переговори з російською стороною для того, щоб визначитися, які обсяги можна імпортувати і за якою ціною», — цитує Продана «Українська правда».

Ще не вщухла тема вугільних поставок із країни-агресора, а КМУ взявся за налагодження нової форми співпраці з РФ. Чому? Очевидно, таким чином уряд намагається уникнути дефіциту енергопостачань взимку на внутрішньому ринку. Але чи дійсно це єдиний варіант страховки для країни від енергетичного дефіциту? Про це «День» запитав експертів галузі.

КОМЕНТАРI

Сергій ДЯЧЕНКО, експерт із питань енергетики, голова Бюро комплексного аналізу та прогнозу:

— На початок опалювального сезону на складах ТЕЦ було 2 мільйони тонн вугілля. Якби здійснювалося систематичне постачання вугілля, то проблем з електроенергією взагалі б не виникало. Але наразі поставок немає, а окуповані бойовиками східні території не розраховуються з урядом за спожиті енергоносії... Поки що дефіциту немає. Але якщо не вирішать питання з поставками вугілля, то електроенергію таки доведеться імпортувати. Особливо відчутною буде її нестача в період пікових навантажень споживання. Раніше ми вже були свідками аномально холодних зим в Україні. Купити вугілля в Європи не можемо, бо для синхронізації роботи з її режимами потрібно щонайменше п’ять років... Щоб запобігти дефіциту, треба вирішити або питання із запасами резервного палива (мазуту) або вугілля. Перший варіант, схоже, проґавили, тому лишається другий. Чи зможе Україна перекрити дефіцит у 5 мільйонів тонн вугілля за рахунок імпортних поставок? Невідомо.

Сергій ЄРМIЛОВ, колишній міністр палива й енергетики України (2000 — 2001, 2002 — 2004 рр.):

— Українська та російська енергосистеми працюють роздільно. З’єднання було тільки по лініях постійного струму. Тому це або політичне рішення рівня Президента, і в такому разі у Продана мають бути відповідні директиви від МЗС України, або це неопрацьована інформація.

Щодо імпорту електроенергії з інших країн, то у нас є лінії передач з Польщею, Угорщиною, Румунією, Білоруссю, Словаччиною. Наразі більшість із них працює на експорт, але за бажання їх можна запустити на імпорт. Україна ж здійснює реверс газу з ЄС. До речі, в ЄС оптова ціна електроенергії нижче, аніж в Україні. Тому вигідніше було б купувати там. Ще треба розібратися й з експортом електроенергії. За приблизними оцінками, в рік Україна продає 1—2% від загального обсягу виробленої електроенергії (зі 190 мільярда КВт/год). Але питання навіть не в обсягах, які можуть піти на покриття внутрішнього дефіциту, а в економічній доцільності таких продажів. За моїми даними, поставки української електроенергії в Європу з Бурштинського острову останнім часом з незрозумілих причин дотувалися Україною. Чи дійсно це так? Офіційного підтвердження немає, бо контрактні ціни продажу цієї електроенергії, кажуть в Мінтопенерго, — таємниця. Можливо вам як журналістам їх озвучать...

Звідки можна взяти додатковий енергоресурс? Наприклад, розвиваючи напрямок атомної енергетики. Наразі атомні станції недозавантажено. У країнах, де використовують атомну електроенергію, коефіцієнт використання встановлених потужностей становить 90%, тоді як у нас — 70%. Тобто можемо за рахунок його підвищення (а не будівництва нових блоків) наростити виробництво енергії. Настільки мені відомо, то додаткові потужності атомників частково вже задіяно для покриття дефіциту. Якщо раніше частка виробленої ними електроенергії у загальному обсязі становила 45—50%, то наразі — 60%. Чому раніше цей потенціал не використовували? З одного боку — через технічні причини: не розвинуто магістральні мережі електропередач та недостача маневрових потужностей. З другого — були суб’єктивні фактори: в попередні роки галузь було корумповано і зав’язано на тіньовому ринку вугілля. Люди, які цим займалися, намагалися якнайбільше витиснути з теплової генерації, щоб ще більше продати вугілля та отримувати надприбутки. Тому штучно занижувалося виробництво електроенергії на атомних станціях.

Ще один варіант закриття дефіциту — імпорт. Наразі в Україні є профіцит енергетичних марок вугілля, але вони знаходяться на окупованій бойовиками території. Звідки можемо його поставляти? Найближче — Росія. Польща навряд чи допоможе, бо в неї немає антрацитової групи вугілля. Є великі запаси такого пального у ЮАР, Австралії та США. Тому звідти і треба везти. Якби поставки цих марок вугілля організували прозоро, то країна за 2—3 місяці відчула б навпаки профіцит. Йдеться про введення біржових електронних торгів в Україні, куди запрошують усіх виробників вугілля, формують його ринкову ціну і протягом місяця постачають товар. У світі величезний профіцит вугілля, тому цілком реально закрити український вугільний дефіцит за два-три місяці. Це треба було робити ще в травні. Але й зараз це не роблять. Ми добилися того, щоб в коаліційну угоду записали пункт про створення таких торгів. Утім їх введення перенесли на грудень 2015 року. Тобто рік вони збираються ще поцарювати. Є відчуття бажання зберегти старі схеми та принципи... На мій погляд, зараз потрібно якнайшвидше отримати новий уряд і навести лад у питаннях електроенергетики. Адже ці всі коливання зі сторони в сторону зумовлені безладом у галузі. Якщо наведемо лад на енергоринку та в електроенергетиці загалом, то відновимо її конкурентоздатність. І після цього можна повернутися до експорту електроенергії та енергетичного вугілля.