В Україні зароджується новий клас

У другій декаді квітня, коли Верховна Рада України знову збереться в сесійній залі, країна може отримати першу реальну і, головне, ефективну реформу, яка зможе в буквальному розумінні перетворити наше село. Йдеться про ухвалення в другому читанні законопроекту №1599 «Про внесення змін до деяких законів України щодо стимулювання створення і діяльності родинних фермерських господарств».

ДРУГЕ ДИХАННЯ

Український аграрний сектор, як відомо, виробляє приблизно 8% ВВП і створює робочі місця для трьох мільйонів осіб або 15% зайнятого населення країни. Вважається, що наша кваліфікована і недорога робоча сила визначає конкурентні переваги порівняно з європейськими виробниками, а також сільгосппідприємствами країн СНД. Проте, як зазначають науковці, зростання частки сільського господарства у ВВП забезпечується не лише розвитком нашого сільського господарства, але і падінням практично всіх інших галузей економіки. За словами генерального директора компанії «УкрАгроКонсалт» Сергія Феофілова, одна, причому будь-яка, галузь не зможе витягнути всю економіку. Стратегія українського агросектора за останніх 20—25 років, за його словами, себе вичерпала, оскільки зводилася до постійного розширення бізнес-імперій — аграрних холдингів.

Ухвалення названого закону закладає основу для іншої, більш демократичної стратегії, спрямованої на те, щоб додати агросектору друге дихання шляхом перетворення мільйонів так званих одноосібних селянських господарств на родинні ферми. «У європейській практиці сільськогосподарського виробництва все побудовано на родинних фермах. І якщо ми задекларували рух до Європи, то, думаю, ми повинні запозичити найбільш передовий європейський досвід», — говорить заступник міністра аграрної політики і продовольства Володимир Лапа.

За його словами, у законі є кілька принципових новацій. Це визначення родинного фермерського господарства і максимальної площі його земельної ділянки, надання таким господарствам можливості стартувати з обробки землі, наявної в одноосібному господарстві, а вже потім набувати паїв або брати землю в оренду. «Таким чином, ми забезпечуємо трансферт від одноосібного селянського господарства до більш організованої форми — до родинної ферми, — наголошує Лапа і продовжує: — Для родинних ферм передбачено можливість працювати не в статусі юридичної особи, а в статусі фізичної особи-підприємця, що дозволяє використовувати переваги спрощеної системи оподаткування».

У «НАПІВАВТОМАТИЧНОМУ» ДОСТУПІ

Заступник міністра розповідає про плани  подальшого розвитку руху родинного фермерства. У парламенті вже зареєстровано законопроект  №1600, що дозволяє внести зміни до Податкового кодексу, завдяки чому родинні ферми користуватимуться пільговою системою оподаткування відповідно до четвертої групи єдиного податку. Наступний крок — це ухвалення закону про локальні аграрні ринки (він зараз відпрацьовується), який дасть таким виробникам доступ без усіляких посередників до кінцевого споживача, що «дозволить їм мати кращу ціну на ринку». Лапа обіцяє, що в найближчі тижні громадськість зможе ознайомитися з цим документом. Розробляється також нова редакція закону про державну підтримку сільського господарства, в якому буде передбачено для домогосподарств і родинних ферм ефективні інструменти. Передбачено спрощений «напівавтоматичний» доступ таких родинних ферм до державної підтримки через створення, як в Євросоюзі, спеціальних установ — «виплатних агентств». Їм не будуть на кожному кроці й через кожну копійку набридати контролери — передбачено також систему спрощеного фінансового контролю.

«Ми хочемо, — зазначає заступник міністра, — щоб спочатку в кожному населеному пункті були дві-три родинні ферми. Якщо ми досягнемо цієї мети, то українське село житиме — це буде підприємницька база для того, щоб зберегти всю структуру сільської місцевості в Україні». Він упевнений, що вже цього року буде створено всі законодавчі умови для розвитку таких господарств. І з 2016 року відповідні програми можна буде запускати в дію. Тому що суспільство, особливо дрібний бізнес і сільське населення втомилося чекати, коли держава почне про них турбуватися. «Ми розраховуємо, що впровадження і розвиток таких програм до 2025 року дозволить збільшити валову продукцію агропромислового комплексу на 10%, — прогнозує фахівець і додає: — Ця цифра говорить сама за себе».

