Андрій МАЦЯК: «Ми дуже професійно і чесно ставимося до глядача – скільки б років йому не було»

Приємно зайти на ФБ-сторінку Театру Заньковецької, бо обов’язково знайдеш щось на кшталт: «Заньківчани фестивалять! 21 серпня у Ряшеві (Польща) вистава Камерної сцени – любовний роман з життя нормальних сфер «Смак до черешень» Агнєшки Осєцької та Мацея Малецького. Запрошений режисер – Галина Воловецька. Бажаємо успіху акторам Ользі Бакус та заслуженому артисту України Роману Білю».

А перед тим заньківчани брали участь у Міжнародному фестивалі театрального мистецтва у Грузії імені Нодара Думбадзе у місті Озургеті – показували виставу – документальну драму «Життя P.S.» за автобіографічною книгою ветерана війни на Сході України Валерії Бурлакової (Камерна сцена). Режисер – Назар Павлик. У ролях – Мар'яна Кучма (Лєра) і Олесь Федорченко (Морячок). Вистава отримала премію у номінації «Найкращий акторський ансамбль».

Брав участь Театр Заньковецької й у фестивалі «Мельпомена Таврії» – з виставами «Кассандра» та «Життя P.S.».

Крім того, «Життя P.S.» 21 серпня Мар'яна Кучма та Олесь Федорченко гратимуть на гастролях у Києві – в Театрі Лесі Українки. Показ вистави був запланований на 26 лютого, але не відбувся з відомих усім причин. Неабияк радує, поза сумнівом, що вдається бодай щось надолужити – з надією, що все в нас буде добре, все буде Україна!

У театрі зараз – як у мурашнику. І в будні, і у вихідні. Бо відпустки закінчилися і з дня у день тривають і репетиції, і вистави.

10 серпня прем’єрною постановкою «П'ять пісень Полісся» Людмили Тимошенко (режисер – Ігор Білиць)  розпочала роботу Камерна сцена.

На Великій, яку відкриють 10 вересня (також прем’єрною постановкою – «Полісянкою», якою з величезним успіхом заньківчани закривали 104-й сезон) повним ходом ідуть репетиції  «Львівського танго» з присвятою композитору, пісняру, акордеоністу Богдану Весоловському. 

Про особливості 105-го, 2022 – 2023 років, сезону – у розмові з генеральним директором – художнім керівником Львівського національного українського драматичного театру імені Марії Заньковецької Андрієм Мацяком.

– У вас цього року, Андрію Олександровичу, – доволі цікавий, як на мене, початок нового сезону. Бо спочатку, 10 серпня, розпочала роботу Камерна сцена. А Велика прийме глядача тільки через місяць – 10 вересня. Чому так?

– Причин на це кілька. По-перше, серпень – пора відпусток. По-друге, багато хто з наших працівників, в тім числі – акторів, ще не повернувся з дітьми з-за кордону. Також чекаємо на наших хлопців з війська – хай би були бодай трохи ближче до Львова, щоби можна було час від часу залучати їх до вистав. Мріємо про це.

Тому й починаємо з малесеньких обертів. І, повторюся, публіки нема зараз на Велику сцену.

Крім того, готуємо укриття, щоби більше людей можна було прийняти під час повітряних тривог – вивести з глядної зали. До цього часу ми могли прийняти у сховищі 350 осіб. Сподіваємося, невдовзі зможемо прийняти до п’ятсот людей, і це вже буде трішки інша історія і стосовно продажу квитків.

Хочемо, щоби якомога більше людей побачили нашу «Полісянку», також – виставу «Львівське танго», котру плануємо на жовтень.  Це музичні касові вистави, котрі зараз дуже потрібні театру. І ми з вами неодноразово про це говорили.

– Зазвичай, ваш оркестр під керівництвом Богдана Мочурада готує концерт до Дня Незалежності. Цього року щось робитимете?

– Так. Але не у глядній залі. Швидше за все, концерт наші музиканти гратимуть на балконі театру.

– Хто автор п’єси про Богдана Весоловського?

– Андрій Бондаренко. Режисер – Богдан Ревкевич. Художник-постановник – Андрій Романченко. Вистава відбуватиметься у супроводі нашого оркестру. І ми пишаємося, що маємо такий чудовий музичний колектив, з яким залюбки працюють і режисери, й актори. До речі: наша Олеся Галканова зараз пише нову редакцію казки «Повернення Мері Поппінс», і це знову буде вистава з оркестром. Тобто ми дуже професійно і чесно ставимося до глядача – скільки б років йому не було.

– Що це плануєте з прем’єр?

– Я запропонував співпрацю Андрієві Бакірову з Чернігова (художній керівник Чернігівського обласного академічного українського музично-драматичного театру імені Тараса Шевченка. – Т.К.). Вибір вистави – на його розсуд. Але я хочу, щоби це була вистава у супроводі оркестру. Наразі не маємо відповіді через складну ситуацію в Чернігові.

– Якщо не погодиться, ще когось шукатимете?

