Перейти до основного вмісту
На сайті проводяться технічні роботи. Вибачте за незручності.

«А4, кулькова ручка»

Євген Карась: «Ми хочемо досліджувати сучасне життя найпростішими інструментами»
14 травня, 11:28
НА ЦЬОГОРІЧНОМУ «КНИЖКОВОМУ АРСЕНАЛІ» ЄВГЕН КАРАСЬ ПРЕДСТАВИВ НОВИЙ АЛЬБОМ ПОРТФОЛІО-ПРОЕКТУ «А4, КУЛЬКОВА РУЧКА» — «POSITIVE» / ФОТО РУСЛАНА КАНЮКИ / «День»

Розташована на Андріївському узвозі «Карась Галерея» — одна з найстаріших у Києві, з багатющим досвідом експозицій і співробітництва з провідними українськими митцями.

Серед інших досить помітним є портфоліо-проект «А4, кулькова ручка». Він існує з 2006 року. Сутність і концепція проекту — створення мистецтва повсякденними засобами, без використання традиційних художніх матеріалів. Виставки відкриваються напередодні Нового року.

Ми поговорили про «А4» з його ініціатором, незмінним керівником галереї Євгеном КАРАСЕМ.

***

— Як власне розпочався проект?

— 2006 року Микола Кривенко запропонував зробити виставку «Художники малюють на папері». На художній сцені переважав живопис, а нам хотілося підняти жанр малюнка, який не розглядався як самостійний — лише як шкіци, ескізи. Ми думали, як кристалізувати цей задум, об’єднавши авторів одним форматом. Виявилось, що інший художник, Вінні Реунов, мав уже готовий проект на папері формату А4. Вирішили, що так і буде: кулькова ручка, офісний папір А4, вертикальна композиція. Вдало провели пробну виставку, наступного року затіяли ще одну, не розраховуючи на повторне зацікавлення художників. Проте, нам на втіху, їх було ще більше. Нам приємно, що «Кулькова ручка» на десятий рік вийшла на такий рівень, що так багато професійних, якісних малюнків, так само як і зацікавлених учасників. У нас накопичилося вже понад 3500 робіт: це найбільша колекція малюнків ручкою в світі. Проекту стало тісно в межах галереї та України. Відвезли його на «Арт-Вільнюс», показали на «Арт-Києві» й на «Книжковому Арсеналі», маємо великі міжнародні плани.

— Ви не цікавилися, наскільки взагалі поширена подібна техніка?

— На Заході є спільноти тих, хто малює кульковою ручкою. Але вони здебільшого зображують поп-зірок і політиків в одному-єдиному стилі — гіперреалізмі, тобто копіюють фотографічну життєподібність, не займаються цим як повноправним мистецтвом. Найбільша виставка була в Америці — 15 художників, близько 60 робіт. А у нас щороку до 200 авторів, на останній виставці — 400 малюнків, і абсолютно всі стилі: абстракція, концептуалізм, поп-арт, сюрреалізм, мейл-арт, ар-брют, наїв, шансон-арт, той самий гіперреалізм тощо.

— Як це загалом функціонує?

— Один розділ — запрошені учасники, тобто художники, з якими ми давно працюємо, а інший — конкурсна програма, куди малюнки шлють усі — від дітей до професіоналів, що, втім, вимог до якості не знімає. На кожну виставку надсилають/приносять кілька тисяч малюнків, з яких ми відбираємо 300—400. Основні обмеження — вертикальна композиція на звичайному офісному папері й монохромна (синя, чорна, фіолетова) ручка — саме кулькова, не гель. Однак, якщо художник, якого ми дуже любимо, пропонує горизонтальні роботи кольоровими ручками або на старому пожовклому папері — ми відходимо від правил, але винятки становлять не більше, ніж 5—10%. Також проект комфортний тим, що коли різні стилі знаходяться поруч на стіні, не виникає жодних протиріч. Потужна інтелектуальна щільність на квадратний метр. При цьому «Кулькову ручку» можна показувати і на бієнале, і в дитячому садку. Вона, умовно кажучи, і для інтелектуалів, і для таксистів, адже головне послання тут — високе мистецтво примітивними засобами.