В Україні сьогодні майже 4,7 мільйона «одноосібників», зазначає один з авторів законопроекту №1599 народний депутат Вадим Івченко. Але всі вони різнорідні. Якщо у бабусі одна корова, то молоді родини можуть мати від трьох до шести. У них також може бути і теплиця. За  продукцією до них приїжджають покупці з міста, яких цікавлять сир, молоко, яйця, ранні овочі. Ці люди вже переросли «маленьких одноосібників». Народний депутат підкреслює: мінус таких господарств у тому, що вони не можуть вийти на організований ринок, оскільки офіційно не мають статусу товаровиробника, а тому не можуть продавати свою продукцію переробним і заготівельним підприємствам. Не підходить їм і статус юридичної особи — не хочуть, та й не можуть морочитись зі статутами, з бухгалтерським обліком і податковою звітністю.

БЕЗ ПОСЕРЕДНИКА

Такі одноосібники, а за нашими розрахунками це 700 тисяч сімей, у середньому кожна восьма, зазначає народний депутат, можуть створювати родинні ферми. Сьогодні вони вважаються «самозайнятими» й повністю позбавлені соціального захисту. «Створення родинних ферм дасть їм соціальні блага, можливості доступу до кредитних ресурсів і державної підтримки», — упевнений народний депутат. Крім того, на його думку, з ухваленням згаданого закону на селі буде усунуто посередника, який сьогодні скуповує за безцінь усю продукцію індивідуальних господарств і продає її за високими цінами. На овочах ціни піднімаються майже в чотири рази, на молоці й м’ясі — у 2,5 разу. А ще посередники, оформлені як товариства з обмеженою відповідальністю, мають спецрежим щодо ПДВ, акумулюють цей податок, а потім його собі повертають. Вони не є виробниками, але користуються «пільгами й благами», — підкреслює Івченко.

Президент Союзу фермерів і приватних землевласників Іван Томич і сам уже 27 років веде родинне фермерське господарство. Він розповідає, що в Україні сьогодні 39,4 тисячі фермерів. Але через серйозні економічні труднощі з 2009 року 14% фермерів кинули це заняття. Томич оцінює потенціал родинного фермерства в 60% усієї продукції агросектора, а за деякими показниками й набагато вище. Щодо картоплі — 97—99%, овочів близько 90%, молока — близько 80%. Яким має бути земельний наділ родинної ферми? Томич розповідає, що в середньому у європейських країнах він становить 15 гектарів. У Польщі — 11 гектарів, в Румунії — 3,5, у Молдові — 1,5 гектара. Лідер фермерського руху в Україні цитує актуальні для сьогоднішньої нашої ситуації слова теоретика й організатора модерного землеробства Євгена Храпливого, який писав, що «дрібний виробник — найкращий захисник своєї землі і своєї країни».

ПЛОЩИНИ ВИКОНАННЯ

Але, схвалюючи цей закон, президент фермерів не плекає безпідставних ілюзій. Він нагадує, що вони були тоді, коли ухвалювався закон про індивідуальне сільське господарство. «Кому він у чомусь допоміг? — ставить риторичне питання Томич. — Тому що жоден з наших урядів не розробив програму, що підтримує й розвиває цей закон. Вона, як передбачалося, мала з’явитися через шість місяців після ухвалення цього закону, який, усупереч моїм пропозиціям, не став документом прямої дії». Томич пропонує сформувати дорожню карту підтримки й розвитку в Україні класу родинних фермерських господарств. Він також закликає вирішити проблеми, пов’язані з кооперацією на селі, оскільки дрібні виробники не зможуть формувати товарні партії, щоб виходити на зовнішні ринки, конкурувати з монополістами, протистояти корупції й криміналу, що частенько панують сьогодні на аграрних ринках.

Побоюється зайвих ілюзій і екс-міністр агропрому Ігор Швайка. Відповідаючи на запитання «Дня», він сказав: «Законопроект сформульовано у потрібній площині, насправді регулювання таких відносин необхідне. Насправді законодавство про індивідуальне господарство було мертвонародженим і, по суті, не працювало. Але моя оцінка цього закону така: він є фрагментарним і не вписується в загальну систему, оскільки її не існує ні в міністерства, яке стало міністерством агрохолдингів, ні в парламенту, парламентської більшості. І намагаючись дуже обережно заглянути у завтрашній день, я бачу, що на словах правильний і підтриманий більшістю закон практично не зайде в площину виконання. Це буде не провина авторів законопроекту. Просто вони не подумали про майбутнє й не змогли спрогнозувати, що треба від міністерства, обладміністрацій, держбюджету, цільових програм. Тобто, по суті, і статус, і слова правильні, а фактично ситуація не зміниться. А якщо й поліпшиться, то лише руками деяких народних депутатів, авторів і ентузіастів цього закону, які знайдуть фінансування для окремих підприємств у своїх округах або на основі грантових проектів, але це будуть усього лише точкові вливання, які даватимуть не більше ніж сигнал, як слід робити, щоб родинні ферми почали працювати масово».