– Можливо, матимемо розмову з Тетяною Аркушенко, яка ставила у нас «Клуб самотніх сердець» кілька років тому. Тим більше, що вона – наша (донька знаменитих заньківчан  світлої пам'яті Любові Каганової та Володимира Аркушенка. – Т.К.). Також, напевно, визначиться з постановкою на Камерній сцені Ігор Білиць.

– До Нового року чи вже після?

– До Нового року!  А ще ми чекаємо дуже на Максима Булгакова, котрий ставив пластику у «Тригрошовій опері» (запрошений режисер – Максим Голенко).  Хочемо, щоби він поставив пластику і у «Львівському танго». Також є відгуки, що Максим – непоганий режисер. Він зараз у війську. Обіцяли нам, що 25 серпня приїде і місяць буде з нами.

– Але ж зараз важко щось передбачити…

– Так. Але сподіваємося, що попрацює з нами Максим. І, можливо, плануватимемо з ним постановку після Нового року вистави «Ромео і Джульєтти» Шекспіра.

– До речі… Кілька  тижнів тому ми з вами, Андрію Олександровичу, говорили про те, що мають прийти на конкурс до вас молоді актори й актриси. Як відбувся конкурс?

– Взяли одну дівчину.

– А скільки осіб подавалися?

– Близько двадцяти. Комісія вважала за потрібне взяти тільки одну артистку, бо інші не відповідають статусу національного театру. Нам потрібні майбутні Кадирови, Ступки, Хостікоєви, Стригуни… Наступний конкурс оголошено на 12 вересня. Прийдіть подивіться! Можливо, приїде до нас на конкурс й Лариса Кадирова (колишня заньківчанка, народна артистка України, актриса Національного українського драматичного театру імені Івана Франка. – Т.К.).

І мушу сказати ще про одну проблему – у нас досі нема головного режисера. Ми також оголошуватимемо конкурс на заміщення вакантної посади. Один вже відбувся. На жаль, нікого не знайшли. Шукаємо людину, котра вибудує життя колективу на п’ять, десять, п'ятнадцять років.

– У минулій нашій розмові, Андрію Олександровичу, також ішлося про те, що відзначатимете 180-річчя будівлі театру. Що саме планується?

– Низки заходів, як до170-річчя, на жаль, не буде. Багатьох речей в умовах воєнного стану (наприклад, видання альбому до ювілею) ми не подужаємо. Але проведемо конференцію на Великій сцені за участю польських колег, також – нашого професора Віктора Проскурякова. Говоритимемо про творчість, про особливості архітектурних рішень. Звичайно, висвітлимо фігуру графа Станіслава Скарбка, який був головним інвестором проєкту. Наразі все. Час зараз не той, щоби робити великі зібрання.

–  Ніколи цього не роблю, але от зараз дозволю собі поділитися чутками. Розповіли мені ваші колеги після однієї з нарад, що «Мацяку все треба – фестивалі, прем’єри, конференція до ювілею будівлі…». Звідки енергія, Андрію Олександровичу?

– По-перше, на моє глибоке переконання, сидіти склавши руки не можна!   По-друге, нас станом на нині непогано підтримує держава. Ми даємо людям зарплату. Звичайно, хтось трошки є на простої, але! Дві третини зарплати отримують. В інших театрах люди пишуть заяви на відпустку за власним бажанням, без збереження грошового забезпечення. У нас такого нема. За що ми вдячні платникам податків!

А з 10 вересня, коли відкриємо Велику сцену, почнеться повноцінна робота. Тому… Нарікати нема на що.

Є ще другий фактор. Говорю про глядача, який хоче приходити до нас на вистави. Чую, коли йду до театру, «Коли щось нове побачимо? Ви вже відкрилися нарешті? Ми прийдемо до вас обов’язково!».

Більше половини нашої публіки – вимушені переселенці, яких ми дуже цінуємо.

Вважаємо нашу працю – терапією. Разом із церквою і лікарями.

Тому буде тільки так – не інакше.

– Не можу оминути увагою питання деяких ваших вистав, котрі дуже популярні у публіки. Але! Що робитимете, наприклад, з «Різдвяною ніччю» Миколи Гоголя?

– Ми кілька днів тому говорили про це з режисерами. І я поставив їм завдання концептуально змінити деякі сцени. У нас є актриси, які зроблять їх гротескними. Працюємо над цим.

Багато що робиться зараз у театрі на моєму особистому відчутті, на моїй інтуїції. Раджуся з театрознавцями – Мариною Котеленець, Юлією Щукіною, Ганною Веселовською, Борисом Куріциним… Ми постійно  обмінюємося інформацією. Зараз єдиний правильний шлях – не наламати дров, не кидатися в експерименти, а йти шляхом того, що потребує станом на нині публіка. Із залученням фахівців високого класу – таких, як Максим Булгаков, Андрій Бакіров, можливо, польських режисерів… І, повторюся, шукатимемо головного режисера, щоби він взяв на себе увесь цей тягар відповідальності щодо репертуарної політики. 

Фото сайту Театру Заньковецької та Мирослава ПАРХОМИКА