— Що ви маєте на увазі?

— Глядач, коли бачить картину в галереї чи в музеї, зазвичай почувається відсторонено: художник перебуває в кращому становищі, бо оперує масою спеціалізованих матеріалів і інструментів, пересічній аудиторії недоступних. А в цьому випадку художник спускається з Олімпу, бере повсякденні речі — кулькову ручку (яку, до речі, багато художників не люблять) і офісний папір, і виявляється, що мистецтво — це не технологія, а щось в абсолютно іншій площині. Глядач розуміє, що в кожній людині живе нерозкритий митець або вона вже зараз є митцем, адже теж має ручку, але їй бракує віри в себе чи чогось іще, що вона може знайти на виставці.

— Ви обмежуєтеся лише малюванням?

— Ми збираємо ноти композиторів — зокрема, настільки відомих, як Валентин Сильвестров, Олександр Щетинський, Святослав Луньов, Вікторія Польова — вставляємо їх в художній контекст, і тоді прочитується інша, метафізична естетика партитури. Залучаємо й літераторів — Забужко, Неборак, Жадан теж дають нам свої рукописи. Наприклад, Забужко надала текст підготовки зустрічі з читачами; хтось спеціально написав вірш на аркуші. Естетика первісно не закладається, ми хочемо витягти її з композиторського чи літературного тексту через почерк, логіку й внутрішню красу поєднання літер і нот у процесі формування твору в іншому, не образотворчому жанрі. Для нас дуже важливо видобувати естетику з будь-якої текстової інформації. Кожна людина з ручкою — учасник проекту, її записки, листи — витвори мистецтва. Ми хочемо найпростішими інструментами досліджувати сучасне життя.

— Як плануєте розвивати проект далі?

— Є різні ідеї. Запропонувати художникам проілюструвати якусь відому, культову книгу, наприклад, «Маленького принца» Екзюпері. Щороку накопичувати ілюстрації, а потім зібрати їх в окреме видання. Або взяти номер відомого міжнародного художнього журналу на кшталт Art News чи Art in America, розшити його і роздати художникам для «знущань», потім перевидати, щоб вийшла така собі українська інтервенція у світове мистецтво. Проект своєю масою і динамікою виходить за межі галереї, наші колеги допомагають нам вивести його в міжнародний контекст. Щороку ми видаємо альбоми накладом до 2000 екземплярів, і вони всі розходяться. Тож, ми вже маємо кілька десятків тисяч аудиторії, а хочемо довести до мільйона. Дуже багато різних маршрутів відкривається.

— Не думали про те, що, можливо, доведеться створювати музей?

— Узятися за це доведеться, коли назбирається 10000 малюнків. У якій формі — ще не знаю. Але вважаю, що такий музей буде обов’язково.

— Утім, для цього потрібно, щоб у вас тут і зараз усе було гаразд, тому моє останнє запитання — позамистецьке. Не так давно на галереї Андріївського узвозу, у тому числі й на вашу, здійснювалися рейдерські атаки. Який стан справ сьогодні?

— Тут ситуація неоригінальна: суспільство змінилося, а влада — ні. Але атаки рейдерів удалося відбити. Ми 10 років судилися і, нарешті, частину галереї в сусідньому приміщенні повернули в комунальну власність. Обізнані люди можуть уявити, скільки грошей і сил це коштує. Можливо, це взагалі єдиний прецедент на Андріївському, коли громадські активісти за свої гроші повернули нерухомість місту. Але в цьому бізнесі легко ніколи не було й не буде. 60% наших зусиль витрачається не на мистецтво, а на укладення договорів оренди, на ремонти, комунальні клопоти. Ми втомлюємося, але в нас все одно виходить постійно робити щось цікаве — всім разом, протягом уже 25 років у галереї і на інших майданчиках — художникам і теоретикам, колегам, глядачам і друзям, яким ми дуже вдячні.

Delimiter 468x90 ad place

Підписуйтесь на свіжі новини:

Газета "День"
читати